Справа № 420/28646/24
про залишення позову без руху
19 вересня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), у якому позивач просить суд:
1.Визначити протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_2 на день звільнення 21.05.2024 року компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01,08.2012 № 702 за період із 2017 року по 21.05.2024.
2.Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період із 2017 року по 21.05.2024.
Позовна заява підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та підсудна Одеському окружному адміністративному суду.
Згідно до п.3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши позовну заяву, відповідно до ч.1 ст.171 КАС України, суддя вважає за необхідне залишити її без руху, зважаючи на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Приписи абз.1 ч.2 ст.122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач проходив військову службу, яка вважається публічною службою згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України.
Частиною 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
При цьому, суддя звертає також увагу, що Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 дійшов до висновку, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року справа № 380/17776/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, 03 серпня 2023 року справа № 280/6779/22.
Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
При цьому, в силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини у цій справі винили з приводу не нарахування та невиплати позивачці на день звільнення - 21.05.2024 компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені ч.4 ст.10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до постанови КМ України №702 від 01.08.2012, а тому до спірних правовідносин застосовується тримісячний строк звернення до суду, оскільки спір стосується виплати усіх належних працівникові сум при звільненні.
Згідно доданої до позову копії наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 21.05.2024 №433-ОС про особовий склад, позивач в день звільнення письмово ознайомлена із усіма видами грошового забезпечення, які мали бути виплачені позивачці при звільненні, оскільки вони вказані у самому наказі.
Позивач звільнена зі служби 21.05.2024, тому останнім днем строку звернення позивача до суду з позовом є 21.08.2024, однак позов засобами поштового зв'язку направлений до суду лише 07.09.2024, тобто з пропуском встановленого строку.
Отже, в спірному випадку, на переконання суду позивачкою пропущено встановленим законодавством строк для звернення до суду із цим позовом.
При цьому, до позову додано заяву про поновлення строків звернення до суду, дослідивши яку суд встановив що вона не містить бодай жодного доводу у підтвердження існування поважних причин, які унеможливили своєчасне подання даного позову.
Фактично у змісті заяви викладено лише правові норми щодо регулювання питання дотримання строків звернення до суду.
Окремо, у заяві зазначено, що позивачкою не було одержано письмового повідомлення про розрахунок та цільове призначення нарахованих сум при звільненні, водночас позивачка не мала підстав для сумнівів у добросовісності відповідача при здійсненні з нею розрахунку при звільненні.
Разом з цим, у позові ОСОБА_1 зазначила, що нею вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення заяви до відповідача із вимогою здійснення виплати заборгованості.
Надаючи оцінку таким доводам суд наголошує, що з огляду на правовий висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. При цьому, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Дослідивши доводи заявниці, суд вважає, що вказані нею в заяві причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, адже, перш за все, з огляду на додані до позовної заяви документи, позивачка була ознайомлена із переліком виплат, які їй будуть здійснені при звільненні, оскільки такі безпосередньо зазначені в наказі №433-ОС від 21.05.2023, та серед яких немає компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Звернення із заявою до начальника НОМЕР_1 прикордонного загону щодо здійснення виплати коштів за невикористану додаткову відпустку та отримання від відповідача відповіді-відмови на указану заяву, на думку суду, з огляду на викладене вище, не змінює дати, з якої у позивача розпочався перебіг строку на звернення до суду з даним позовом
До того ж, в силу приписів ч.4 ст.122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Тобто, можливість досудового порядку вирішення спору має бути передбачена законом та встановлений порядок такого досудового врегулювання.
Однак, суд зазначає, що жодною нормою закону не передбачено можливість досудового порядку вирішення таких правовідносин, що є спірними у цій справі.
Отже, відлік строку звернення до суду не може обраховуватись від дня отримання відповіді відповідача.
Щодо посилань на введення воєнного стану, суд зауважує, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків у судових справах - на цьому наголосив Касаційний адміністративний суд у справі № 320/10756/21 від 13 вересня 2022 року, та у подальшому така правова позиція була неодноразово підтримана Верховним Судом у своїх судових рішеннях.
Так, Верховний Суд з даного питання зазначає, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Між тим, представник позивача у заяві про поновлення строку для звернення до суду з цим позовом, не наводить таких обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Суд наголошує, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
З приводу посилань позивача на положення ст.6 Конвенції та практику ЄСПЛ, суд вважає за необхідне зазначити, що ст.6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6. Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню. Такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Отже, право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
Зокрема Європейський суду з прав людини, у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі «Мушта проти України», нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Отже, відповідні доводи позивачки є необґрунтованими.
У силу приписів ч.1 ст.121 та ч.1 ст.123 КАС України умовою для поновлення пропущеного процесуального строку є поважність причини, з якої такий строк був пропущений.
Усупереч положенням ч.6 ст.161 КАС України матеріали позову та матеріали справи не містять доказів існування поважних причин, котрі б непереборно та нездоланно заважали позивачу вчасно звернутись до суду із цим позовом.
Враховуючи усе викладене вище, суд вважає за необхідне залишити позов без руху відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України та встановити позивачу строк для усунення недоліків.
Окрім того, позовна заява подана з порушенням вимог ч.3 ст.161 КАС України, оскільки до позовної заяви не додано оригіналу документа про сплату судового збору у порядку та розмірі, визначених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір».
При цьому, посилаючись на п.8 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», позивачем заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору як інваліда третьої групи, захворювання якого пов'язані з проходженням військової служби та додано до позову копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААД №073615 від 22.07.2024.
З даного приводу суд зазначає, що пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України «Про судовий збір».
Згідно з п.8 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім'ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи.
Отже, з аналізу приведених вище норм слідує, що пільг щодо сплати судового збору для інвалідів 3 групи не передбачено.
Також, суд враховує що правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їхнього життєзабезпечення та членів їхніх сімей встановлені Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII). Статтею 13 цього Закону передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються пільги.
Статтею 7 Закону № 3551-XII визначений перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни.
В той же час, статтею 18 Закону № 3551-XII передбачено видачу особам з інвалідністю внаслідок війни відповідного посвідчення, який і підтверджує їх статус.
Проте, позивач копії відповідно посвідчення не надала, а відтак не підтвердила свій статус як особи з інвалідністю внаслідок війни, та право на отримання у зв'язку із цим пільг зі сплати судового збору. Довідка до акту огляду МСЕК такого статусу не підтверджує, адже в ній вказано про надання позивачу третьої групи інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби, а не належність її до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Суд не вправі самостійно встановлювати приналежність позивача до таких осіб.
За вказаного, у позивачки відсутні пільги щодо сплати судового збору.
Суд зазначає, що в силу приписів п.3 ч.2 ст.4 ЗУ “Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлюється ставка судового збору в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028,00 грн.
Таким чином за подання фізичною особою до суду адміністративного позову, який містить вимогу немайнового характеру, ставка судового збору становить 1211,20 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, позовна заява підлягає залишенню без руху із наданням позивачу строку для усунення недоліків, шляхом доплати суми судового збору у розмірі 1211,20 грн та надання суду відповідного доказу.
Судовий збір у розмірі 1211,20грн за подачу цього позову до Одеського окружного адміністративного суду має бути перерахований або внесений на рахунок за наступними реквізитами: банк Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку 899998; код класифікації доходів бюджету 22030101; рахунок UA468999980313171206084015756; отримувач - ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101; код за ЄДРПОУ отримувача 37607526, призначення платежу: 101 (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Одеський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Також, у позовній заяві позивачем заявлено клопотання про витребування від НОМЕР_1 прикордонного загону копії її послужного списку для долучення до матеріалів справи.
Суд звертає увагу, що частиною 4 ст.161 КАС України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч.1,2 ст.80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Заявивши відповідне клопотання позивач не зазначила які обставини може підтвердити цей доказ та які заходи позивач вжила для отримання цього доказу самостійно, не вказала про причини неможливості самостійного отримання цього доказу та не надала відповідних доказів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.121-123, 160, 161, 169, 171, 248, 256 КАС України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без руху.
Надати позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду доказу доплати судового збору та заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку на подання цього позову.
У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА