Справа № 580/6524/23 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО
19 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначення пенсії №230850002509 від 24.02.2023;
- зобов'язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію у зв'язку із втратою годувальника з моменту звернення до відповідача з 17.02.2023.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
17 травня 2024 року відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Драбівським РВ УМВС України в Черкаській області 09.12.1997.
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 06.06.1987, позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим виконавчим комітетом Демківської сільської ради Драбівського району Черкаської області 12.02.2019.
17.02.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою, в якій просила призначити їй пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
За принципом екстериторіальності заяву позивача від 17.02.2023 розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та 24.02.2023 прийняло рішення № 230850002509 про відмову у призначенні пенсії.
В обґрунтування спірного рішення відповідач зазначив, що на пенсію по втраті годувальника мають право непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які перебували на його утриманні. Відповідно до частини першої пункту 2 статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатним членам сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку передбаченого статтею 26 цього Закону, яка трактує, що жінка, яка народилася 02.02.1963, має право виходу на пенсію у віці 60 років та має страховий стаж 30 років. Страховий стаж позивача становить 19 років 10 місяців 28 днів. Згідно наданих документів заявниці зараховано весь страховий стаж. Тому, відсутнє право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника за відсутності страхового стажу в заявниці 30 років.
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом від 03.03.2023 № 2085-1308/К-02/8-2300/23 повідомило позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення від 24.02.2023 №230850002509.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом
Згідно з приписами статті 26 Закону №1058-VІ особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Отже особи, які станом на 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, мають страховий стаж від 20 до 30 років мають право на призначення пенсії за віком з 63 років.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Починаючи з 1 січня 2018 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорту громадянина України.
Відповідно до пункту 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Позивач станом на дату звернення до пенсійного органу у лютому 2023 року із заявою про призначення пенсії за віком досягла пенсійного віку - 60 років, а отже для призначення пенсії за віком їй необхідно мати 30 років страхового стажу.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
В силу пункту 2 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частинами першою, другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як вбачається з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та 24.02.2023, страховий стаж позивача становить 19 років 10 місяців 28 днів.
Отже, враховуючи, що позивачем не підтверджено жодними доказами наявність 30 років страхового стажу, то підстави для призначення пенсії за статтею 26 Закону №1058-IV відсутні.
Доводи позивача що наявність страхового стажу не є обов'язковою передумовою для призначення пенсії по втраті годувальника є безпідставними та такими, що не відповідають п. 2 ч. 1 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, враховуючи вищезазначене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Сорочко Є.О.
Суддя Чаку Є.В.