19 вересня 2024 року м. Київ
Унікальний номер справи № 756/5972/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/12508/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року, постановлену під головуванням судді Шролик І.С., у справі за заявою Акціонерного комерційного банку «ІНДУСТРІАЛБАНК» про забезпечення позову до його подачі, -
У травні 2024 року представник АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» - адвокат Фоменко Л.В. звернулась до суду із заявою про забезпечення позову до його подання, в якій просила: накласти арешт на 1/4 частину торгово-офісного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 6882, 2 кв.м. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1737514080000 від 23.04.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Манойло Н.Г., зареєстрованого за номером 1271 (а.с. 1-5).
Заяву обґрунтовувала тим, що АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» має намір звернутися до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , треті особи: ТОВ «Меркурій»; приватний нотаріус КМНО Манойло Н.Г., про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна від 23.04.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г., зареєстрованого за номером 1271; скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 23.04.2024 р. державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Манойло Н.Г. про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно - 1/4 частини торгово-офісного центру (літ. А) розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 6882,2 кв.м. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1737514080000, номер запису про право власності 54708085 від 23.04.2024 р., на підставі договору дарування від 23 квітня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого 23.04.2024 р. приватним нотаріусом КМНО Манойло Н.Г. та зареєстрованого за номером 127.
Вказувала, що 23.04.2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування нерухомого майна, а саме: 1/4 частини торгово-офісного центру розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 6882, 2 кв.м. Договір посвідчений приватним нотаріусом КМНО Манойло Н.Г., зареєстрований за номером 1271.
Зазначала, що між АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 30.06.2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 зобов'язався перед банком за виконання ТОВ «МЕРКУРІЙ» боргових зобов'язань, які витікають з Договору кредитної лінії (в іноземній валюті) № КЛ/0100/25/06 від 11.12.2006. ТОВ «МЕРКУРІЙ» свої зобов'язання за кредитним договором перед банком не виконав. Відповідно до умов договору поруки ОСОБА_1 , як солідарний боржник, повинен був виконати за ТОВ «МЕРКУРІЙ» обов'язок з повернення частини кредиту наступного дня після дня невиконання відповідного зобов'язання. 03.03.2023 року банк на підставі договору поруки направив ОСОБА_1 лист з вимогою про виконання ним, як поручителем, зобов'язання ТОВ «МЕРКУРІЙ» за кредитним договором в сумі 1 039 861,26 доларів США. На цей час ОСОБА_1 , як поручитель, не сплатив залишок кредиту в сумі 1 039 861,26 доларів США. Зазначений борг не сплачений також і позичальником ТОВ «Меркурій».
В зв'язку з несплатою зазначеної заборгованості банк звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом до ТОВ «МЕРКУРІЙ» та ОСОБА_1 Господарським судом м. Києва ухвалою від 06.04.2023 року було відкрито провадження у справі № 910/3783/23. Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва 03.03.2023 у справі № 910/3203/23 щодо забезпечення позову (до подання позову) було вжито заходи забезпечення позову у справі № 910/3783/23, а саме накладено арешт на частину торгово-офісного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 6882, 2 кв.м. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1737514080000, яка на той час належала ОСОБА_1 . В подальшому, за клопотанням АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» Господарським судом м. Києва у справі № 910/3783/23 винесено ухвалу від 11.04.2023 року, якою заяву про залишення позову без розгляду задоволено, скасовано заходи, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва 03.03.2023 у справі №910/3203/23 щодо забезпечення позову (до подання позову) у справі №910/3783/23.
Вказувала, що борг ОСОБА_1 перед банком, станом на дату подання цієї заяви не погашений. Натомість після настання строку виконання ОСОБА_1 солідарного зобов'язання зі сплати боргу та одразу після скасування заходів забезпечення позову у справі № 910/3783/23 (11.04.2024 року) ОСОБА_1 уклав Договір дарування від 23.04.2024 року із своєю дружиною ОСОБА_2 , який банк має намір оскаржити з мотивів вчинення його як фраудаторного правочину.
З огляду на вищевказане, позивач вважає, що ОСОБА_2 до вирішення справи по суті здійснить відчуження нерухомого майна, що є предметом договору дарування. В такому випадку, позивач буде позбавлений можливості відновити свої порушені права кредитора за наслідком винесення судом рішення на користь позивача, оскільки законодавство з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно не передбачає автоматичного припинення прав всіх подальших власників нерухомого майна у зв'язку із винесенням судом рішення про визнання недійсними документів, на підставі яких проведено первісну реєстрацію майна. У випадку відчуження нерухомого майна, що є предметом оскаржуваного договору дарування, позивач, з метою відновлення порушеного права на стягнення майна з метою погашення боргу ОСОБА_1 перед позивачем, буде змушений звертатись до суду з іншим позовом. Вважала, що обраний захід забезпечення позову є адекватним та розумним, не є тотожним до позовних вимог (а.с 1-5).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року заяву АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» про забезпечення позову до його подачі - задоволено. Накладено арешт на 1/4 частину торгово-офісного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 6882, 2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1737514080000, що належить на праві власності ОСОБА_2 (а.с. 72-73)
Не погодившись з ухвалою районного суду, 23 травня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Левченко В.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову до його подачі (а.с. 81-91).
На обґрунтування апеляційної скарги вказував, що 23 квітня 2024 року на підставі договору дарування, ОСОБА_2 набула у власність спірне майно, однак таке набуття майна у приватну власність є правомірним та не може свідчити про будь-яке намагання ОСОБА_1 уникнути відповідальності перед позивачем чи про інше зловживання правом на майно. На момент укладення договору жодних вимог до ОСОБА_1 пред'явлено банком не було, попередній позов банк залишив без розгляду, оскільки після отримання судової експертизи по суті визнав погашення заборгованості по кредиту. Саме тому, враховуючи дії банку, у ОСОБА_1 були правомірні легітимні очікування, що кредити погашений.
Зазначав, що банком не надано жодного доказу на підтвердження існування хоча б гіпотетичного припущення, що ОСОБА_2 має намір відчужити спірне майно чи що невжиття запропонованих заявником заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або законних інтересів заявника. При цьому, суд першої інстанції взагалі не досліджував обґрунтованість припущення того, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, та не зазначив, в чому саме полягає загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, що є істотним порушенням ч. 2 ст. 149 ЦПК України.
Також, судом не досліджувалось питання співмірності негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, що є порушенням ч. 3 ст. 150 ЦПК України.
Оскаржувана ухвала не відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки остання не містить інформації про боржника та стягувача за таким виконавчим документом, їх обов'язкових ідентифікуючих даних, а також не зазначено строк пред'явлення такої оскаржуваної ухвали до виконання, що є порушенням ч. 1 ст. 157 ЦПК України.
Звертав увагу, що на спірне майно більше року тому було накладено арешт ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.03.2023 року у справі № 910/3203/23 - до подання позову у справі № 910/3783/23, який в майбутньому банк просив залишити без розгляду. У справі № 910/3783/23 банк отримав оплачений останнім висновок експертів, який підтвердив факт погашення всієї заборгованості за кредитним договором за рахунок предметів іпотеки № 1, тобто факт припинення кредитного договору та договору поруки. У справі № 910/3783/23 позов банку залишено без розгляду саме за заявою банку після отримання відповідного висновку експертів. За ініціативи банку, власника спірного майна більше року безпідставно було позбавлено відповідних правомочностей, тому у ОСОБА_1 є достатньо підстав вважати, що подання банком чергової заяви про забезпечення позову, спрямованої на арешт спірного майна, є нічим іншим, як намагання заявника черговий раз на невизначений час безпідставно обмежити права власника спірного майна, що є зловживанням заявником своїми процесуальними права - недобросовісне використання банком інституту забезпечення позову з метою завдання незручностей та шкоди третім особам. Оскаржувана ухвала постановлена без врахування протиправної поведінки банку, що є порушенням ч. 1 та ч. 3 ст. 44 ЦПК України (а.с. 81-91).
23 серпня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника АКТ «ІНДУСТРІАЛБАНК» - адвоката Фоменко Л.В., в якому остання просила закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 08 травня 2024 року (а.с. 223-225).
Посилалась на те, що питання про обмеження суб'єктивних прав, свобод, інтересів та обов'язків саме апелянта не вирішувалось. Оскаржувана ухвала зачіпає суб'єктивні права та інтереси нового власника нерухомого майна ОСОБА_2 , але вона не оскаржувала ухвалу районного суду та не приєднувалась до апеляційної скарги ОСОБА_1 . Крім того, постановою Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 911/1005/23 було скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 червня 2023 року, тобто провадження у справі про банкрутство ТОВ «Меркурій» фактично поновлено. Вказане з огляду на положення вимог ч. 4 ст. 7 КУПБ обумовило подання про залишення заяви з грошовими вимогами до боржника без розгляду оскільки такі вимоги мають розглядатись в межах процедури про банкрутство. Вказане, та отримання Банком експертного висновку 25 березня 2024 року, свідчить про відсутність суперечливої поведінки Банку при поданні заяви від 21 березня 2024 року без розгляду.
