Справа № 620/14019/23 Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
19 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Оксененка О.М., Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 23.06.2023 підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати відповідача здійснити з 23.06.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення (а.с. 8).
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком.
Відповідно до довідки, виданої виконкомом Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області № 187 від 11.09.2023 позивач з 23.06.2023 зареєстрований в селі Василева Гута Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (а.с. 9).
На заяву позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 01.08.2023 повідомило про відсутність підстав для нарахування та виплати доплати до пенсії (а.с. 13).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що із довідки Гончарівської селищної ради № 187 від 11.09.2023 вбачається лише підтвердження реєстрації позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, у той час, як обов'язковою умовою для нарахування та виплати спірної доплати до пенсії є саме проживання особи в цій місцевості. Вказане свідчить, що правові положення ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на ОСОБА_1 не поширюються, позаяк останнім не доведено саме проживання на забрудненій території, що не є аналогічним змісту реєстрації.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про недоведення позивачем проживання на забрудненій території, оскільки з акту про проживання особи (осіб) у житлі від 26.02.2024 вбачається, що ОСОБА_1 з 23.06.2023 зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 зазначив, що зважаючи на сутність статті 16 Конституції України, закріплення передбаченого у ній обов'язку держави у розділі I «Загальні засади» Конституції України вказує на засадничий характер цього обов'язку та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 796-XII він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ, зважаючи на рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, передбачає:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
Аналіз зазначених правових норм свідчить, що право на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-XII, мають особи за умови наявності сукупності таких умов:
1) особа є непрацюючим пенсіонером;
2) проживає, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення;
3) є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону № 796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивач є непрацюючим пенсіонером, який зареєстрований з 23.06.2023 в селі Василева Гута Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, відноситься до третьої зони гарантованого добровільного відселення.
Водночас, наявне у позивача посвідчення категорії 3 серії НОМЕР_1 , що видане 30.03.1993 є доказом його проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років.
Як вірно було звернуто увагу судом першої інстанції, доплата до пенсії для пенсіонерів, що не працюють та постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, тобто на території з радіаційним забрудненням ґрунту в установлених законом рівнях, є свого роду компенсаційною/соціальною виплатою, направленою на розв'язання пов'язаних з Чорнобильською катастрофою проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Разом з тим, із довідки Гончарівської селищної ради №187 від 11.09.2023 вбачається лише підтвердження реєстрації позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, у той час, як обов'язковою умовою для нарахування та виплати спірної доплати до пенсії є саме проживання особи в цій місцевості.
Вказане свідчить, що правові положення ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на ОСОБА_1 не поширюються, позаяк останнім не доведено саме проживання на забрудненій території, що не є аналогічним змісту реєстрації.
Не береться колегією суддів до уваги, як доказ на підтвердження проживання на забрудненій території, акт про проживання особи (осіб) у житлі від 26.02.2024, оскільки він оформлений в довільній формі, не компетентним органом та не містить, ні підпису, ні печатки.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмовляючи позивачу у призначенні підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Оксененко О.М.
Швед Е.Ю.