Головуючий І інстанції: Зоркіна Ю.В.
20 вересня 2024 р. Справа № 520/10618/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі № 520/10618/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач 1,ГУПФ України в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі - відповідач 2, ГУПФ України в Харківській області), у якому просив:
-визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в перерахунку пенсії;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що відмова відповідача перерахувати пенсію через відсутність первинної документації є протиправною, адже створення умов для пенсійного забезпечення осіб є позитивним зобов'язанням держави у сфері прав людини - обов'язком держави, який вимагає від національних органів влади застосувати необхідні засоби для гарантування прав людини відповідно до загальних засад міжнародного права. Зазначає, що у розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 частково задоволено адміністративний позов.
Суд вийшов за межі позовних вимог.
Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в перерахунку пенсії від 23.02.2024 року №3570/03-16.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 лютого 2024 року про перерахунок пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судовий збір у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням, ГУПФ України в Івано-Франківській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 по справі № 520/10618/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що результатами розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії, ухвалено рішення про відмову в перерахунку пенсії від 23.02.2024 №203950001624 оскільки до заяви надано довідки, видані архівним відділом Тазівського району (Росія), які не підтверджено первинними документами, а також, згідно листа Міністерства соціальної політики №2800-030102-5/56030 від 27.12.2022, з 01.01.2023 припинено участь Російської Федерації в угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13,03.1992. Акти позапланової перевірки достовірності документів про заробітну плату в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні.
Позивач та відповідач 2 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. позивачем та відповідачем 2 отримано копію апеляційної скарги відповідача 1, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення та довідками про доставку електронних документів через підсистему "Електронного суду".
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності (IІІ група, загальне захворювання) призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 15.01.2019 року.
13.02.2024 року позивач звернувся до Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області з заявою щодо перерахунку пенсії (зміна періоду 60 місяці до 01.07.2000 згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), до якої додано архівні довідки про стаж та заробітну плату, видані адміністрацією Тазовського району (РФ)
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.02.2024 о/р 203950001624, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено в проведенні перерахунку пенсії згідно з поданою ним заявою, у зв'язку з тим, що довідки про стаж та заробіток видані архівним відділом Тазівського району, які не підтверджено первинними документами, а також згідно листа Міністерства соціальної політики №2800-030102-5/56030 від 27.12.2022, з 01.01.2023 припинено участь РФ в угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Акти позапланової перевірки достовірності документів про заробітну плату в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні.
Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких посилань на невідповідність архівних довідок чинному законодавству (або їх недостовірності) відповідач в оскаржуваному рішенні не навів. При цьому, надані позивачем пенсійному органу довідки про стаж та заробіток №499/С, 500/С, 501/С, 661/С, 662/С, 663/С від 15.04.2019, видані архівним відділом Тазівського району (Росія) містять відомості про заробітну плату позивача (з розбивкою по місяцях) за період роботи з 29.03.1985 по 31.12.1987 та з 01.01.1988 по 11.12.1990 та в них зазначено, що вони видані на підставі особистих карток форми 54, відомостей про нарахування заробітної плати (особових рахунків), а отже суми, вказані у них, відповідають первинним документам.
Також, суд відхилив посилання відповідача на те, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 19.06.2023, оскільки вказані обставини не впливають на правомірність прийнятого рішення пенсійного органу, та не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
З урахуванням зазначено вище, суд вважав протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в перерахунку пенсії від 23.02.2024 року №3570/03-16.
Також, суд першої інстанції задля ефективного захисту порушених прав позивача вийшов за межі позовних вимог та вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 лютого 2024 року про перерахунок пенсії та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положенням статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV(далі - Закон № 1058-IV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Відповідно до статті 40 Закону № 1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 01 липня 2000. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж, починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв. Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Довідка про заробітну плату видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ, організацій або архівними установами, які прийняли первинні документи на зберігання.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058-ІV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали на території РФ, регулювалися Угодою про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав- учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають. Ця угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які враховуються до трудового стажу.
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 р., пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно частини 3 статті 6 цієї Угоди обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Зазначеною Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.
При цьому, ч. 2 ст. 13 Угоди передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди.
Отже, наведені положення зазначених вище Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають. При цьому обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Спірним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.02.2024 о/р 203950001624, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено в проведенні перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що довідки про стаж та заробіток видані архівним відділом Тазівського району, які не підтверджено первинними документами, а також згідно листа Міністерства соціальної політики №2800-030102-5/56030 від 27.12.2022, з 01.01.2023 припинено участь РФ в угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Акти позапланової перевірки достовірності документів про заробітну плату в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні.
Надаючи оцінку зазначеним підставам відмови в перерахунку пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
Стосовно твердження апелянта про те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, колегія суддів зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Аналогічний висновок сформований Верховним Судом у постановах від 27.02.2020 в справі № 577/2688/17, від 05.03.2020 в справі № 227/4978/16-а та від 26.03.2020 в справі № 264/2643/17.
Отже, те, що з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 19.06.2023, не впливають на правомірність прийнятого рішення пенсійного органу, та не стосується періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
Щодо підстав відмови в проведенні перерахунку пенсії згідно з поданою ним заявою, у зв'язку з тим, що долучена довідка про заробітну плату не підтверджена первинними документами та відсутній акт позапланової перевірки достовірності документів про заробітну плату в матеріалах електронної пенсійної справи, колегія суддів зазначає наступне.
У наданих позивачем пенсійному органу довідками про стаж та заробіток №499/С (а.с. 20) , 500/С (а.с. 25-26), 501/С, 661/С (а.с. 21-22), 662/С (а.с. 23-24), 663/С (а.с. 27-28) від 15.04.2019, які видані архівним відділом Тазівського району (Росія), містяться відомості про заробітну плату позивача (з розбивкою по місяцях) за період роботи з 29.03.1985 по 31.12.1987 та з 01.01.1988 по 11.12.1990.
У цих довідках зазначено, що вони видані на підставі особистих карток форми 54, відомостей про нарахування заробітної плати (особових рахунків), а отже суми, вказані у них, відповідають первинним документам.
Будь-яких посилань на невідповідність архівних довідок чинному законодавству (або їх недостовірності) відповідач в оскаржуваному рішенні не навів.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суд, які містяться у постановах від 21.02.2020 (справа № 291/99/17) та 29.07.2020 (справа № 341/1132/17), які полягають у тому, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
У п.75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) указано, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені/зазначені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Суд зазначає, що обов'язок отримання інформації від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків за періоди роботи після 01 січня 2004 року в силу приписів Порядку № 22-1 покладений саме на орган, що призначає пенсію, у спірному випадку на відповідачів. Нездійснення такого обов'язку при призначенні пенсії не є правовою підставою для неврахування, як стажу роботи позивача за спірні періоди до страхового стажу, так і заробітної плати (доходу) за періоди такого стажу.
Слід зазначити, що покликання скаржника на постанову Верховного Суду від 29.03.2023 справа №360/4129/20 є помилковими, оскільки предметом дослідження в даній справі є заробітна плата, що враховується для обчислення пенсії, а не обчислення страхового стажу. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що факт трудових відносин пенсіонера із підприємством, що видало довідку про заробітну плату скаржник не заперечує.
Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в перерахунку пенсії від 23.02.2024 року №3570/03-16 є протиправним та підлягає скасуванню.
Продовжуючи розгляд справи в частині обраного судом першої інстанції способу захисту, колегія суддів зазначає наступне.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Отже, оскільки в ході судового розгляду знайшли своє підтвердження доводи позивача про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про відмову в перерахунку пенсії від 23.02.2024 року №3570/03-16, враховуючи межі апеляційного перегляду справи встановлені ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту, а саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 лютого 2024 року про перерахунок пенсії.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 по справі № 520/10618/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий