Апеляційне провадження № 22-ц/824/14873/2024
Справа № 761/23304/24
Іменем України
18 вересня 2024 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Савицького О.А. в м. Київ 26 червня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Київська міська рада, про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною заявою, просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із своєю матір'ю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_1 , з жовтня 2022 року до моменту смерті останньої.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2024 року у відкритті провадження відмовлено.
Заявник ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, просила скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що в обґрунтування оскаржуваної ухвали судом першої інстанції покладено висновок, що з заяви вбачається наявність спору про право, який виник з приводу спадкового майна, та який не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. При цьому суд посилається на ч. 4 ст. 315 ЦПК України. Проте в оскаржуваній ухвалі відсутнє жодне посилання, з яких саме даних, що містяться в заяві, судом зроблено висновок про наявність спору про право.
Наводила зміст ч. 1 ст. 293, ч. 4 ст. 315 ЦПК України, ст. 1216, 1218, 1222 ЦК України, правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 року в справі № 632/580/17, від 07 лютого 2024 року в справі № 545/844/23, де судом зазначено, що під час розгляду справи в порядку окремого провадження недостатньо однієї заяви про наявність спору про право. Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним, і аналогічні висновки викладені в інших постановах Верховного Суду.
При встановленні наявності спору про право судам необхідно зазначити, хто є спадкоємцем після смерті спадкодавця у порядку, передбаченому спадковим правом, який би оспорював факт спільного проживання та право заявника на прийняття спадщини. Тобто суди повинні встановити коли спадкоємців, а також між ким існує реальний спір, адже існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Сама по собі необхідність встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем в момент його смерті для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору. Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про прийняття спадщини пов'язана суто з неможливістю встановлення цього факту з документів і відповідних державних реєстрів.
Таким чином, якщо хтось по справі стверджує про наявність спору про право, то необхідно зазначити суть спору, між ким із спадкоємців існує спір, та докази на підтвердження цих обставин.
Проте в оскаржуваній ухвалі жодного посилання на докази про наявність спору про право не наведено, ухвала постановлена до відкриття провадження в справі, а тому жодної заяви будь-якої заінтересованої особи про наявність спору про право до суду не надходило, тому висновки суду першої інстанції про наявність спору про право є передчасними, необґрунтованими, такими, що не підтверджуються жодними доказами по справі.
На сьогоднішній день в судах України відсутні будь-які зареєстровані судові спори з приводу спадкування майна ОСОБА_3 , заявник ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину, тому жодного спору про право в даному випадку немає.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що заява про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки наявний спір про право, а саме виникнення у заявника права на спадкування за законом майна померлого спадкодавця, що є окремим предметом доказування, тому з метою захисту своїх порушених прав та інтересів заявник має право звернутись до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, та є передчасними, враховуючи наступне.
З матеріалів справи вбачається, що в червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даною заявою, в якій просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом із своєю матір'ю ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_1 , з жовтня 2022 року до моменту смерті останньої.
Заяву мотивовано тим, що мати заявника ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, з моменту її смерті відкрилася спадщина, до складу якої зокрема входить квартири АДРЕСА_2 . Спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не залишила, тому право на спадкування всього належного їй майна одержує дочка ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем першої черги, інших спадкоємців, що претендували б на спадщину, у ОСОБА_3 немає. ОСОБА_3 була зареєстрована і проживала на момент смерті в кв. АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Заявник ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 , частина належить їй на праві власності, а належала її матері ОСОБА_3 . Проте ОСОБА_3 за життя страждала на хронічну ішемічну хворобу серця, гіпертонію, інші захворювання, в останній рік перед смертю стан її здоров'я значно погіршився. Тож вона потребувала постійного стороннього догляду та допомоги, тому ОСОБА_1 , починаючи з жовтня 2022 року, переїхала на постійне місце проживання до матері в кв. АДРЕСА_1 , де постійно проживає і по теперішній час, залишаючись при цьому зареєстрованою в кв. АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_3 заявник повністю взяла на себе обов'язки щодо поховання матері. В травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась для оформлення спадщини до нотаріуса і отримала роз'яснення, що вона пропустила визначений законодавством шестимісячний строк для прийняття спадщини, а тому спадкова справа не може бути відкрита. ОСОБА_1 не має документів, що підтверджували б факт її постійного проживання з матір'ю на момент її смерті, а відсутність такого підтвердження є перешкодою для отримання заявником нотаріального свідоцтва про право на спадщину, таким чином, у неї залишився єдиний законний спосіб встановлення факту постійного факту постійного проживання із спадкоємцем - звернення до суду в порядку окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)), від 07 лютого 2024 року в справі № 545/844/23 (провадження № 61-15775св23), від 21 лютого 2024 року в справі № 278/304/23 (провадження № 61-8713св23).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказаний факт не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки в цьому випадку існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають нормам права, які підлягають застосуванню, є передчасними та зроблені без врахування вищенаведених правових висновків Верховного Суду.
Так, у заяві про встановлення факту заявниця зазначає, що вона є спадкоємицею першої черги спадкування за законом після смерті матері, проте суд першої інстанції не перевірив її доводи, не встановив і в своїй ухвалі не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини, тобто не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір щодо спадкового майна, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_4 свідоцтва про прийняття спадщини, згідно змісту її заяви, пов'язана виключно з пропуском строку, необхідним для прийняття спадщини, та не підтвердженням факту постійного проживання із спадкодавцем. Суд першої інстанції не з'ясував позицію Київської міської ради, яка залучена до участі у справі і жодного разу не заявила про наявність у неї претензій щодо спадкового майна.
Необхідність встановлення факту спільного проживання для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору.
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними і нічим не підтверджені. Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право. При цьому посилання суду першої інстанції на п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» є нерелевантним, оскільки в даному пункті йдеться про необхідність звертатися до суду в порядку позовного провадження за наявності інших спадкоємців і спору між ними, чого в даному випадку суд першої інстанції не встановлював.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, та з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 19 вересня 2024 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.