10 вересня 2024 р.Справа № 480/5410/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Русанової В.Б. , Перцової Т.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щурової К.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 (суддя Павлічек В.О.; м. Суми) по справі № 480/5410/23
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці
про визнання протиправними та скасування постанов,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 11 ДФС-ФС від 05.05.2023 та № 12 ДФС-ФС від 05.05.2023.
В обґрунтування позовних вимог вказує на протиправність спірних постанов. Зазначає, що перше працевлаштування на роботу до ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2 відбулось 10.02.2023 на підставі наказу № 1 від 09.02.2022 і укладеного трудового договору. Пояснив, що внаслідок постійного відключення електричної енергії своєчасно подати повідомлення до ДПС України про прийняття на роботу працівника не виявилось за можливе. В подальшому, 13.02.2023 була проведена фактична перевірка, після проведення якої ОСОБА_2 повідомила, що не буле виходити на роботу до того часу, поки з нею в ДПС України не буде зареєстровано трудовий договір, тому, 13.02.2023 договір від 10.02.2023 було розірвано за згодою сторін. 22.02.2023 ФОП ОСОБА_1 видано наказ № 2 про прийняття на роботу ОСОБА_2 , а 23.02.2023 подано повідомлення про прийняття працівника на роботу до ДПС України, 24.02.2023 укладено новий трудовий договір, на підставі якого продавець приступила до роботи.
Позивач також звертає увагу, що у спірній постанові відповідач вказує на те, що позивачем не було подано до Головного управління Державної податкової служби у Сумській області повідомлення про прийняття ОСОБА_2 на роботу на час проведення фактичної перевірки. Разом з тим, абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України не передбачає застосування штрафу до суб'єкта господарювання у зв'язку з відсутністю повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Крім того, позивач посилається на ст. 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», згідно з якою у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються. Так, позивач 22.02.2023 усунув виявлені під час перевірки порушення: трудовий договір з працівником оформлено, повідомлення про прийняття ОСОБА_2 на роботу подано до ГУ ДПС у Сумській області 22.02.2023.
З приводу неоформлення трудових відносин з ОСОБА_3 позивач вказує, що на час проведення фактичної перевірки ОСОБА_3 знаходилась в ларьку, але жодної роботи не виконувала. Продавець торгівельної точки за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 сама працювала на точці на підставі наказу № 1 від 18.03.2012 та трудового договору, що підтверджується табелем обліку робочого часу. У зв'язку з тим, що ОСОБА_3 трудових функцій на користь ФОП ОСОБА_1 не виконувала, то її і не працевлаштовували. Позивач взагалі не був обізнаний про те, що ОСОБА_3 на час проведення податковою фактичної перевірки перебувала в торгівельній точці, оскільки він її туди не запрошував та роботи вона не виконувала.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 по справі № 480/5410/23 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправними та скасування постанов - задоволено частково.
Визнано протиправною та скасовано постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 12 ДФС-ФС від 05.05.2023.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 44730367) суму судового збору в розмірі 1342,00 грн. (одна тисяча триста сорок дві гривні 00 коп.).
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/5410/23 від 25.12.2023 в частині відмови у визнанні протиправною та скасуванні постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 11 ДФС-ФС від 05.05.2023 та ухвалити нове, яким в цій частині позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що на час проведення фактичної перевірки ОСОБА_3 знаходилась в ларьку, але жодної роботи не виконувала. Зазначає, що продавець торгівельної точки за адресою АДРЕСА_1 ) ОСОБА_4 сама працювала на точці на підставі наказу № 1 від 18.03.2012 та трудового договору, що підтверджується табелем обліку робочого часу. У зв'язку із тим, що ОСОБА_3 трудових функцій на користь ФОП ОСОБА_1 не виконувала, то її і не працевлаштовували. Позивач взагалі не був обізнаний про те, що ОСОБА_3 на час проведення податковою фактичної перевірки перебувала в торгівельній точці, оскільки він її туди не запрошував та роботи вона не виконувала.
Зазначає, що визнання нечинною з 14.09.2021 в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 не підлягали застосуванню. Отже, враховуючи зазначене вище, Порядок № 509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю". Так, пунктом 2 Порядку № 509 у відповідній редакції передбачалася можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі.
З огляду на вищезазначене, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС у Сумській області №1000/18/20/РРО/2941009736 від 22.02.2023 та № 1000/18/20/РРО/2941009736 від 22.02.2023 є недопустимими доказами.
Враховуючи наведені нормативно-правові акти та вказані обставини, зазначає, що прийняття відповідачем постанови № 11 ДФС-ФС про накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у Сумській області є протиправним, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 по справі № 480/5410/23 в частині задоволення позовних вимог і в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що матеріалами фактичної перевірки (акт від 22.02.2023 № 1000/18/20/РРО/ НОМЕР_1 ) встановлено, що 13.02.2023 розрахункові операції з продажу товару у кіоску здійснювала продавець ОСОБА_2 , яка також здійснила перерахунок наявної готівки по розрахункових операціях, що зафіксовано у додатку № 2 до акту перевірки, який підписаний нею як продавцем. У присутності ОСОБА_2 було знято фактичні залишки підакцизного товару у даному кіоску. Проте, як встановлено актом фактичної перевірки, на час проведення перевірки позивачем трудові відносини з працівником ОСОБА_2 не були належним чином оформлені. Трудовий договір надано не було, інформація про подання повідомлення про прийняття працівника на роботу відсутня. Крім того, представник відповідача вважає, що норми Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, запис про реєстрацію № 26280000000005937, та 07.04.2011 взятий на облік як платник податків за № 31873.
ГУ ДПС у Сумській області в період з 20.02.2023 по 01.03.2023 проведено фактичну перевірку за місцем провадження господарської діяльності позивача, а саме кіоску, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками якої складено акт від 01.03.2023 № 1130/18/20/РРО/2941009736 (а.с. 36 - 41).
Актом фактичної перевірки (підпункт 2.3.7), зокрема, встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 . статті 24 КЗпП України в частині допуску до роботи працівника продавця - стажера ОСОБА_3 без укладання трудового договору та подання повідомлення про прийняття працівника на роботу.
Зазначений акт фактичної перевірки з додатками Головним управління ДПС у Сумській області був направлений відповідачу для відповідного реагування.
За наслідками розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акту фактичної перевірки ГУ ДПС у Сумській області від 01.03.2023 №1130/18/20/РРО/2941009736, відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 11 ДФС-ФС від 05.05.2023 за фактом порушення позивачем статті 24 КЗпП України в частині допуску до роботи ОСОБА_3 без оформлення трудових відносин відповідно до діючого законодавства та без подання повідомлення про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якою вирішено накласти на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 67000,00 грн. (а.с. 11 -12).
Також, ГУ ДПС у Сумській області в період з 13.02.2023 по 22.02.2023 проведено фактичну перевірку за місцем провадження господарської діяльності позивача, а саме кіоску, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , за наслідками якої складено акт від 22.02.2023 № 1000/18/20/РРО/2941009736 (а.с. 21 - 35).
Актом фактичної перевірки (підпункт 2.2.3.4), зокрема, встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 статті 24 КЗпП України в частині допуску до роботи працівника продавця ОСОБА_2 без укладання трудового договору та подання повідомлення про прийняття працівника на роботу.
Зазначений акт фактичної перевірки з додатками Головним управління ДПС у Сумській області був направлений відповідачу для відповідного реагування.
За наслідками розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акту фактичної перевірки ГУ ДПС у Сумській області від 22.02.2023 №1000/18/20/РРО/2941009736, відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 12 ДФС-ФС від 05.05.2023 за фактом порушення позивачем статті 24 КЗпП України в частині допуску до роботи ОСОБА_2 без оформлення трудових відносин відповідно до діючого законодавства та без подання повідомлення про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, якою вирішено накласти на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 67000,00 грн. (а.с. 14 - 16).
Не погодившись із вказаними постановами, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного пгозову, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату розгляду Управлінням питання щодо накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (05.05.2023) виявлене під час перевірки, згідно з актом від 22.02.2023 № 1000/18/20/РРО/ НОМЕР_1 , порушення було повністю усунуто, а тому станом на 05.05.2023 підстави для застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафу на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України були відсутні з огляду на норми ст. 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, судом першої інстанції зазначено, що будь-які докази щодо усунення порушення, встановленого актом перевірки від 01.03.2023 № 1130/18/20/РРО/ НОМЕР_1 , щодо допуску працівника ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору (контракту) не були позивачем надані ні на запит відповідача, ні під час розгляду даної справи судом, а тому є правомірним застосування відповідачем штрафу, згідно з абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, відповідно до постанови №11 ДФС-ФС від 05.015.2023.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
Повноваження, правові відносини суб'єктів владних повноважень та суб'єктів господарювання у сфері дотримання законодавства про працю, питання нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, відповідальність за порушення законодавства про працю врегульовано Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 за №877-V (далі по тексту - Закон №877-V), Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 за №509 (далі по тексту - Порядок №509), Податковим кодексом України, а також положеннями статті 265 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України).
Державний нагляд (контроль), в силу вимог статті 1 Закону №877-V, - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (надалі по тексту також - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, які справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3. пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України).
Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).
За приписами підпункту 75.1.3. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
З аналізу наведених норм права слідує, що податкове законодавство надає посадовим особам Головного управління ДПС в області право щодо проведення перевірок з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Також, відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
В силу положень статті 256 Кодексу законів про працю України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96) встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (п.п. 6 п. 4 Положення №96).
Як визначено в п. 7 Положення №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є територіальним органом Державної служби України з питань праці.
Таким чином, Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці є органом, якому чинним законодавством надані владні управлінські функції щодо реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також накладення штрафу у разі встановлення відповідного порушення.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 №413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором, зокрема, засобами електронного зв'язку з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За приписами ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вимогами ч. 1 абз. 2, ч. 2 ст. 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 265 КЗпП України, штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 10 ст. 265 КЗпП України передбачено, що сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою (акт від 01.03.2023 № 1130/18/20/РРО/ НОМЕР_1 ) встановлено, що розрахункові операції з продажу товару у кіоску здійснює продавець-стажер ОСОБА_3 , яка також здійснила перерахунок наявної готівки по розрахункових операціях, що зафіксовано у додатку № 2 до акту перевірки, який підписаний нею як продавцем-стажером та посадовими особами ГУ ДПС у Сумській області. У присутності ОСОБА_3 було знято фактичні залишки підакцизного товару у даному кіоску.
Проте, як встановлено актом фактичної перевірки, на час проведення перевірки позивачем трудові відносини з працівником ОСОБА_3 не були належним чином оформлені. Трудовий договір надано не було, інформація про подання повідомлення про прийняття працівника на роботу відсутня.
У позовній заяві та апеляційній скарзі позивач стверджує, що ОСОБА_3 під час фактичної перевірки знаходилася у кіоску, але жодної роботи не виконувала, отже, трудових функцій на користь позивача не виконувала.
Проте, колегія суддів зазначає, що вказане твердження спростовується матеріалами перевірки, у яких зафіксовано факт здійснення саме ОСОБА_3 як продавцем:
- продажу товару (однієї пляшки коньяка «Закарпатський» за ціною 275,00 грн. (0,5 л.) та пачки цигарок ) на загальну суму 362,00 грн.;
- проведення перерахунку наявної готівки в касі зі складанням і підписанням перерахунку наявної готівки по розрахункових операціях, що є додатком № 2 до акту (а.с. 65, зворотній бік);
- надання пояснень, в яких зазначено, що у ФОП ОСОБА_1 вона працює третій тиждень на стажировці, працює через 3 дні; розрахунковий документ (чек) не видала за проданий товар, тому що було скупчення покупців і вона не встигла їх надрукувати на реєстраторі розрахункових операцій (а.с. 66).
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що у сукупності перелічені докази спростовують твердження позивача, що ОСОБА_3 не виконувала трудових функцій на користь ФОП ОСОБА_1 ..
Також, з матеріалів справи колегія суддів вбачає, що перевіркою (акт від 01.03.2023 № 1000/18/20/РРО/ НОМЕР_1 ) встановлено, що 13.02.2023 розрахункові операції з продажу товару у кіоску здійснює продавець ОСОБА_2 , яка також здійснила перерахунок наявної готівки по розрахункових операціях, що зафіксовано у додатку № 2 до акту перевірки, який підписаний нею як продавцем. У присутності ОСОБА_2 було знято фактичні залишки підакцизного товару у даному кіоску.
Проте, як встановлено актом фактичної перевірки, на час проведення перевірки позивачем трудові відносини з працівником ОСОБА_2 не були належним чином оформлені. Трудовий договір надано не було, інформація про подання повідомлення про прийняття працівника на роботу відсутня.
У позовній заяві ФОП ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 уперше була прийнята на роботу 10.02.2023 з укладанням трудового договору, який 13.02.2023 розірваний за угодою сторін. У подальшому, з ОСОБА_5 було укладено новий трудовий договір, на підставі якого остання приступила до роботи з 24.02.2023. При цьому, повідомлення про прийняття на роботу ОСОБА_5 було подано до контролюючого органу лише 23.02.2023 з причин постійного відключення електричної енергії, що зумовило неможливість своєчасного подання повідомлення 09.02.2023.
Проте, колегія судідв зазначає, що факт виконання ОСОБА_5 трудових функцій на користь позивача на час фактичної перевірки підтверджений:
- реалізацією підакцизного товару на загальну суму покупки 128,00 грн.;
- проведенням перерахунку наявної готівки в касі зі складанням і підписанням перерахунку наявної готівки по розрахункових операціях, що є додатком № 2 до акту (а.с 64);
- наданням пояснень, з яких вбачається, що у ФОП ОСОБА_1 . ОСОБА_5 працює з 01.02.2023, є продавцем кіоску, перебуває на випробувальному терміні та проходить стажування (а.с. 64 зворотній бік).
Також, на письмовий запит Міжрегіонального управління позивач надав пояснення з копіями документів, а саме копію трудового договору, укладеного з ОСОБА_2 , від 24.02.2023 та повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_2 від 23.02.2023. Будь-які посилання на те, що ОСОБА_2 була працевлаштована у нього ще з 10.02.2023 і звільнена 13.02.2023 надані ФОП ОСОБА_1 пояснення не містять, як і не було надано копію трудового договору з ОСОБА_2 від 09.02.2023, що доданий до позову (а.с. 67 - 69).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі № 520/6005/19, стажування працівника на робочому місці без оформлення трудових відносин чинним законодавством про працю не передбачене, окрім випадків цільового направлення центрами зайнятості до роботодавців безробітних, які перебувають на обліку для навчання, стажування необхідним роботодавцю посадам з подальшим працевлаштуванням. Відносини між роботодавцем і працівником, що виникають при проходженні стажування, в основу яких покладено принцип підпорядкування і субординації та обов'язок виконання правил внутрішнього трудового розпорядку регламентуються нормами КЗпП України. При цьому, перевірка роботодавцем кваліфікації майбутнього працівника або навчання його навикам, необхідним для подальшої роботи, шляхом допуску його до роботи без оформлення з ним трудових відносин є незаконною. Верховний Суд констатує, що без оформлених трудових відносин особа позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтями 43 (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю) та 45 (кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час; максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та право на оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні) Основного Закону України, а відповідні обов'язки роботодавця залишаються поза межами законодавчого регулювання.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що матеріалами справи підтверджено виконання трудової функції в якості продавців ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача без укладення трудового договору.
При цьому, під час перевірки суб'єкта господарювання інспекторам не було надано жодних документів, які підтверджували б оформлення зазначених осіб за трудовим договором у позивача та подання повідомлення про прийняття на роботу.
Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на неможливість вчасно подати повідомлення про прийняття на роботу внаслідок відключень електричної енергії, оскільки такі відключення не мали постійний та безперервний характер, що також підтверджується й тим, що, за даними перевірки, в період з 09.02.2023 по 13.02.2023 реєстратор розрахункових операцій, що знаходиться у кіоску, був переведений у фіскальний режим роботи і через нього проводилися розрахункові операції, що свідчить про наявність електроенергії.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваними постановами на позивача накладено штраф на підставі абзацу 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, згідно з яким юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України №133/2022 від 14 березня 2022 року, №259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 23 травня 2022 року, від 12 серпня 2022 року № 573/2022, від 07 листопада 2022 року № 757/2022, від 06 лютого 2023 року №58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, строк дії воєнного стану в Україні продовжувався.
24.03.2022 набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX, ст. 1 якого передбачено, що цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Стаття 16 вказаного Закону регулює здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю у період дії воєнного стану.
Так, відповідно до ст. 16 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються:
за наявності підстав, визначених абзацами п'ятим, восьмим, дев'ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності";
за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації;
у зв'язку з невиконанням суб'єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.
У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються.
Згідно з пояснювальною запискою до вказаного Закону, метою законопроекту є врегулювання окремих питань трудових відносин між працівником та роботодавцем в умовах воєнного часу, враховуючи необхідність забезпечення збалансованості між скороченням видатків роботодавців на оплату відпусток, надурочних годин, годин роботи у святкові та вихідні дні тощо, та забезпеченням мінімально необхідних прав та гарантій працівників. Прийняття законопроекту створить умови для належного функціонування підприємств та установ в умовах воєнного часу, шляхом дерегуляції окремих умов трудових відносин, оперативного залучення працівників до виконання роботи, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили.
Таким чином, на період воєнного стану законодавець, з метою забезпечення умов для належного функціонування підприємств, оперативного залучення працівників, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили скасував штрафи (відповідальність), передбачені ст. 265 КЗпП України за умови усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю).
Вказане випливає із мети законопроекту, а саме забезпечення належного функціонування підприємств та установ в умовах воєнного часу, шляхом дерегуляції окремих умов трудових відносин, оперативного залучення працівників до виконання роботи, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на письмовий запит Міжрегіонального управління надав пояснення з копіями документів, а саме копію трудового договору, укладеного з ОСОБА_2 , від 24.02.2023 та повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_2 від 23.02.2023.
Слід зазначити, що відповідач отримав вказані вище документи до прийняття оскаржуваної постанови.
Тобто, станом на дату розгляду Управлінням питання щодо накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (05.05.2023), виявлене під час перевірки, згідно з актом від 22.02.2023 № 1000/18/20/РРО/ НОМЕР_1 , порушення було повністю усунуто.
Відтак, станом на 05.05.2023 підстави для застосування до ФОП ОСОБА_1 штрафу на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України були відсутні з огляду на норми ст. 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що є підставою для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови №12 ДФС-ФС від 05.05.2023.
При цьому, судом не беруться до уваги твердження відповідача про те, що норми ст. 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не підлягають застосуванню в спірних правовідносинах, оскільки факт неналежного оформлення трудових відносин позивачем з працівником ОСОБА_2 виявлено в ході проведення перевірки Головним управлінням ДПС у Сумській області, а не територіальними органами Держпраці.
Так, на переконання колегії суддів, зміст ч. 3 ст. 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» чітко вказує на те, що у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені ст. 265 КЗпП України, не застосовуються. При цьому, законодавець жодним чином не конкретизував, ким має бути проведено позаплановий захід і ким виявлено порушення в сфері праці. Вирішальним в даному випадку є саме факт усунення вчиненого порушення законодавства про працю, виявлення якого тягне за собою накладення штрафу, передбаченого ст. 265 КЗпП України.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що будь-які докази щодо усунення порушення, встановленого актом перевірки від 01.03.2023 № 1130/18/20/РРО/ НОМЕР_1 , щодо допуску працівника ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору (контракту) не були позивачем надані ні на запит відповідача, ні під час розгляду даної справи судом.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність у підзаконному акті Уряду України відповідних норм, які б передбачали можливість накладення у спірних правовідносинах штрафу на підставі акта фактичної перевірки податкового органу, що, на думку позивача, зумовлює протиправність оскарженої у цій справі постанови Держпраці про накладення штрафу, оскільки відсутність або наявність у період спірних правовідносин підзаконного нормативно - правового акту, який би передбачав можливість накладення штрафу на підставі акту фактичної перевірки податкового органу, не може впливати на обсяг, зміст та порядок реалізації вищезгаданих повноважень податкових органів та органів з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, змінювати чи скасовувати їх, оскільки вони належать вказаним суб'єктам владних повноважень відповідно до закону.
Вказані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 17.04.2024 по справі № 560/3981/23.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про неусунення позивачем вказаного порушення та правомірність застосування відповідачем штрафу, згідно з абз.2.ч.2.ст.265 КЗпП України, відповідно до постанови №11 ДФС-ФС від 05.015.2023. Відтак, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 по справі № 480/5410/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді В.Б. Русанова Т.С. Перцова
Повний текст постанови складено 20.09.2024 року