Головуючий у суді першої інстанції Котвицький В.Л.
Єдиний унікальний номер справи № 753/5157/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/ 14046/2024
12 вересня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
секретар - Олешко Л.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору, стягнення коштів, відшкодування майнової та моральної шкоди.
Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -
У березні 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою про розірвання договору, стягнення коштів, відшкодування майнової та моральної шкоди.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 02 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (власником приватного (абонентського) ТП 6439 (КТП 16439) укладено договір. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 надає право підключення ОСОБА_1 до ТП, що оформлюється заявою власника. Згідно п.1.2. Договору, потужність, що надається Співвласнику ( ОСОБА_1 ) складає 40 кВт. Відповідно до п.2.1. Договору за надану можливість підключення до КТП 6439 ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 частину виконаних будівельно-монтажних робіт з встановлення та підключення ТП, а також виготовлення дозвільної та технічної документації. Згідно п. 2.2. Договору вартість робіт, визначених в п.2.1. Договору складає 25 000,00 грн, що еквівалентно 5 000,00 доларів США.
На вимогу відповідача позивачка сплатила відповідачу кошти готівкою в доларах США.
Відповідно до п.2.3. Договору, підписання сторонами цього договору свідчить про факт передачі грошей.
На виконання п.1.1. Договору ОСОБА_2 було надано ОСОБА_1 . Заяву від 02 липня 2007 року , відповідно до якої ОСОБА_2 дозволив ОСОБА_1 підключитись до КТП 6439.
Укладення Договору з відповідачем було необхідним для наступного укладення позивачем з ПАТ ДТЕК «Київські електромережі» Договору про користування електричною енергією №141001-338- 20 від 06 липня 2007 року (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) та Договору про користування електричною енергією №14100133820 від 02 липня 2013 року , оскільки саме через КТП 6439 до будинку позивачки здійснювалось постачання електроенергії.
Доступ до ТП 6439 має тільки відповідач, який змінив всі замки та не допускає представників ПАТ ДТЕК «Київські електромережі» до перевірки обладнання ТП 6439.
У 2018 році відповідач двічі здійснював несанкціоноване відключення будинку позивачки від живлення електроенергією, чим протиправно чинив перешкоди в отриманні електроенергії.
Відповідач ОСОБА_3 11 вересня 2022 року відключив (знеструмив) позивачку від КТП 6439, через яке здійснювалось електропостачання.
Позивачці відомо, що енергетичною службою ОСТМ «Сади Нижні-2» 11 вересня 2022 року проводились технічні роботи, після проведення яких відповідач в цей же день підключив до мережі тільки себе, а позивачку та іншого субспоживача не підключив.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 02 липня 2007 року , позивачка просить суд-
- розірвати від 02 липня 2007 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ,
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти сплачені за договором від 02 липня 2007 року в гривнях , у розмірі еквівалентному 5 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату подання позовної заяви , а саме у розмірі 182 843 грн ( станом на 27 бер6езня 2023 року ,
- відшкодувати майнову ( матеріальну) шкоду ( збитки) у розмірі 96 500 грн ,
- відшкодувати моральну ( немайнову шкоду) у розмірі 50 000 грн.
- судові витрати покласти на відповідача.
Відповідач 14 червня 2023 року подав відзив на позовну заяву. У відзиві зазначив, що на виконання укладеного з позивачкою договору, ним було надано дозвіл на підключення ОСОБА_1 , надано електроенергію потужністю 40кВт, виготовлено дозвільну та технічну документацію, за що відповідач і отримав в якості відшкодування своїх витрат (компенсацію) 25 000,00 грн. На думку відповідача, недотримання ним умов передбачених договором, позивачка не довела належним чином та не надала належних доказів цього. У 2022 році після повномасштабного вторгнення РФ на територію України по всій країні почались аварійні та планові відключення електроенергії у зв'язку із обстрілами, відновленням енергетичної інфраструктури. Відключення про які стверджує позивачка, і є плановими відключеннями для збалансування та відновлення роботи енергосистеми. Вини відповідача в таких відключеннях немає. Також, відповідач при нагоді і маючи вільний час спілкувався із позивачкою , пояснював їй ситуацію, з приводу відключення. Відповідач наголошує, що в його діях немає незаконних (протиправних) дій, які б могли призвести до завдання моральної шкоди позивачці , а позивачка не надала доказів отримання такої шкоди та не довела причинний зв'язок між діями відповідача і отриманою нею моральною шкодою.
Позивачка ОСОБА_1 17 липня 2023 року подала відповідь на відзив, відповідно до якої позивачка наголошувала на обґрунтованості своїх позовних вимог, позов просила задовольнити. Зазначила, що на момент укладення договору від 02 липня 2007 року відповідач надав їй право підключитись до КТП 6439, за що позивачка і сплатила кошти. Разом з тим, 11 вересня 2022 року, після завершення ремонтних робіт на КТП 6439, відповідач відключив (знеструмив) будинок позивачки від КТП 6439. через яке здійснювалось електропостачання. Таким чином, відповідач на власний розсуд з 11 вересня 2022 року позбавив позивачку права бути підключеним до КТП 6439 і отримувати через нього електроенергію потужністю 40 КВт. Тобто, на думку позивачки, очевидним є факт умисного порушення відповідачем умов договору від 02 липня 2007 року .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення скасувати, ухвалити рішення про задоволення вимог позивача, стягнути судові витрати.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Сторони відповідно до вимог закону були повідомлені про день та час розгляду на 12 вересня 2024 року. Сторони та їх представники були присутні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, 02 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (власником приватного (абонентського) ТП 6439 (КТП 16439) укладено договір. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 надає право підключення ОСОБА_1 до ТП, що оформлюється заявою власника. Згідно п.1.2. Договору, потужність, що надається Співвласнику ( ОСОБА_1 ) складає 40 кВт. Відповідно до п.2.1. Договору за надану можливість підключення до КТП 6439 ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 частину виконаних будівельно-монтажних робіт з встановлення та підключення ТП, а також виготовлення дозвільної та технічної документації. Згідно п. 2.2. Договору вартість робіт, визначених в п.2.1. Договору складає 25 000,00 грн, що еквівалентно 5 000,00 доларів США.
ОСОБА_1 у позовній заяві стверджує, що сплатила ОСОБА_2 готівкою 5000,00 доларів США за підключення до КТП 6439, однак відповідно до ст.ст. 76 -81 ЦПК України доказів на підтвердження даної обставини не надала.
Відповідно до умов договору , на який посилається позивачка та який в якості доказу додано до позовної заяви, відповідно до п. п.2.1. оплату було проведено в національній валюті - гривня в еквіваленті до долара США. Інші відомості вказаний договір не містить.
Відповідач зазначив ,що він є власником КТП 643 , а відтак у нього є доступ до вказаного приладу . Разом з тим, не маючи відповідної освіти електрика, відповідач самостійно в роботу ТП ніколи не втручався, самостійно нічого не ремонтував, не підключав та не відключав.
Позивачка ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження факту відключення її від КТП, коли це відбулося, як довго тривало/триває таке відключення .
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1-3, 6 ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Відповідно до умов договору від 02 липня 2007 року ОСОБА_2 як власник КТП 6439 надає ОСОБА_1 право підключення до ТП, що оформляється заявою власника (п. 1.1 договору), потужність, що надається співвласнику складає 40 кВт (п. 1.2 договору). За надану можливість підключення до КТП 6439 ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 частину виконаних будівельно-монтажних робіт з встановлення та підключення ТП, а також виготовлення дозвільної та технічної документації (п.2.1 договору), вартість робіт, визначених в п.2.1. Договору складає 25 000,00 грн , що еквівалентно 5 000,00 доларів США (п. 2.2. договору). Підписання сторонами цього договору свідчить про факт передачі грошей (п. 2.3 договору).
З огляду на встановлені обставини слідує ,що відповідач, як власник ТП дотримався умов договору від 02 липня 2007 року та надав дозвіл на підключення позивачки, надав електроенергію потужністю 40кВт, виготовив дозвільну та технічну документацію, за що і отримав в якості відшкодування своїх витрат (компенсацію) 25 000,00 грн.
Як встановив суд, позивачка, відповідно до вимог ст.ст . 76-81 ЦПК України не надала жодних належних і допустимих доказів щодо порушення відповідачем умов договору. Не надано таких доказів і до апеляційної скарги.
З урахуванням вищевказаного, висновок суду про відсутність підстав для розірвання договору від 02 липня 2007 року укладеного сторонами, відповідає фактичним обставинам справи. Оскільки вимога про стягнення грошових коштів у сумі 182 843 грн, що еквівалентно 5000 доларів США є похідною від вимоги про розірвання договору, тому суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог.
Відповідно до ч.2 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частин 1-3 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодовувати кредиторові завдані ним збитки.
Відповідач наголошує, що у 2022 році, після повномасштабного вторгнення РФ на територію України, по всій території країни почались аварійні та планові відключення електроенергії у зв'язку із обстрілами, відновленням енергетичної інфраструктури. Відключення про які стверджує позивачка, і є плановими відключеннями для збалансування та відновлення роботи енергосистеми.
Доказів, що саме з вини відповідача ОСОБА_2 відбувались відключення електроенергії позивачкою до суду не надано. Відсутні в матеріалах справи і докази того, що саме ОСОБА_2 несанкціоновано відключив будинок позивачки від живлення електроенергією, чим протиправно чинив перешкоди в отриманні електроенергії.
З огляду на те ,що судом не встановлено причинний зв'язок між діями відповідача і отриманою позивачкою матеріальною шкодою, суд дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині .
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
У силу ст. 1167 ЦК України передбачено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно положень п. 5. Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №5 від 31 травня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Надані докази і фактичні обставини справи не дають суду обґрунтованих підстав вважати, що позивачці було завдано моральної шкоди, і позивачка не довела та не надала належні та допустимі докази заподіяння їй такої шкоди, обґрунтованості зазначеного розміру такої шкоди, тобто відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні даної частини вимог, і з таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд .
Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до ЦПК України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача, а відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Так, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір, при цьому обов'язок доказування покладається на сторін.
Разом з тим, з урахуванням практики ЄСПЛ (пункт 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93) та пункт 75 рішення від 05 квітня 2005 року у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) судом враховано, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги які співпадають із доводами вимог позову, були предметом детального дослідження суду першої інстанції, додаткової перевірки і оцінки не потребують, зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 374,375, 381 - 384 ЦПК України , суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 20 вересня 2024 року.
Головуючий: М.В. Мережко
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова