19 вересня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/985/24 пров. № А/857/8542/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Мірінович У.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправною відмову ГУ ПФУ у нарахуванні та виплаті їй підвищення до пенсії згідно п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, визнати протиправною відмову пенсійного органу у зарахуванні часу перебування в засланні з 08.04.1951 по 17.02.1958, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій та зобов?язати здійснити нарахування та виплату їй підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно п."г" ст.77 Закону №1788, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.01.2024, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно ст.58 цього Закону, зі ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон №962) з 01.01.2024 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 08.04.1951 по 17.02.1958.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за п."г" ст.77 Закону №1788 у розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком як члену сім'ї репресованої особи та зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачці спірне підвищення до пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 30.12.2023. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" (далі - Постанова №654) установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Зазначає, що виплата позивачці проводиться відповідно до вимог чинного законодавства у розмірі 43,52 грн, як члену сім'ї репресованої особи, що узгоджується з нормами чинного законодавства.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 , 1938 року народження, перебуває на обліку у ГУ ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058). Позивачці виплачується підвищення до пенсії як члену сім'ї репресованої особи в сумі 43,52 грн.
Відповідно до архівної довідки УМВС України в Тернопільській області №79-Б-8/2023 від 12.09.2023, ОСОБА_1 , 1938 року народження, на підставі рішення Тернопільського облвиконкому №543-13/с від 06.04.1951, рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як членів сім'ї куркуля, 08.04.1981 було виселено з с. Оріхівці, Підволочиського району Тернопільської області на спецпоселення в Іркутську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено рішенням Тернопільської обласної Ради депутатів трудящихся №543-13/с від 06.04.1951.
На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_1 перебувала до 17.02.1958. Звільнена з обліку спецпоселенців на підставі наказу МВС СРСР №00597 від 05.07.1954. На підставі Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 ОСОБА_1 реабілітована.
30.12.2023 позивачка звернулася до ГУ ПФУ із заявою, у якій просила здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з п."г" ст.77 Закону №1788 з 01.09.2023 та здійснити перерахунок стажу роботи згідно вимог ст.58 цього Закону з 01.09.2023 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні (08.04.1951-17.02.1958).
Листом ГУ ПФУ від 23.01.2024 позивачку повідомлено про те, що виплата їй підвищення як члену сім'ї, яку примусово переселено, проводиться відповідно до Постанови №654 в сумі 43,52 грн. Щодо обчислення стажу роботи в потрійному розмірі, то з посиланням на положення ст.58 Закону №1788 (із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018) та норми ст.24 Закону №1058 (яким передбачено, що депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні (період якого визначається з моменту депортації до моменту зняття режиму спецпоселень включно) період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі), відмовлено у такому зарахуванні стажу, оскільки відсутні документи про роботу в спецпоселенні.
Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачка не належить до категорії репресованих осіб, як вона помилково вважає, а є членом сім'ї репресованої особи, то суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п."г" ст.77 Закону №1788, з розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім'ї репресованої особи, а не 50% як репресованій особі, яку було реабілітовано. Суд дійшов висновку, що позивачка в контексті положень Закону №962 не відповідає категорії репресованої особи, яка перебувала у засланні, а є членом сім'ї репресованої особи, що примусово виселена з місця свого проживання в іншу місцевість. З огляду на наведене позовна вимога щодо перерахунку позивачу стажу роботи згідно ст.58 Закону №1788 з 01.11.2023, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 08.04.1951 по 17.02.1958 на підставі ст.6 Закону №962 задоволенню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, було прийнято Закон №962.
Статтею Закону №962 (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958.
Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за : - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР"; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235) були внесені зміни до Закону №962.
Відповідно до ст.11 Закону №962, репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно ст.12 Закону №962, реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону №962 формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими "ворогами народу", у приналежності до політичних партій тощо.
Статтею 4 Закону №962 передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до пункту 6 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058, до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно п."г" ст.77 Закону №1788, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Постанови №654, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.
Як видно з матеріалів справи, позивачка відповідно Постанови №654 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім'ї репресованої особи, яку реабілітовано.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон №1788 має вищу юридичну силу, ніж Постанова №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вищенаведене, виходячи з визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підвищення до пенсії позивачці повинно обчислюватися не на підставі Постанови №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону №1788, який має вищу юридичну силу.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.10.2018 по справі №446/1549/16-а, від 21.11.2018 по справі №446/1563/16-а, від 31.10.2019 по справі №442/6456/17, від 04.03.2020 по справі №446/1566/16-а.
Разом з тим, архівною довідкою №79-Б-8/2023 від 12.09.2023 підтверджується, що позивачка має статус члена сім'ї репресованої особи (її було виселено як члена сім'ї куркуля) та є потерпілою від репресій в розумінні статті 13 Закону №962.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачка не вважається репресованою особою.
Отже, ОСОБА_1 є членом сім'ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962 (зі змінами, внесеними Законом №2325), відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачці має бути підвищена на 25% мінімальної пенсії.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачці надбавки до пенсії відповідно норм Постанови №654 є протиправним, тоді як позивачка має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом №1788, з розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст.28 Закону №1058, оскільки позивачку визнано членом сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року по справі №500/985/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук