20 вересня 2024 року місто Київ
справа № 752/16470/23
провадження №22-ц/824/12585/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Козирем Сергієм Володимировичем,
на ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року, постановлену у складі судді Пінкевич Н.С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
У серпні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м.Києва з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення коштів за попереднім договором купівлі-продажу.
Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 21 серпня 2023 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за попереднім договором купівлі-продажу передано на розгляд за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2023 року відкрито позовне провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів передано на розгляд Господарського суду Київської області, де перебуває справа № 911/2308/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_2 про неплатоспроможність.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_2 адвокат Козир С.В. подав апеляційну скаргу, в який просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 17 травня 2024 року. Відповідач вважає оскаржуване судове рішення незаконним, адже воно ухвалено з порушенням норм процесуального права, а саме ч.2 ст.2, ч.1 ст.13, п.1 ч.1 ст.255, ч.4 ст.263 ЦПК України
Зокрема, зазначає про те, що суд першої інстанції, не будучи наділений цивільним процесуальним законом повноваженнями на передачу справи за підвідомчістю до іншого суду, помилково вирішив передати справу до Господарського суду Київської області. Суд першої інстанції ухвалою від 17 травня 2024 року, направляючи справу до Господарського суду Київської області вийшов за межі своїх повноважень, наданих йому законом, і перебрав на себе повноваження суду апеляційної інстанції, що є неприпустимим. При цьому, вважає апелянт, суд першої інстанції застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка не підлягав застосуванню у цій справі.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалася.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що ухвалою Господарського суду Київської області від 14 лютого 2024 року відкрито провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_2 .
Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд до Господарського суду Київської області, суд першої інстанції виходив із того, що в провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/2308/23 за заявою фізичної особи ОСОБА_2 про неплатоспроможність, і саме в межах справи, яка розглядається господарським судом, мають бути розглянуті позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , вимоги є майновими.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справи про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними буд-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори одо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороно, в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб'єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з'ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи ( частина друга статті 7).
Відповідно до ч.3 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Установлено, що провадження у справі, постановлена ухвала в якій переглядається апеляційним судом, відкрито 13 листопада 2023 року.
Провадження у справі № 911/2308/23 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_2 відкрито Господарським судом Київської області 14 лютого 2024 року.
Встановивши, що предметом спору у цій справі є майнові вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , відносно якої господарським судом розглядається справи про банкрутство, при цьому провадження у цій справі відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про передачу справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на розгляд до Господарського суду Київської області.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції, не будучи наділений цивільним процесуальним законом повноваженнями на передачу справи за підвідомчістю до іншого суду, помилково вирішив передати справу до Господарського суду Київської області, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1, 3 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Кодекс України з процедур банкрутства передбачає особливості розгляду справ про банкрутство, що підтверджено у статті 7 цього Кодексу (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц виснувала, що законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суду, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому таким належним судом є виключно суд господарсько юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання передачі справи на розгляд до Господарського суду, правильно застосував норми Кодексу України з процедур банкрутства, і прийняв відповідне судове рішення.
Закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України) створює перешкоди позивачу у доступі до правосуддя та унеможливить захист його прав у господарському процесі у повному обсязі, з урахуванням визначених строків звернення, встановлених статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21) зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Враховуючи наведене, з огляду на положення законодавства та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які суд першої інстанції правильно застосував, колегія суддів погоджується з прийнятим судом першої інстанції рішенням про передачу справи на розгляд до Господарського суду Київської області, на розгляді якого перебуває справа № 911/2308/23 за заявою ОСОБА_2 про неплатоспроможність, незважаючи на те, що норми Цивільного процесуального Кодексу правом передачі справи за встановленою юрисдикцією наділяють лише суд апеляційної та касаційної інстанції.
Враховуючи, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням вимог процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються, - підстави для її скасування відсутні.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Козирем Сергієм Володимировичем, залишити без задоволення.
Ухвалу Києво - Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус