19 вересня2024 року м. Київ
Унікальний номер справи № 755/16958/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10221/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів -Борисової О.В., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданніапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Арапіної Н.Є., у справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування, -
У листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила: стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 невідшкодовану суму недотриманого доходу в розмірі 83 738,00 грн. та невідшкодовану страховану суму за витрати на протезування у розмірі 16 500,00 грн. (а.с. 1-6).
В обґрунтування позову зазначала, що 31 серпня 2013 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Форд Фокус», р.н. НОМЕР_1 , та рухаючись по автодорозі сполученням Бориспіль-Запоріжжя, на 108 км + 810 м вказаної автодороги, на території Золотоніського району Черкаської області, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України, не був уважним та не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, не дотримавшись безпечної дистанції, допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ-21093», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався попереду в попутному напрямку.
Вироком Золотінського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2014 року у справі № 695/2050/14-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання. ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначеного даним вироком, на підставі ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».
Вказувала, що внаслідок зіткнення транспортних засобів позивач отримала тілесні ушкодження, які відносять до категорії тяжких тілесних ушкоджень у виді травми правої нижньої кінцівки з уламковим переломом правої стегнової кістки в середній третині, що потягло за собою повторне оперативне лікування та настання значного порушення функції опори та ходи на фоні больового синдрому. Вищевказане ушкодження та його наслідки призвели до втрати загальної працездатності не менш як на 55 % відповідно до п. 141 Таблиці відсотків втрати загальної працездатності «Інструкції про порядок організації та проведення лікарсько-страхової експертизи», затвердженої наказом Міністерства фінансів СРСР № 2 від 08.01.1986 року. Згідно з п. 2.1.6 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року до тяжких тілесних ушкоджень належать тілесні ушкодження зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (не менш 33 %). Враховуючи вказане, тілесне ушкодження виявлене у позивачки може кваліфікуватись як тяжке.
Зазначала, що спричинення їй тілесних ушкоджень знаходиться в прямому причинному зв'язку з порушенням водієм п.п.12.3,13.1 Правил дорожнього руху України. Вказувала, що з 18.03.2014 року їй було встановлено другу групу інвалідності та з 24.04.2019 року до 01.05.2021 року третю групу інвалідності.
Оскільки шкода була завдана транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, позивачка вважала, що Моторне (транспортне) страхове бюро України повинно відшкодувати їй матеріальну шкоду.
06 вересня 2022 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково: стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 18 896,71 грн. Додатковою постановою від 06 листопада 2022 року стягнуто з відповідача шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілого у розмірі 20 646,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 1 032,30 грн.
Вказувала, що вимога про відшкодування неотриманих доходів за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік (2013) та доходом, отриманим у тому календарному році, коли позивач була тимчасово непрацездатною (2014 рік), позивачем в судах не заявлялася та судами не розглядалася. Відповідно до звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2013 рік згідно Додатку 5 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в 2013 році позивач отримала 88 600 грн. доходу від підприємницької діяльності. Втім, після ДТП позивач отримала інвалідність та вимушена була припинити підприємницьку діяльність. За 2014 рік позивач змогла заробити тільки 4 872,00 грн. Тому, різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік (2013) та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною (2014), складає 83 728,00 грн. Крім того, в 2016 році позивач вимушена була придбати цвях внутрішньо кісткового блокуючого стегнового з комплектом гвинтів вартістю у розмірі 16 500,00 грн. Питання про відшкодування вартості протезів судами вирішено не було(а.с. 1-6).
28 листопада 2023 року до суду надійшов відзив від представника Моторного (транспортного) страхового бюро України - Гусєва П.В. , в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, розподілити судові витрати (а.с. 51-54).
На обґрунтування відзиву зазначав, що Дніпровським апеляційним судом у постанові від 06 вересня 2022 року по справі № 175/4786/19 вже було вирішено питання щодо правомірності стягнення вартості цвяху внутрішньо кісткового блокуючого стегнового з комплектом гвинтів вартістю 16 500 грн., а відтак вважав, що провадження у вказаній частині позовних вимог необхідно закрити.
Посилався на те, що позивачем не надано до суду періоду тимчасової втрати працездатності, що вказує на необґрунтованість заявленої позовної вимоги в цій частині та введення суд в оману, оскільки надано лише декларації та не надано доказів перебування на лікуванні. Шкода внаслідок отримання інвалідності вже була оплачена позивачу, а отже позивач намагається декілька разів отримати відшкодування за одну шкоду.
Крім того, звертав увагу, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка маж право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування. Підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є Неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП. Проте, станом на момент звернення з позовом до суду позивач пропустив строк встановлений п. 37.1.4. ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на подання заяви про виплату страхового відшкодування до МТСБУ, тобто не скористалась своїм правом на отримання регламентної виплати. Таким чином, станом на дату звернення з позовом до суду позивачем пропущено річний строк на подачу заяви про виплату страхового відшкодування (а.с. 51-54).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 березня 2024 року провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро Українипро стягнення страхового відшкодування закрито в частині стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро Українина користь ОСОБА_1 витрат на протезування у розмірі 16 500,00 грн. (а.с. 70-72).
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування відмовлено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн.(а.с. 74-81).
Не погодившись з рішенням районного суду, 02 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с. 100-101).
В обґрунтування зазначала, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до копій листків непрацездатності серії АГЕ № 871870 та серії АГК № 282152, позивач перебувала на стаціонарному лікуванні з 25.11.2013 року по 11.12.2013 року в Золотоніській ЦРЛ Черкаської області та на амбулаторному лікуванні з 14.12.2013 року по 04.01.2014 року. З 23 вересня 2014 року по 07 жовтня 2014 року позивач знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні травматології КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 16» ДОР. В матеріалах кримінального провадження № 695/2059/14-к наявний висновок судово-медичної експертизи № 930, складений 08.05.2014 року експертом КУ «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи». У дослідницькій частині вказаного висновку, зокрема, встановлено, що в медико-соціальній справі № 19 з міжрайонної МСЕК № 2 м. Донецька міститься акт № 480 огляду МСЕК, де відмічено, що 18-20.03.2014 року проведена експертиза, якою встановлено основний діагноз: наслідки побутової травми (ДТП) від 31.08.2013 року у вигляді повільно зростаючого уламкового перелому середньої третини правої стегнової кістки, після повторних оперативних лікувань від 03.09.2013 року та від 29.11.2013 року та больовим синдромом зі значним порушенням функції опори та ходи; визнана інвалідом другої групи з 18.03.2014 року по загальному захворюванню опорнорухового апарату терміном на 1 рік.
Вказувала, що судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що міжрайонною МСЕК № 2 м. Донецька їй з 18.03.2014 року було встановлено другу групу інвалідності терміном на 1 рік по загальному захворюванню опорно-рухового апарату, яке отримане внаслідок ДТП від 31.08.2013 року, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 930 від 08.05.2014 року, копією медико-соціальної справи № 19 міжрайонної МСЕК № 2 м. Донецька та копією акту № 480 огляду МСЕК. Згідно копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 223774, позивачці встановлено третю групу інвалідності з 24.04.2019 року до 01.05.2021 року.
Зазначала, що судом не взято до уваги ті обставини, що після ДТП вона отримала інвалідність та вже не могла нормально працювати, тому вимушена була припинити підприємницьку діяльність. Також, суд не звернув уваги на те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 06.09.2023 по справі № 175/4786/19 встановлено, що 29.08.2016 року була їй була проведена операція (металевий стержень), у зв'язку з повторною травмою правого стегна при падінні у ванній 25.08.2016 року. Судом не прийнято до уваги, що Дніпровським апеляційним судом по справі № 175/4786/19 вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, задоволені.
