12 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 524/5182/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 01.07.2024 ( суддя першої інстанції Решетник Т.О.) в адміністративній справі №524/5182/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції третя особа: Поліцейський 1 взводу 2 роти Управління патрульної поліції Батальйону патрульної поліції у місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області - Черевко Микола Петрович про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчук із вищевказаною позовною заявою, в якій 14.05.2024 уточнивши позовні вимоги просить суд: постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2065368 від 04.05.2024р. визнати неправомірною та скасувати. Стягнути з Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, вул. Федора Ернста буд. 3, м. Київ, 03048) на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.05.2024 невідомою йому посадовою особою Батальйону патрульної поліції в місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №2065368 за ч. 2 ст. 122 КУпАП (надалі - оскаржувана постанова) за те, що він ОСОБА_1 нібито (дослівно): «керуючи тз здійснив рух на крюківському мосту по зустрічній смузі руху на дорозі з двостороннім рухом, які мають по одній смузі руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії та відповідних дорожніх знаків не здійснюючи обгін або об'їзд перешкоди». В оскаржуваній постанові також зазначено (дослівно), що «Порушена ч.2 ст.122 поруш. водіями т/з правил проїзду перехресть». Про вищевказану постанову та застосування щодо нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн. йому стало відомо з повідомленням в додатку «Дія» у розділі «Штрафи за порушення ПДР». Надіслана та отримана ним через додаток «Дія» оскаржувана постанова в електронному вигляді не містить інформації про посадову особу, яка її винесла. 13.05.2024. засобами поштового зв'язку ним отримана оскаржувана постанова (додається), Зазначає, що з оскаржуваною постановою він не згоден, оскільки не порушував ПДР Україна. Пункт 11.3 ПДР України дозволяє (не забороняє) водіям об'їзд перешкоди. В даному випадку, проїжджаючи Крюківський міст, дорога на якому має по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків, які б забороняли здійснення водіями об'їзд перешкоди. Також, відповідно до п. 1.10 ПДР України, перешкодою для руху є нерухомий об'єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об'єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу. Наявність чисельних ям, вибоїн та наростів на асфальтному покритті на Крюківському мосту через р. Дніпро являються тими самими нерухомим об'єктами, що змушують водія маневрувати або зменшувати швидкість. Враховуючи наведені приписи ПДР України, водій, виїжджаючи на зустрічну смугу, водій жодним чином не порушує приписів п.п.11.3.-11.4 ПДР, якщо на дорозі немає суцільної лінії розмітки. Така правова позиція, викладена Верховним Судом України в низці постанов. Відповідно, в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Таким чином, оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення за відсутністю в діях позивача складу такого адміністративного правопорушення. Також звертає увагу суду на наступні істотні обставини: з оскаржуваної постанови вбачається про те, що нібито адміністративне правопорушення мало місце 03.05.2024р., але вона була фактично складена лише наступного дня - 04.05.2024р. Також, оскаржувана постанова всупереч вимогам вищенаведених норм не містить інших обов'язкових відомостей, зокрема, про час вчинення позивачем, «адміністративного правопорушення» та місце її винесення, йому невідомо про те, де і хто розглядав матеріали справи щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за оскаржуваною постановою. З постанови вбачається наявність не пояснень свідка, а рапорту свідка, тобто іншого поліцейського. Однак, рапорт поліцейського не може служити доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень, оскільки він є посадовою особою сторони, яка винесла постанову в справі про адміністративне правопорушення. Вказує, що має місце порушення не лише його прав, але й відповідно порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення ( ст ст. 278-280 КУпАП), що є додатковою підставою для скасування оскаржуваної постанови. Зазначає, що дійсно 03.05.2024 транспортний засіб, яким він керував був зупинений співробітниками Батальйону патрульної поліції у місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області, але на його думку без належних правових підстав та без розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 01.07.2024 адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції Національної поліції України звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована правомірністю винесеної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, з огляду доведеність вини позивача.
У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Щодо клопотання позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції, колегія суддів вважає, що таке не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з ч.1 ст. 195 КАС України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості.
Суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом.
Прийняття рішення щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду. КАС України не передбачає обов'язку проведення судового засідання в режимі відеоконференції виключно в разі наявності про це клопотання сторони.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.09.2024 справу №524/5182/24 призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Таким чином, участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції передбачає розгляд справи у відкритому судовому засіданні, проте згідно вищезазначеної ухвали розгляд справи № 524/5182/24 призначено в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.
За правилами п. 1 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.05.2024 Поліцейським 1 взводу 2 роти Управління патрульної поліції Батальйону патрульної поліції у місті Кременчук Управління патрульної поліції в Полтавській області - Черевко Миколою Петровичем, прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2065368, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. (а.с. 21).
Відповідно до змісту зазначеної вище постанови 03.05.2024 о 21 год. 58 хв. у м. Кременчук по вул. Небесної Сотні, 1 «А», водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «Toyota Highlander» номерний знак « НОМЕР_1 », здійснив рух на Крюківському Мосту по зустрічній смузі руху на дорозі з двостороннім рухом, які мають по одній смузі руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії та відповідних дорожніх знаків здійснюючи обгін або об'їзд перешкоди, чим порушив п. 11 Правил дорожнього руху України - порушення розташування транспортних засобів на проїзній частині, за що передбачено адміністративну відповідальність за ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Вказана постанова оскаржена позивачем до суду.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом пунктів 8, 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань:
регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів;
у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до частини першої статті 40 вказаного Закону поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Також відповідно до приписів частин першої, другої статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128 - 129...).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух».
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до цього Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 р. (далі - ПДР).
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (статті 41, 53 цього Закону).
Також частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасників дорожнього руху зобов'язано знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом пункту 1.1 ПДР ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Пунктом 1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
За приписами статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За вимогами статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
А згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Також, за приписами статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
А статтею 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими, зокрема, у постановах від 26.04.2018 у справі № 338/1/17, від 25.06.2020 у справі № 607/1068/17, від 07.02.2019 у справі № 161/11151/17, від 15.10.2020 у справі № 640/8540/19, від 12.06.2020 у справі № 805/3899/17-а.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч вказаним приписам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, заперечуючи позов в цій частині, не надав відповідних доказів на підтвердження правомірності свого рішення.
В апеляційній скарзі скаржником зазначено, що 04.05.2022 року поліцейським роти №2 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції старшим сержантом поліції Черевком Миколою Петровичем ухвалено постанову серії ЕНА №2065368 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення гр. ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. за те, що водій ОСОБА_1 03.05.2024 року, близько 21 год. 58 хв., керуючи транспортним засобом TOYOTA HIGHLANDER, номерний знак НОМЕР_1 по вул. Небесної Сотні, 1а у м. Кременчуці, здійснив рух на Крюківському мосту по зустрічній смузі руху на дорозі з двостороннім рухом, яка має по одній смузі руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії та відповідних дорожніх знаків, не здійснюючи обгін або об'їзд перешкоди, чим порушив п.п. 11.3 ПДР України. Відео з бодікамери 476491.
Проте, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а, відповідно до яких у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення, оскільки унеможливлює врахування судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, наданих відповідачем відеозаписів в якості доказу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 у справі №607/7987/17, від 19.02.2020 у справі № 524/1284/17, від 02.12.2019 у справі 766/16904/16-а, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 24.01.2019 у справі №428/2769/17, від 15.11.2018 у справі №524/5536/17, від 30.05.2018 у справі №337/3389/16, яка є обов'язковою для врахування в силу приписів ч.5ст.242 КАС України.
Колегія суддів враховує, що вимоги щодо обов'язкового зазначення в постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху відомостей про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис, передбачені частиною 3 статті 283 КУпАП.
Отже, навіть у випадку наявності фотокартки фіксації події, відеозапису суд не зможе вважати їх належними і допустимими доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно ч. 2 розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395, зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати статті 283 КУпАП.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, відеозапис, наданий відповідачем до відзиву на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України, не може вважатися належним доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Також, Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 26 квітня 2018 року висловив правову позицію в постанові по справі № 338/1/17, згідно якої постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Тому, посилання на неї як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що наданий відповідачем диск із відеозаписом не може вважатися належними та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Відтак матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Враховуючи відсутність в оскаржуваній постанові посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, а також відомостей, щодо проведення фіксування на відеореєстратор автомобіля, наданий відповідачем відеозапис не є належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного порушення, саме пункту 11 ПДР.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, трактуються на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення є недоведеним.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Беручи до уваги те, що відповідачем на огляд суду не було надано доказів, які прямо вказують на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відтак факт вчинення даного порушення позивачем не встановлений беззаперечними доказами, отже відсутні підстави стверджувати про вчинення позивачем правопорушення поза обґрунтованими сумнівами.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 01.07.2024 в адміністративній справі №524/5182/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова