Апеляційне провадження Доповідач - Кафідова О.В.
№ 33/824/4320/2024
м. Київ Справа №761/18333/24
19 вересня 2024 року Київський апеляційний суд у складі судді Судової палати з розгляду цивільних справ - Кафідової О.В.
при секретарі - Смолко А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.5 ст. 126 КУпАП
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40 800 гривень в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років без оплатного вилучення транспортного засобу.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Не погоджуючись з такою постановою суду першої інстанції, 09 серпня 2024 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня 2024 року та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Апеляційну скаргу апелянт обґрунтовує тим, що постанова суду першої інстанції незаконна.
Зазначає, що не керував транспортним засобом, а лише перебував за кермом, чекаючи ОСОБА_2 , щоб він відігнав автомобіль.
Крім того, зазначає, що на відео, яке було надано працівниками патрульної поліції не зафіксовано, що саме він керував транспортним засобом.
Вказує, що йому при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не було належно роз'яснено і забезпечено право на реальну допомогу адвоката, що є істотним процесуальним порушенням його права на правовий захист.
Зазначає, що суд першої інстанції незаконно фактично відмовив стороні захисту в змагальності сторін, порядку надання доказів та можливості захисту, фактично ставши на бік працівників поліції, оскільки, не розглянувши клопотання сторони захисту щодо виклику свідків, закінчив розгляд справи без їх допиту.
У судовому засіданні представник особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апелянт ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримали, просили задовольнити з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
У судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_4 показала, що 04 травня 2024 року перебувала за кермом разом з ОСОБА_1 , але їй стало погано і вона поїхала на таксі за медичною допомогою, залишивши ОСОБА_1 у автомобілі. Медичної документації на підтвердження звернення за медичного закладу в цей день у неї немає.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Положеннями статті 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 857787 від 04 травня 2024 року о 09.55 год. ОСОБА_1 , в м. Києві на площі Галицькій, 1, керував транспортним засобом «Toyota» д.н.з. НОМЕР_1 , повторно протягом року не маючи права керування транспортним засобом, а саме особа, яка позбавлена права керування на підставі постанови серії ЕНА № 1353256 за ч.4 ст. 126 КУпАП, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Частиною другою статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини п'ятої статті 126 КУпАП повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортним засобом на строк від п'яти до семи років та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Згідно п. 1.10 Правил дорожнього руху, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон направо керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Постановою КМУ від 08.05.1993 №340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» в пункті 2 встановлено, що посвідченням водія, виданим вперше, є документ, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом, отриманий після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія, медичного огляду в порядку, встановленому МОЗ, а також підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів в уповноважених підрозділах територіальних органів з надання сервісних послуг МВС - територіальних сервісних центрах МВС.
Відповідно до п.п. «а» п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Таким чином, частина 5 статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, а саме керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (ч. 2 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами (ч. 3 ст. 126 КУпАП), керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами (ч. 4 ст. 126 КУпАП).
При апеляційному перегляді не встановлено порушень судом першої інстанції статей 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, при наведених у постанові обставинах, відповідає матеріалам справи, ґрунтується на наявних у ній доказах.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення та його винуватість підтверджується наступними доказами: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 857787 від 04 травня 2024 року (а.с. 2); довідкою щодо проведення заходів із встановлення повторності вчиненого адміністративного правопорушення (а.с.3); постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 1353256 від 01.02.2024 (а.с. 5); постановою Святошинського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2023 року (а.с.7-8); долученим до матеріалів справи відеозаписом (а.с. 10).
Наведені докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими, підстави ставити під сумнів їх достовірність у апеляційного суду відсутні, а тому в своїй сукупності підтверджують обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення у справі складений з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП, тому підстави для визнання протоколу недопустимим доказом у суду відсутні.
Матеріалами справи повністю підтверджується факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, що полягає у керуванні транспортним засобом повторно протягом року вчинення, не маючи права керування транспортними засобами. При цьому суд ураховує, що ОСОБА_1 висновків для себе не зробив, і знову свідомо продовжив керувати ТЗ, не маючи права керування ними.
Факт вчинення вказаного правопорушення, за обставин викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів, які повністю узгоджуються між собою.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Застосований суддею суду першої інстанції до ОСОБА_1 вид адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для його виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень.
Будь - яких обґрунтованих відомостей, які б ставили під сумнів достовірність та належність зібраних у справі доказів, вказували про порушення вимог ст. 266 КУпАП під час їх отримання, а також об'єктивність поліцейських у справі, суду не надано, їх зацікавленість під час провадження у справі стосовно особи, яка притягується до адміністративної відповідальності не встановлена.
У відповідності зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Дії ОСОБА_1 обґрунтовано кваліфіковані за ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Згідно відеозапису долученого до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 під час спілкування з працівником поліції підтвердив факт керування транспортним засобом, при цьому, зазначив, що йому зрозуміло, що не можна керувати транспортним засобом без посвідчення водія. Ця обставина встановлена працівником поліції під час з'ясування обставин та перевірки документів.
Надавши належну оцінку наявним в матеріалах справи та дослідженим судом доказам відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 повторно притягається до адміністративної відповідальності протягом року за ст. 126 КУпАП, що відрізняється підвищеною суспільною небезпекою при керуванні транспортним засобом не маючи права керування таким транспортним засобом.
За таких обставин, суд першої інстанції, приймаючи рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, в повному обсязі врахував вимоги ст. ст. 245, 280 КУпАП, які встановлюють завдання у справах про адміністративні правопорушення, а саме: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на відео, яке було надано працівниками патрульної поліції не зафіксовано, що саме ОСОБА_1 керував транспортним засобом, апеляційний суд вважає безпідставними, враховуючи ту обставину, що з відеозапису, яке долучене до матеріалів справи, вбачається, що сам ОСОБА_1 зазначає, що керував транспортним засобом та зазначає, що перелаштовувався. (зафіксований час на відео 0:36:28).
Крім того, не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції і доводи ОСОБА_1 про те, що не було належно роз'яснено і забезпечено право на реальну допомогу адвоката, що є істотним процесуальним порушенням його права на правовий захист.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України та статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В протоколі зазначено, що ОСОБА_1 роз'яснено положення ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України, також в протоколі міститься особистий підпис самого ОСОБА_1 .
Отже, даний довід спростовується підписом ОСОБА_1 в протоколі, яким він підтвердив, що його ознайомлено з протоколом де вказано, що ОСОБА_1 роз'яснено його права та наслідки притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 5 ст. 126 КУпАП. Заперечень, щодо складеного протоколу останнім не зазначено.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції незаконно фактично відмовив стороні захисту в змагальності сторін, порядку надання доказів та можливості захисту, фактично ставши на бік працівників поліції, оскільки, не розглянувши клопотання сторони захисту щодо виклику свідків, закінчив розгляд справи без їх допиту, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять клопотання сторони захисту щодо виклику свідків.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Будь - яких істотних та переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваній постанові про доведеність вини ОСОБА_1 та могли б бути підставою для її скасування або зміни, скаржником не наведено та під час апеляційного розгляду не встановлено. Такі доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із прийнятою суддею постановою, проте висновків судді не спростовують.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону та повністю доводять вину водія ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, а тому застосування принципу «поза розумним сумнівом» у даній справі є безпідставним та недоречним, оскільки повністю суперечить встановленим судами першої і апеляційної інстанції обставинам справи, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що йому інкримінується.
Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення судом першої інстанції повно і всебічно встановлені фактичні обставини правопорушення на підставі наявних в матеріалах справи і досліджених в судовому засіданні доказів, які оцінені судом першої інстанції в їх сукупності, у відповідності з вимогами ст.ст. 251, 252 КУпАП, що відображено у мотивувальній частині постанови суду.
Загалом доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із прийнятою суддею постановою, та свідчать про намір уникнути відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, проте висновків судді вони не спростовують.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у справі зібрано достатньо доказів на підтвердження факту порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху та наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, що відповідає встановленим фактичним обставинам справи, а тому постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 30 липня2024 року відносно ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києвавід 30 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя: