19 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/15749/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року в адміністративній справі №160/15749/23 (суддя Ільков В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 року адміністративний позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" від 14.07.2021 року №713. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн. до призначеної пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» з дати припинення її виплати. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 805,20 гривень.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року у задоволені заяви ОСОБА_1 поданої у порядку статті 382 КАС України відмовлено.
Не погодившись з ухвалою суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального права просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняте нове рішення про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що посилання суду першої інстанції на відсутність всіх вжитих заходів виконавчою службою як передумовою для встановлення судового контроля є хибними, оскільки ст. 382 КАС України не встановлює жодної вимоги щодо обов'язкового звернення з виконавчими листами до органів/осіб, які забезпечують виконання судових рішень.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 312 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Встановлення судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах передбачено статтею 382 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України).
Отже, судовий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду суд зазначає, що згідно з статті 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. (ч.3 ст.14 КАС України).
Принцип обов'язковості судового рішення також закріплений у частині першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року. Зазначеною нормою визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, рішення суду може виконуватись як у добровільному, так і у примусовому порядку.
У разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України “Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Слід зазначити, що стаття 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення.
Разом з цим, підставами для їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення в цій справі.
Як свідчать матеріали справи, виконавчий лист на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 року позивач отримав 13.10.2023 року і пред'явив до примусового виконання - суду надана позивачем постанова про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2023 року.
Таким чином, на час розгляду справи, відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 року та державним виконавцем вживаються заходи щодо виконання вказаної постанови суду.
З огляду на наведене, заявником не надано доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду (примусове виконання) не надав очікуваних результатів.
З огляду на вказані вище обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року в адміністративній справі №160/15749/23 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 року в адміністративній справі №160/15749/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
суддя С.В. Чабаненко