Крім того, суд не взяв до уваги докази, які пояснюють причини пропущення строку звернення до МТСБУ, виписки з епікризів, довідки про інвалідність, лікування, операції, прецедентне рішення суду, все це з невідомих причин для суду не мало значення.
Вказувала, що Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78)). Відтак, згідно з пунктом 3 частини першої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП. Однак, судом застосовано ч. 4 ст. 267 ЦК України, замість п. 3 ст. 268 ЦК України, і навіть суд мав можливість, але не застосував ч. 5 ст. 267 ЦК України, якою передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, то порушене право підлягає захисту, не звернув увагу на інвалідність позивачки, та на ті обставини, що були неодноразово встановлені вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2014 року у справі № 695/2059/14-к, постановою Дніпровського апеляційного суду по справі № 175/4786/19 від 06.09.2023 року, а також застосував норми ст. 37 спеціального Закону № 1961-IV , які визначають наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат, які в даному випадку не застосовуються.
Посилалась на те, що судом першої інстанції порушено ст. 275 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Вказувала, що провадження було відкрито 08.11.2023 року, а рішення ухвалено тільки через 5 місяців, що порушує право на своєчасний розгляд справи в суді.
Також, суд першої інстанції зазначав, що позивач не скористався своїм правом подачі клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Однак, апелянт вказувала, що незважаючи на те, що вона подала позов за допомогою системи «Електронний суд», в електронній справі з початку розгляду та до винесення рішення не було жодного електронного документа, в тому числі відзиву МТСБУ, хоча в них є Електронний кабінет. Вказувала, що вона писала клопотання про відсутність електронних документів у справі та надання їй відповіді в електронному вигляді. На той час перебувала на довготривалому лікуванні в лікарні, не могла отримати відповідь на пошті і суд про це був обізнаний. При цьому, незважаючи на те, що позивач звільнена від обов'язку сплачувати судовий збір за подачу позову, рішенням суду навіть покладено на особу з інвалідністю сплату витрат відповідача на правову допомогу. Вважала, що рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року незаконне, суперечливе, упереджене, та прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с. 100-102).
13 травня 2024 року до суду надійшов відзив від представника Моторного (транспортного) страхового бюро України - Гусєва П.В. , в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги (а.с. 148-149).
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У судовому засіданні представник МТСБУ - адвокат Гусєв П.В. заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. Позивачка ОСОБА_1 була сповіщена повідомленням до зазначеного нею Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Від позивачки ОСОБА_1 надходила заява про розгляд справи призначеної на 06 червня 2024 року за її відсутності, проте 06 червня 2024 року (через перебування на стаціонарному лікуванні головуючого по справі) та 04 липня 2024 року (через відпустку інших членів колегії) розгляд справи не відбувся, та був відкладений на 19 вересня 2024 року (а.с. 133-144, 157-182).
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04).
Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 31 серпня 2013 року близько 00.02 год. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «FORD Focus», р.н. НОМЕР_3 , в порушення вимог п. 2.3 б) Правил дорожнього руху України, був не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну і рухаючись автомобілем «FORD Focus», р.н. НОМЕР_3 , на території Золотоніського району Черкаської області, на 108 км + 167,5 м по автодорозі «Бориспіль-Запоріжжя», зі сторони м. Золотоноша в напрямку с. Піщане, в порушення вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху України, при виникненні перешкоди в русі, яку він об'єктивно спроможній був виявити, не вжив заходів, аж до зупинки транспортного засобу, в порушення п. 13.1 Правил дорожнього руху України, не дотримався безпечної дистанції, скоїв зіткнення з автомобілем «ВАЗ-21093», р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався попереду, в попутному напрямку руху (а.с. 34).
Вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2014 року у справі № 695/2059/14-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено покарання - 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбуття покарання у вигляді позбавлення волі, з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк - 1 рік. ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, призначеного даним вироком, на підставі п. г) ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році». Цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 кошти в сумі 1 240,45 грн. матеріальної шкоди, 20 000,0 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди та 3 200,0 грн. в порядку відшкодування витрат на правову допомогу. Позовні вимоги ОСОБА_1 до МТСБУ залишено без розгляду.
Вироком встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «ВАЗ-21093», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 згідно з висновком додаткової судово-медичної експертизи № 930 від 08.05.2014 року, отримала тілесні ушкодження у виді: травми правої нижньої кінцівки з уламковим переломом правої стегнової кістки. Наслідками вказаної травми став повільно зростаючий уламковий перелом правої стегнової кіски в середній третині, що потягло за собою повторне оперативне лікування та настання значного порушення функції опори та ходи на фоні больового синдрому. Вищевказане ушкодження та його наслідки призвели до втрати загальної працездатності не менш як на 55% (п'ятдесят п'ять відсотків) відповідно до п.141 Таблиці відсотків втрати загальної працездатності «Інструкції про порядок організації та проведення лікарсько-страхової експертизи» затвердженої наказом Міністерства фінансів СРСР № 2 від 08.01.1986 року. Згідно з п.2.1.6. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995 року до тяжких тілесних ушкоджень належать тілесні ушкодження зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину (не менш 33%). Враховуючи вищевикладене, тілесне ушкодження виявлене у ОСОБА_1 може кваліфікуватися як тяжке. Спричинення тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_1 знаходиться в прямому причинному зв'язку з порушенням водієм ОСОБА_2 вимог п., п. 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України.
06 вересня 2022 року постановою Дніпровського апеляційного суду рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково: стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 18896,71 грн. (а.с. 27-33).
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що Дніпровським апеляційним судом встановлено, що згідно довідки Центральної районної лікарні м. Золотоноша Черкаської області від 14.10.2013 року № 1379 ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в Золотоніській ЦРЛ з 31.08.2013 року по 14.09.2013 року, що також підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 6724.
Позивачці у період лікування з 31.08.2013 року по 14.09.2013 року встановлено діагноз: закритий уламковий перелом правої стегнової кістки зі зміщенням уламків, перелом шостого ребра зліва; виконано рентгенографію стегна і органів грудної клітини; 03.09.2013 року оперативне лікування; накістковий остеосинтез імплантом правого стегна; в післяопераційний період анкибактеріальна терапія, судинна терапія. Для подальшого лікування виписана по місцю проживання.
Відповідно до копій листків непрацездатності серії АГЕ №871870 та серії АГК №282152, позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні з 25.11.2013 року по 11.12.2013 року в Золотоніській ЦРЛ Черкаської області та на амбулаторному лікуванні з 14.12.2013 року по 04.01.2014 року.
З 23 вересня 2014 року по 07 жовтня 2014 року ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні травматології КЗ «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 16» ДОР.
Згідно копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №223774, ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності з 24.04.2019 року до 01 травня 2021 року.
В матеріалах кримінального провадження № 695/2059/14-к наявний висновок судово-медичної експертизи № 930, складений 08.05.2014 року експертом Комунальної установи «Черкаське обласне бюро судово-медичної експертизи». У дослідницькій частині вказаного висновку, зокрема, встановлено, що в медико-соціальній справі № 19 з міжрайонної МСЕК № 2 м. Донецька міститься акт № 480 огляду МСЕК, де відмічено, що ОСОБА_1 18-20.03.2014 року проведена експертиза, якою встановлено основний діагноз: наслідки побутової травми (ДТП) від 31.08.2013 року у вигляді повільно зростаючого уламкового перелому середньої третини правої стегнової кістки, після повторних оперативних лікувань від 03.09.2013 року та від 29.11.2013 року та больовим синдромом зі значним порушенням функції опори та ходи; визнана інвалідом другої групи з 18.03.2014 року по загальному захворюванню опорно-рухового апарату терміном на 1 рік.
07 вересня 2015 року Моторне (транспортне) страхове бюро України отримало від ОСОБА_1 заяву про виплату страхового відшкодування, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
25 листопада 2019 року позивачка повторно направила відповідачу заяву про здійснення страхової виплати (а.с. 27-33).
Позивачка змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , у зв'язку з реєстрацією шлюбу 05.04.2017 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого Дніпровським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області 05.04.2017 року (а.с. 36).
Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності потерпілим, у розмірі 20 646 грн. 00 коп. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 032 грн. 30 коп. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України в дохід держави судовий збір в розмірі 1 365 (одна тисяча триста шістдесят п'ять) грн. 06 коп. (а.с. 14-19).
Позивачем надано до суду показники господарської діяльності для платників єдиного податку ІІ групи, з яких вбачається, що загальна сума доходу за звітній (податковий) період становить 88 360,00 грн. (а.с. 7-8,9).
Також позивачем надано до суду звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (а.с. 39-40); таблицю нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування фізичними особами-підприємцями (а.с. 42, 43, 44).
Згідно з ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Статтею 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викладені необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1198 ЦК України розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців. Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу доходів і зборів.
У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - не отримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та дохід протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі (абзаци перший і третій частини першої та частина друга статті 25 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Наведені приписи ЦК України та Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»по-різному регулюють порядок визначення доходу фізичної особи-підприємця, втраченого внаслідок тимчасової непрацездатності через каліцтво або інше ушкодження здоров'я. Різниця полягає у тому, що за ЦК України розмір втраченого доходу фізичної особи-підприємця треба визначати шляхом множення середньомісячного доходу за попередній до того, в якому було ушкоджене здоров'я, рік на кількість місяців, в яких такий дохід був відсутній через тимчасову непрацездатність. Натомість за Законом № 1961-IV не отримані доходи фізичної особи-підприємця за час втрати нею працездатності слід обчислювати як різницю між її сумарним доходом за попередній календарний рік і доходом, отриманим нею у тому календарному році, коли вона була тимчасово непрацездатною.
Підхід до визначення втраченого доходу фізичної особи-підприємця на підставі припису абзацу третього частини першої статті 25 Закону № 1961-IV фактично допускає ситуацію, за якої такий втрачений дохід може мати від'ємне значення, а саме, якщо дохід фізичної особи-підприємця за певний період того календарного року, коли вона стала непрацездатною, до настання такої непрацездатності перевищував її підприємницькі доходи за попередній рік.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на засаду розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) для цілей відшкодування втраченого доходу фізичної особи-підприємця, якій завдану майнову шкоду внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я (постійної чи тимчасової втрати працездатності), розмір такого доходу не може мати від'ємного значення. Здійснення людиною успішної підприємницької діяльності зі зростанням доходу у кожному наступному році не може бути підставою для того, щоб через негативну різницю між її сумарним доходом за попередній календарний рік і доходом, отриманим нею у тому календарному році, коли вона була непрацездатною, відмовити у відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78).
Отже, визначаючи розмір не отриманого позивачем як підприємцем доходу за час тимчасової втрати працездатності, слід застосовувати приписи статті 1198 ЦК України, а не абзацу третього частини першої та частини другої статті 25 Закону № 1961-IV. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) викладено наступний висновок.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я слід визначати на підставі даних податкового органу. Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я слід обчислювати з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я у сумах, нарахованих до вирахування податків (частини друга та третя статті 1198 ЦК України).
Так, матеріалами справи підтверджено і не заперечується сторонами по справі, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позивач ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження у вигляді травми правої нижньої кінцівки з уламковим переломом правої стегнової кістки, наслідками вказаної травми став повільно зростаючий уламковий перелом правої стегнової кістки в середній третині, що потягло повторне оперативне лікування та настання значного порушення функції опори та ходи на фоні больового синдрому. Вказане ушкодження відноситься тяжких тілесних ушкоджень.
Також матеріалами справи підтверджено, що до дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 здійснювала підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, від якої у 2013 році отримала дохід у розмірі 88 360,00 грн.
Суд першої інстанції відмовив позивачці в задоволенні її позовних вимог щодо стягнення суму недотриманого доходу в розмірі 83 728,00 грн., заявлених до МТСБУ, оскільки останньою було пропущено річний строк для звернення із заявою про страхове відшкодування.
Колегія суддів погоджуєтьсяз вказаним висновком з огляду на наступне.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 23 вищевказаного Закону визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Відповідно до положень статей 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачені у статті 37 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Так, згідно з підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 строк є присічним і поновленню не підлягає.
Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/5293/16-ц.
Враховуючи вказані вище положення закону, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачка звернулася до страховика із заявою про страхове відшкодування з пропуском річного строку (дата настання ДТП - 31 серпня 2013 року; підтверджена дата першого звернення з заявою про виплату страхового відшкодування - 07 вересня 2015 року за постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року та додатковою постановою цього ж суду від 08 листопада 2022 року у справі № 175/4786/19), МТСБУ правомірно заперечувало позивачці у виплаті страхового відшкодування в частині невідшкодованої суми неотриманого доходу. У цьому випадку вимога заявлена про відшкодування матеріальної шкоди (сума неотриманого доходу від підприємницької діяльності), а не здоров'ю і річний строк обчислюється з моменту настання події (ДТП), а не з дати вироку.
При цьому, доказів на підтвердження такого звернення до подання позовної заяви саме з вимогами щодо виплати страхового відшкодування в частині невідшкодованої суми неотриманого доходу від підприємницької діяльностіпозивачкою до суду не надано і судом таких не встановлено.
Наведене вище спростовує доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування Закону № 1961-IV України з посиланням на пункт 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги щодо поважності причин пропуску річного строку та можливість його поновлення є необґрунтованими, оскільки річний строк є присічним та поновленню не підлягає.
Зазначене вище узгоджується з висновком Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 641/8243/14-ц (провадження № 61-10185св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 233/6322/15-ц (провадження № 61-1080св18), від 28 листопада 2018 року у справі № 542/1526/15-ц (провадження № 61-7877св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 761/8048/16-ц (провадження № 61-8643св18), від 06 березня 2019 року у справі № 465/6315/16-ц (провадження № 61-2998св18), від 21 березня 2019 року у справі № 758/16132/16-ц (провадження № 61-30263св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 336/7752/16-ц (провадження № 61-43011св18).
Щодо посилань апелянта про порушення строків розгляду цивільної справи, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки зазначене не є самостійною підставою для скасування судового рішення.
Також, ОСОБА_1 не погоджувалась з висновком суду про стягнення судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн., посилаючись на те, що позивач не скористалась правом на подачу клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Вказувала, що в системі Електронний суд в картці даної справи з початку розгляду та до винесення рішення не було жодного електронного документа, в тому числі відзиву МТСБУ.
Так, з матеріалів справи вбачається, що копія відзиву на позовну заяву разом з додатками, в якому було заявлено розмір витрат на правничу допомогу, була направлена на поштову адресу позивача, яку остання зазначала в позовній заяві (а.с. 66-67). Тобто, відповідач виконав свій процесуальний обов'язок з направлення документів іншій стороні та не може відповідати за їх не отримання позивачем.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні заперечення позивача на заявлений відповідачем розмір правничої допомоги, суд першої інстанції був позбавлений можливості вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, понесених МТСБУ.
Також, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалась на те, що державою звільнена від сплати судового збору, однак оскаржуваним рішення покладено на неї сплату витрат відповідача на правову допомогу. Проте, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта, адже сторона, яка звільнена законом від сплати судового збору, не звільняється від відшкодування витрат на правову допомогу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 20 вересня 2024 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
О.В. Борисова
В.М. Ратнікова