19 вересня 2024 року м. Київ
Унікальний номер справи № 362/6138/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10823/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2024 року, постановлену під головуванням судді Кравченко Л.М., по справі за скаргою ОСОБА_1 (боржника), стягувач: ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просила:
визнати неправомірною бездіяльність Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони його відчуження у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
зобов'язати уповноважену особу Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з рухомого та нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони його відчуження, які накладені в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-672 від 28.02.2011 року, виданого Васильківським міськрайонним судом Київської області (а.с. 1-3).
На обґрунтування скарги зазначала, що на примусовому виконанні перебував виконавчий лист № 2-672 від 28.02.2011 року, виданий Васильківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» боргу у розмірі 781 514,95 грн., відповідно до договору № 1070-Ф про відступлення права вимоги від 10 квітня 2018 року за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2018-02-08-000187-a, ОСОБА_2 став новим кредитором (стягувачем).
24 жовтня 2012 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за вказаним виконавчим листом. У межах вказаного виконавчого провадження, разом з постановою про відкриття провадження від 24.10.2012 р., на все належне заявниці майно 24.10.2012 р. було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження (номер запису про обтяження 13170881).
Постановою державного виконавця від 24 грудня 2012 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 (стара редакція) Закону України «Про виконавче провадження», а саме: передано за належністю до іншого відділу ДВС, оскільки в результаті проведених виконавчих дій було встановлено, що місце проживання боржника - АДРЕСА_1 .
Згадане виконавче провадження було припинено, а виконавчий документ не було повторно пред'явлено до виконання, однак виконавець не зняв арешт, накладений з метою виконання виконавчого документу.
28 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про зняття арешту з належного їй нерухомого майна, однак арешт знято не було та рекомендовано звернутися до суду (а.с. 1-3).
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2024 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 (боржника), стягувач: ОСОБА_2 , на бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - відмовлено (а.с. 29-33).
Не погодившись з ухвалою суду, 12 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу на бездіяльність Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с. 36-40, 72-76).
На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що в листі Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зазначено, що немає підстав для скасування арешту боржника ОСОБА_3 , надати постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про закінчення виконавчого провадження та копії виконавчого документа не має можливості так, як виконавче провадження знищено.
На день звернення ОСОБА_1 зі скаргою до суду, відкриті виконавчі провадження відсутні. В матеріалах справи відсутні будь-які документально підтверджені відомості про те, що в період з 23.01.2015 року (повернення виконавчого листа стягувачу) до дня розгляду цієї справи органами державної виконавчої служби проводились виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 2-672 від 28.02.2011 року. Окрім цього, відсутні відомості про те, що наявні виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору і витрат виконавчого провадження, тобто на час розгляду цієї справи відсутні відомості про будь-які відкриті виконавчі провадження, за якими ОСОБА_1 є боржником.
Оскільки станом на день розгляду скарги виконавчий лист № 2-672 від 28.02.2011 року повторно не пред'явлений до виконання, а вчинення будь-яких дій державним виконавцем за межами виконавчого провадження є неможливим, збереження більше десяти років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_4 . Наявність, за твердженням Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), заборгованості у ОСОБА_1 не спростовує те що, пройшло 12 років з дня повернення виконавчого листа стягувачу та до дня звернення зі скаргою, відсутні підстави для збереження арешту на майно ОСОБА_1 як боржника у виконавчому проваджені за відсутності виконавчих проваджень. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 761/687/14.
Ані стягувачем, ані відділом державної виконавчої служби не доведено суду підстав збереження арешту, накладеного на майно ОСОБА_1 в 2011 році. Відповідно до Договору № 1070-Ф про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги від 10 квітня 2018 року за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA- EA-2018-02-08-00187-а, ОСОБА_2 став новим кредитором (стягувачем), до суду з заявою про заміну стягувача не звертався, та виконавчий лист не поновлював. Станом на вересень 2023 року жоден виконавчий лист відносно заявника на виконанні не перебуває, відкриті виконавчі провадження - відсутні.
Водночас, збереження на момент розгляду апеляційної скарги більше десяти років арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_4 . З урахування зазначеного, розгляд справи судом є неповним, оскільки під час розгляду скарги підтвердження чи спростування обставин, залишилися недослідженими, з'ясування яких мали би істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
Звертала увагу, що по одному виконавчому листу № 2-672 було винесено три постанови про накладення арешту на майно, що є неприпустимим відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 36-40, 72-76).
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Охман О.В. не підтвердив повноважень в суді апеляційної інстанції на час розгляду справи апеляційним судом і на пропозицію колегії суддів не надав ордер (довіреність) про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 99).
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, причини неявки не повідомили про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Так, про розгляд справи апеляційним судом 19 вересня 2024 року апелянт ОСОБА_1 була сповіщена 24 липня 2024 року повідомленням на зазначену нею адресу для листування її представника про що є відмітка працівників пошти про вручення адресату поштового відправлення суду. Стягувач ОСОБА_2 та Тетіївський відділ державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) були сповіщені 26 липня 2024 року і 31 липня 2024 року, відповідно кожний, про що є відмітки працівників пошти про вручення адресатам поштових відправлень суду (а.с. 94-98).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Судом встановлено, що згідно з листом вих. № 51088 від 20.12.2023 р. Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), на примусовому виконані у відділі ДВС перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Васильківського міськрайонного суду Київської області № 2-672 від 28.02.2011 про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 781 514,95 грн. на користь АКБ «ФОРУМ», рішення суду не було фактично виконане боржником. 24.12.2012 виконавче провадження № НОМЕР_1 було закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в старій редакції Закону) та направлено по територіальності за місцем проживання боржника до Васильківського ДВС, відповідно до заяви боржника місце її проживання: АДРЕСА_1 . Надати належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 неможливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищені відповідно до Акту про вилучення виконавчих проваджень для знищення від 10.02.2016 (а.с. 22-23).
Судом також встановлено, що право вимоги за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та АКБ «Банк ФОРУМ», було відступлено ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги від 10.04.2018 р., згідно якого борг ОСОБА_1 в сумі 781 514,95 грн. був актуальним (а.с. 79).
Доказів того, що заборгованість за кредитним договором погашена у повному обсязі, а у стягувача претензій щодо його виконання немає, ОСОБА_1 не надала.
28.08.2023 р. ОСОБА_1 звернулася до відділу ДВС із заявою про зняття арешту з належного їй нерухомого майна, однак отримала відмову і арешту знято не було (а.с. 5, 6).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до положень ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Подання скарги на дії виконавця має бути направлене на відновлення порушених прав скаржника-сторони виконавчого провадження, тому, задовольняючи скаргу, суд одночасно має зобов'язати виконавця усунути допущені порушення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), як провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 24.12.2012 виконавче провадження № НОМЕР_1 було закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції Закону чинній на час передачі виконавчого провадження за належністю) та направлено по територіальності відповідно до заяви боржника за місцем проживання боржника до Васильківського ДВС, місце її проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 22-23).
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
В силу положень ст. 50 вказаного Закону (в редакції на час вчинення виконавчої дії передачі виконавчого провадження до іншого органу ДВС) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Тобто, на час прийняття державним виконавцем Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)рішення про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з направленням виконавчого документа на виконання до іншого відділу ДВС, у нього були відсутні підстави для скасування накладених обтяжень в силу положень ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року.
В даній справі спір виник у зв'язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 28.08.2023 року про зняття арешту у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 у зв'язку із закінченням виконавчих дій та передачею за належністю до іншого відділу ДВС, до начальник Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відмовився зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 .
Відповідно до положень ч. 4 ст. 59Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Подаючи заяву про зняття арешту з майна до Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 вказувала, що матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 є завершеними та знищеними виконавчою службою, а тому необхідність у арешті її майна відпала, а наявність такого позбавляє її права на спадкування.
Однак, вказаних підстав для зняття виконавцем арешту з майна боржникаЗаконом України «Про виконавче провадження» не передбачено.
При цьому, будь-яких доказів виконання судового рішення, відповідно до якого було видано виконавчий лист та відсутності у боржника заборгованості суду не надано.
Доводи апелянта про повернення виконавчого листа стягувачу об'єктивними доказами по справі не підтверджені.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 січня2018 року у справі № 910/8019/15-г зазначено, що «державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення».
Крім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18) зазначено, що «згідно зі ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Тетіївського відділу державної виконавчої служби в Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до підстав скарги та були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким судом було надано відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 20 вересня 2024 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова