Єдиний унікальний номер: 378/645/24
Провадження № 2/378/287/24
"20" вересня 2024 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.
за участю секретаря: Москаленко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду селища Ставище Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -
До суду з вказаним позовом звернулося ТОВ «Факторинг Партнерс», з посиланням на те, що 04.07.2023р. між ТОВ «Качай гроші» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії №00-8657538, сума кредитного ліміту 8450,00 грн.. Строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов'язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. 10.04.2024р. укладено договір №1-10042024, відповідно до якого ТОВ "КАЧАЙ ГРОШІ" відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №00-8657538. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором №00-8657538. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №00-8657538 від 04.07.2023 р., що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 29575,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 8450,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20702,50 грн., заборгованість за комісіями - 422,50 грн..
Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь вищевказану заборгованість, витрати по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу.
Представник позивача в судове засідання не прибув, в позові зазначив про розгляд справи без його участі.
Відповідач в судове засідання не прибула, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Про причини своєї неявки відповідач не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не подавала.
Суд, розглянувши справу, дослідивши подані письмові докази, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити, виходячи з наступного.
Із копії договору кредитної лінії №00-8657538 від 04 липня 2023 року встановлено, що між ТОВ «Качай гроші» та відповідачем ОСОБА_1 на умовах фінансового кредиту в сфері електронної комерції, укладено кредитний договір. Сума кредитного ліміту складає 8450 гривень. Строк дії кредитної лінії 120 днів. Позичальник зобов'язаний повернути кредит кредитодавцю до 01 листопада 2023 року. Договір підписаний одноразовим ідентифікатором 557U9 (а. с. 6-10).
Із копії паспорта споживчого кредиту встановлено, що відповідачу було відомо про умови кредитування з урахуванням побажань споживача, про реальну річну процентну ставку та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживання, порядок повернення кредиту підписано електронним підписом споживача ОСОБА_1 (а. с. 11-12).
Як вбачається з переліку успішних транзакцій типу «видача» на сайті KACHAY. COM. UA., слідує, що успішно проведені транзакції через платіжний сервіс відповідачем ОСОБА_1 , якою використовувались отримані кредитні грошові кошти (а.с. 21).
Згідно копій детального розрахунку заборгованості ОСОБА_1 та розрахунку заборгованості, відповідач має заборгованість перед ТОВ «Качай Гроші»: 29575 гривень, з яких тіло кредиту - 8450,00 гривень, заборгованість за відсотками 20702,50 гривень та пеня 422,50 гривень (а.с. 23-25).
Із копії договору факторингу №1-10042024 від 10 квітня 2024 року встановлено, що між ТОВ «Факторинг партнерс» та ТОВ «Качай гроші», у відповідності до умов якого ТОВ «Качай гроші» передає (відступає) ТОВ «Факторинг Партнерс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Факторинг Партнерс» приймає належні ТОВ «Качай гроші» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а. с. 26-27).
Копією акту прийому-передачі від 10 квітня 2024 року реєстру боржників за договором факторингу №1-10042024 від 10 квітня 2024 року встановлено, що фактор ТОВ «Факторинг Партнерс» з однієї сторони та ТОВ «Качай гроші » уклали даний акт про те, що на виконання п. 8.3.1. договору факторингу №1-10042024 від 10 квітня 2024 року укладеного між клієнтом та фактором про наступне, - клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 58997 ( в т. ч. ОСОБА_1 ), після чого з урахуванням пункту 1.2 договору факторингу від клієнта до фактору переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно стягнення заборгованості. Загальна сума заборгованості яка перейшла до фактору становить 59521095 гривень 29 копійок (а. с. 29-31, 32).
З копії платіжної інструкції №422780049 від 12 квітня 2024 року встановлено, що ТОВ «Качай гроші» отримала від ТОВ «Факторинг Партнерс» 1168064,68 гривень оплату за договором факторингу №1-10042024 від 10 квітня 2024 року (а. с. 28).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із ст. ст. 4 ч. 1; 5 ч. 1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Положеннями частини першої статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Як слідує із змісту ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно п. п. 5, 6, 7 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» слід, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналогічною правовою позицією є Постанова Верховного Суду №61-20799св19 у справі №561/77/19 від 16 грудня 2020 року щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора та висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
З викладеного, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У суду не виникло сумніву про те, що кредитор виконав вимоги закону уклав договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту, користуючись Законом України «Про електронну комерцію». У свою чергу відповідач використовуючи своє право згідно укладеного договору підписав його електронним підписом та отримав кредитні кошти, які використовував на свій розсуд.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 512 ЦК України слідує, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Зі змісту ст. 514 ЦК України слідує, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
За положеннями частини 1 статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ст. 1082 ЦК України слід, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Як слідує з правової позиції Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року (справа №301/2368/14-ц) де було зазначено, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов'язань за договором. На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги також посилався Верховний суд у постанові від 29 вересня 2021 року в справі №2-879/11(провадження №61-10005св21) з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.
Отже, як було встановлено судом відповідач ОСОБА_1 уклала кредитний договори з ТОВ «Качай гроші». За час виконання договорів позичальник уклав договір факторингу з ТОВ «Факторинг Партнерс», яка є стороною позивача. Сторона позивача якому законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Стороною позивача було доведено, що необхідні права для пред'явлення вимоги до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором були набуті у законному порядку. Всі умови набуття права кредитування як первісного кредитора були виконані. Набувши право вимоги сторона позивача правомірно вимагає стягненню з відповідачки заборгованості за кредитним договором з таких підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з положеннями статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (ст. 58 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Із копії договору про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02 липня 2024 року встановлено, що стороною позивача був укладений договір з Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» була складена заявка на надання правової допомоги, згідно платіжної інструкції №0453880000 від 15 серпня 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» перерахував на рахунок «Лігал Ассістанс» 90000,00 гривень за надання правової допомоги (а. с. 39-41). Із заявки на надання юридичної допомоги №68 від 30 липня 2024 року та акту №1 про надання юридичної допомоги від 06.08.2024 року вбачається, що сторонами погоджено вартісь юридичної допомоги у розмірі 9000 гривень (а. с. 42-43).
Згідно додаткової постанови Верховного суду від 23 грудня 2021 року в справі № 923/560/17 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 зі справи N 922/445/19.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про доведеність позивачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 9000,00 грн. та їх співмірність складності справи та виконаним адвокатом обсягу роботам, часу, виплаченого гонорару.
Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя N R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв. Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Принцип змагальності сторін має свої втілення, зокрема, у наведених положеннях частин п'ятої статті 141 ЦПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Відповідач не подав заперечень щодо обгрунтованості величини суми витрат на професійну правничу допомогу та не подав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по справі, які складаються зі сплаченого позивачем судового збору у розмірі 3028,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн..
Керуючись ст. ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 15, 16, 205, 207, 509, 512, 514, 525, 526, 610, 611, 626, 627, 628, 634, 638, 639, 1048, 1049, 1050 ч. 2, 1054, 1055, 1082 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» про стягнення заборгованості, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (код ЄДРПОУ 42640371, 03150, м. Київ вулиця Гедройця Єжи, 6 оф. 521) заборгованість за договором про споживчий кредит №00-8657538 від 04 липня 2023 року у розмірі 29575 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» судові витрати у справі за сплату судового збору в розмірі 3028,00 (три тисячі двадцять вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 (дев'ять тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Р. В. Гуртовенко