Справа №348/784/24
Провадження № 2-зз/348/3/24
19 вересня 2024 року м. Надвірна
Надвірнянський районний суду Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді Бурдун Т.А.,
з участю секретаря судових засідань Кікінчук М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Надвірна цивільну справу за клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту з майна у справі № 2-151, -
Заявник ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Іваночко Ю.А., звернувся до суду із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову виді арешту у справі №2-151.
В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що ухвалою б/н від 12.12.2000 року у справі № 2-151 Надвірнянського районного суду, суддя Вінтоняк М.Б., накладено арешт на складське приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній ухвалі зазначено, що за клопотанням ОСОБА_2 про забезпечення позову, заявленого про стягнення з ОСОБА_3 , 10 872 грн. 60 коп. боргу, накладено арешт на майно відповідача, складські приміщення, що в АДРЕСА_1 до винесення рішення в цій справі.
Вважає, що арешт підлягає до скасування, оскільки суд в ухвалі визначив, що арешт на майно чинний до винесення рішення у даній справі. Однак після прийняття судом рішення у даній справі, судом не були скасовані заходи забезпечення позову. Крім того, ухвала суду була винесена 12.12.2000 року, а майно на яке було накладено арешт, на час винесення ухвали перебувало у власності заявника ОСОБА_1 ще з 04.12.2000 року.
Тобто в порядку забезпечення позову, суд наклав арешт на майно, яке належало на праві власності іншій особі, а саме ОСОБА_1 .
Оскільки вказана арешт стосується майна, яке належить ОСОБА_1 , то така ухвала безпосередньо впливає на права та обов'язки власника майна.
А тому, просить скасувати заходи забезпечення позову в частині, яка стосується накладення арешту на належне йому майно: складське приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
В судове засідання заявник та його представник не з'явилися, у прохальній частині клопотання просили розгляд проводити без їх участі.
Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, жодних клопотань на адресу суду не направляли.
Представник Надвірнянського ВДВС також надіслав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, при прийнятті рішення покладався на розсуд суду.
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути заяву за вказаної явки учасників справи, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду.
У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Оскільки розгляд справи відбувався за відсутності учасників процесу фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалося.
Розглянувши клопотання в межах заявлених вимог, дослідивши додані до нього матеріали, та надавши належну правову оцінку доказам, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів, у спосіб, визначений законами України.
Згідно з ч. 3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що в провадженні Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області перебувала справа № 2-151 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
В рамках розгляду вказаної цивільної справи ухвалою від 12.12.2000 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно: складські приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , до винесення рішення у цій справі. (а.с. 20,117).
Згідно рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 січня 2001 року у справі № 2-151 позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 10872,60 грн. боргу і 208,73 грн. судових витрат.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 37773802 від 20.05.2015 ОСОБА_1 є власником нерухомого майна: приміщення складів, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, серії Д-646 від 04.12.2000 (а.с. 50, 51-53, 105-107).
Як встановлено з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , сформованої 19.02.2024 року за № 366315115, на складські приміщення, що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 накладено заборону згідно ухвали судді Народного суду м.Надвірна від 12.12.2000 (а.с. 26-27).
Про наявність арешту заявнику стало відомо інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна.
З заяви Надвірнянського ВДВС від 04.09.2024 № 52622 вбачається, що згідно даних АСВП на виконанні в Надвірнянському ВДВС Надвірнянського району Івано-Франківської області не перебував виконавчий документ по справі № 2-151 на виконання рішення Надвірнянського районного суду від 12 січня 2001 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу. Зауважив, що згідно п.2 розділу XI Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, які затверджені наказом Міністерства України № 1829/5 від 07.06.2017. строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, становить три роки. Також долучив інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.154-155).
Судом перевірено зазначену інформацію та на підставі повно і об'єктивно з'ясованих обставин справи суд вважає, що права заявника ОСОБА_1 у даному випадку підлягають захисту з огляду на таке.
Як передбачено ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвали про забезпечення позову, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
З точки зору закону забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача, що гарантує реальне виконання прийнятого рішення.
Тобто, підставою для забезпечення позову є обґрунтоване припущення про те, що невжиття - заходів забезпечення позову утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення.
Отже, заходи забезпечення позову, за своєю правовою суттю, є гарантією забезпечення інтересів позивача у майбутньому при реалізації судового рішення.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції та встановлені нові правила судочинства по цивільних справам.
Частиною 3 ст.3 ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII) передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З огляду на викладене клопотання має бути розглянуто у відповідності до норм ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII.
Статтею 149 ЦПК України (в редакції станом на 29.11.2000) визначено, що суд чи суддя на просьбу осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим
виконання рішення суду.
Відповідно до ст.155 ЦПК України (в редакції станом на 29.11.2000) ухвала про забезпечення позову може бути скасована судом, який розглядає справу. Якщо в позові буде відмовлено, вжиті заходи по забезпеченню позову зберігаються до набрання рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з постановленням рішення або після цього постановити ухвалу про скасування забезпечення позову.
Відповідно до ч.ч. 7-8 ст. 158 ЦПК України ( в чинній редакції на момент розгляду клопотання) у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Отже максимальний строк дії заходів забезпечення позову складає дев'яносто днів з дня набрання законної сили рішенням ухваленим у справі, в якій було вжито відповідні заходи забезпечення позову.
Як вбачається з рішення суду від 12.01.2001, під час його ухвалення, питання щодо скасування заходів забезпечення позову не вирішувалося. Також вказане рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили 23.01.2001.
Ухвала суду від 12.12.2000 містить застереження про те, що «забезпечено позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно…. до винесення рішення у цій справ».
Таким чином визначений законом строк дії заходів забезпечення позову сплинув у січні 2001 року.
Крім того, на даний час відомостей щодо відкритого виконавчого провадження за рішенням суду від 12.01.2001 матеріали справи не містять.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За змістом ст. 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Тобто, він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно правової позиції висловленої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22.02.2022 р. (N справи 639/2850/20), постанові від 13.07.2022 р. (N справи 2/0301/806/11), постанові від 12.10.2022 (№ справи 203/3435/21), наявність протягом тривалого часу наявності арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Враховуючи викладене, у відповідності з нормами процесуального права у суду є всі підстави для скасування заходів забезпечення позову, вжитих у згаданий спосіб, враховуючи також, що через наявність вказаних обтяжень у заявника виникли перешкоди у реалізації своїх конституційних прав.
З матеріалів, долучених до заяви не вбачається на теперішній час правових підстав для застосування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на майно, належне ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що будь-яке тимчасове обмеження у гарантованих Конституцією України прав особи, яке в момент його застосування мало легітимну мету, не може тривати постійно.
Судом не встановлено фактів, що на теперішній час виправдовують застосування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на майно відповідно до ухвали судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2000 року.
Вказане свідчить про те, що правові підстави для продовження існування відносно заявника ОСОБА_1 такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на належне йому майно відсутні, й на даний час такий захід істотно обмежує законні права заявника.
Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що заява ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на майно є обґрунтованою і підлягає задоволенню.
На підставізазначеного, керуючисьст.ст. 149-158 ЦПК України, суд -
Клопотання ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову - задовольнити.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12.12.2000 року у справі № 2-151, в частині накладення арешту на складське приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщоїї не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Суддя Т.А.Бурдун