У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Левченко В.В. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Представник АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК» - адвокат Фоменко Л.В. заперечувала проти скарги і просила її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси. Факт належного сповіщення апелянта ОСОБА_1 його представник - адвокат Левченко В.В. підтвердив в суді, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Повідомлення відповідачки ОСОБА_2 повернулось із відміткою працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною нею адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили (т. 1 а.с. 199-201, 218-223 т. 2 а.с. 2-4).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов'язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Зважаючи на вищезазначене та положення п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Ключовим завданням при вирішенні необхідності забезпечення позовних вимог є забезпечення в подальшому виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимогти, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно п. 6 зазначеної постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) вказано, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Зі змісту поданої заяви про забезпечення позову до подачі позовної заяви вбачається, що предметом позову є визнання недійсним договору дарування нерухомого майна(1/4 частина торгово-офісного центру, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 6882, 2 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1737514080000) від 23.04.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г., зареєстрованого за номером 1271та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2 .
На думку заявника, укладення вказаного договору дарування нерухомого майна здійснювалось з метою приховання вказаного нерухомого майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов'язання ОСОБА_1 за договором поруки від 30.06.2017 року шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів.
Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову, заявник посилався на те, що враховуючи обставини справи, зокрема той факт, що між АКТ «ІНДУСТРІАЛБАНК» та відповідачами виник спір щодо визнання недійсним договору дарування нерухомого майна, а саме: 1/4 частини торгово-офісного центру розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 6882, 2 кв.м., за рахунок вартості якого в майбутньому може бути задоволена майнова вимога АКТ «ІНДУСТРІАЛБАНК до ОСОБА_1 щодо неналежного виконання договору поруки, вважав обраний вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на вказане нерухоме майно співмірним із заявленими позивачами вимогами.Вказував, що існує реальна загроза, що вказане нерухоме майно може бути відчужено на користь третіх осіб, внаслідок чого позивач, з метою відновлення порушеного права на стягнення майна ОСОБА_1 , буде змушений звертатись до суду з іншим позовом. Невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити ефективний захист або поновлення оспорюваних прав або інтересів позивача та виконання рішення суду.
Як вбачається з інформаційної довідки, сформованої за допомогою «Реєстр нерухомості» від 06 травня 2024 року, 08 травня 2024 року, 1/4 частина торгово-офісного центру розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 6882, 2 кв.м. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1737514080000, належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування, серія та номер 1271 від 23 квітня 2024 року (а.с. 10).
Враховуючи положення ст. 151 ЦПК України, викладені обставини є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
З метою недопущення до вирішення спору відчуження ОСОБА_2 спірного нерухомого майна, що призведе до нових спорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, а саме: на 1/4 частину торгово-офісного центру розташованого за адресою: АДРЕСА_1 в, загальною площею 6882, 2 кв.м. реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1737514080000, що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Такий вид забезпечення позову, як накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, відповідає положенням ст. 150 ЦПК України, є співмірним з позовними вимогами, з якими заявник має намір звернутися до суду, з огляду на наявність у ОСОБА_2 можливості відчужити спірне нерухоме майно, що може призвести до необхідності нових звернень до суду, а невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову та призвести до порушення його прав та законних інтересів, та неможливості їх поновлення.
При цьому, накладення арешту на об'єкт нерухомого майна не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , оскільки арештоване майно фактично зберігається в користуванні ОСОБА_2 , а обмежується лише можливість його відчужити.
Підлягають відхиленню доводи апеляційної скарги про порушення прав ОСОБА_2 , як власника спірного нерухомого майна, оскільки задоволення заяви про забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті та не порушує права відповідачів щодо володіння і користування цим майном, а лише тимчасово (до вирішення спору по суті) обмежує їх у розпорядженні зазначеним майном.
Крім того, в суді апеляційної інстанції представники сторін не заперечували того факту, що Банком подана позовна заява до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним правочину дарування майна на яке суд першої інстанції наклав арешт в порядку забезпечення позову, яка розглядається судом першої інстанції (справа 756/6347/24) (т. 2 а.с. 4).
Також, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не зазначено в оскаржуваній ухвалі відомостей щодо боржника та стягувача, а також строк пред'явлення ухвали до виконання, оскільки такі доводи не вливають на правильність висновків суду першої інстанції щодо задоволення заяви про забезпечення позову.
Інші доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому колегія суддів їх відхилила.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 08 травня 2024 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 20 вересня 2024 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова