Справа № 420/23838/24
20 вересня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (далі в/ч НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення йому у період з 01.12.2015 до 19.12.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця ) - січень 2008 року;
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 19.12.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця») - січень 2008 року у загальному розмірі 75 761,82 грн;
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 19.12.2017, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159.
Позивач зазначив, що він з 2009 року до 19.12.2017 року проходив службу у Командуванні ВМС ВСУ, яке з 2015 року перебуває на фінансовому (грошовому) забезпеченні при військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач вказує, що в період проходження військової служби з 01.12.2015 року по 19.12.2017 року відповідачем не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим звернувся до відповідача із заявою, проте листом від 22.05.2024 року №1103 йому відмовлено у нарахуванні та виплати індексації грошового забезпечення, посилаючись на власне тлумачення законодавства, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Позивач вказує, що знов звернувся до відповідача з проханням нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078) та нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу, проте відповідач не здійснив нарахування індексації відповідно до поданої заяви.
Позивач вважає дії відповідача протиправними.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України №2011-XII), «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ), Порядок проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078), правові висновки викладені у постановах Верховного Суду та зазначив, що сума індексації повинна бути розрахована з базовим місяцем - січень 2008 року.
Позивач розрахував недоплачену індексацію, яка склала згідно з його розрахунком 75761,82грн, та вважає, що саме у вказаній сумі повинно бути нарахована індексація, оскільки в постановах Верховного Суду (від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 15.08.2023 року у справі №400/3782/22 вказано, що судам необхідно перевіряти обґрунтованість нарахованих сум та у судовому рішенні вказувати конкретні суми. При цьому позивач вважає ефективним захистом його прав саме стягнення конкретної суми.
Також позивач посилаючись на положення Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок №159), просить зобов'язати відповідача задовольнити позовні вимоги також в частині зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Ухвалою суду від 05.08.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребуваний розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з базовим місяцем - січень 2008 року.
У відзиві на позов представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову та зазначив, що індексація грошового забезпечення здійснюється в межах фінансових ресурсів. У межах наявного фінансового ресурсу була відсутня можливість виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у січні 2016-липні 2027 року.
Представник відповідача вважав безпідставною вимогу позивача щодо застосування як базового місяця - 2008 рік, оскільки у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
Вказаною постановою Уряд фактично запропонував в грудні 2015 року підвищити зарплати працівникам бюджетної сфери за рахунок збільшення посадових окладів (тарифних ставок) та підвищення постійних складових зарплати, з тією метою, щоб з січня 2016 року розпочати заново обчислювати індекс споживчих цін для проведення індексації. Тобто Постановою №1013 не лише істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015, але й визначено місяць (січень 2016 року), з якого в подальшому необхідно відштовхуватись для проведення індексації.
Представник відповідача в обґрунтування своїх доводів наводить висновки П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Що стосується позовних вимог позивача про нарахування йому компенсації у зв'язку з порушенням строку виплати доходу, то відповідач вважає вказані вимоги передчасними, оскільки умовою нарахування такої компенсації є виплата самої заборгованості, яка йому не нарахована та право на яку він не набув.
На виконання вимог ухвали суду представником відповідача до відзиву наданий розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з базовим місяцем - січень 2008 року, загальна сума склала 74942,82грн.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, просив задовольнити позовні вимоги, вважає посилання відповідача на практику апеляційного суду необґрунтованою. Крім того, за сталою практикою Верховного Суду відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення. Позивач наполягає на стягненні з відповідача 75761,82грн.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2009 року до 19.12.2017 року проходив службу у Командуванні ВМС ВСУ, яке з 2015 року перебуває на фінансовому (грошовому) забезпеченні при військовій частині НОМЕР_1 .
Позивачу не нарахована та не виплачена у повному обсязі індексація грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 19.12.2017 року, у зв'язку з чим звернувся до відповідача із заявою, проте листом від 22.05.2024 року №1103 йому відмовлено у нарахуванні та виплати індексації грошового забезпечення, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період його служби з 01.12.2015 року по 19.12.2017 року не в повному обсязі, а також нарахування та виплати втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Частиною 1 статті 2 Закону України №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Закон України №2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 9 Закону України №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України №1282-ХІІ.
Згідно з статтею 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Частиною 2 ст.5 Закону №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року статтю 5 доповнено частиною шостою, якою визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вказана частина ст.5 діє в редакції Закону України №2148-VIII від 03.10.2017 року, а саме проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМ №1013 від 09.12.2015) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо спірних правовідносин по даній справі висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року по справі №825/874/17, який зазначив, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року від 17.07.2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Однак, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відсутність на рахунках відповідача коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат (доказом наявності поважних причин не проведення розрахунку).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд зазначив, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Також згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19 та інших, тобто за сталою судовою практикою виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.12.2017 року.
Щодо визначення базового місяця для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, то при вирішенні вказаного питання суд в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України застосовує правові висновки Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 19.05.2022 року по справі №400/103/21 зазначив, що висновку суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що з урахуванням п.5 Порядку №1078 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто, січня 2008 року, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів пунктів 2, 5 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМ №1013 від 09.12.2015) для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових. Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Схеми посадових окладів військовослужбовців затверджені постановою КМУ від 07.11.2007 року №1294 та не змінювались до лютого 2018 року. Відповідно до приписів Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
У постанові від 31.05.2022 року по справі №380/7071/21 зазначено, що згідно з ухвалою Верховного Суду від 18.04.2022 року касаційне провадження у цій справі відкрите з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої та підпунктом «а» п.2 ч.5 ст.328 КАС України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах у випадку, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів звернула увагу на те, що після подання касаційної скарги та відкриття провадження у цій справі, Верховний Суд виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Так, у справах №400/1118/21 і №420/3593/20 Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2, 5, 10-2 Порядку №1078, зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, Суд указав, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Зрештою на основі аналізу наведених норм Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Правовідносини у наведених справах і справі ОСОБА_1 є подібними, а відтак указаний висновок є релевантним до цієї справи.
У цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що постановою КМУ від 07.11.2007 року №1294 затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Вказана постанова була чинна з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року.
Верховним Судом зазначено, що суди попередніх інстанцій установили, що з січня 2008 року по лютий 2018 року посадовий оклад позивача не змінювався. Він змінився лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року та якою установлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців. На основі цього Верховний Суд констатує, що в силу норм Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з січня 2016 року до березня 2018 року.
Також щодо визначення січня 2008 року для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям до 28.02.2018 року вказано у постановах Верховного Суду від 19.05.2022 року у справі №400/103/21 та від 23.06.2022 року у справі №120/2399/21-а.
В постановах Верховного Суду від 31.05.2022 року у справі 380/7071/21 та від 09.06.2022 року у справі №600/524/21-а зазначено також про застосування січня 2008 року при індексації грошового забезпечення військовослужбовців до 28.02.2018 року включно, та застосування березня 2018 року як базового місяця для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 року.
Суд вважає необхідним в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, якою визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, застосувати при вирішенні даної справи №420/18879/23 вищезазначені правові висновки Верховного Суду.
Таким чином, відповідач зобов'язаний був нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 19.12.2017 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Позивач вважає, що вказана сума індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.03.2017 включно складає 75761,82 грн.
Між тим, наданий представником відповідача розрахунок індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.03.2017 включно складає 74942,82грн.
Позивач у відповіді на відзив не спростував вказаного розрахунку.
Дослідивши надані до суду розрахунки, судом встановлено, що різниця складає сума 819,00грн, у зв'язку з тим, що позивачем не враховано виплату йому у грудні 2015 року індексації грошового забезпечення у сумі 819,00грн.
Вказані обставини щодо виплати позивачу вказаної суми підтверджуються не лише наданим відповідачем розрахунком, але і наданою до позову позивачем довідки щодо розміру грошового забезпечення нарахованого та виплаченого йому з грудня 2015 року по грудень 2017 року.
Судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом стягнення суми індексації, оскільки вона йому не нарахована. Позовні вимоги позивача підлягаю задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу у період з 01.12.2015 до 19.12.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця ) - січень 2008 року та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 19.12.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця») - січень 2008 року у розмірі 74942,82грн.
Спірні правовідносини щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації регламентовані Законом №2050-III.
Статтею 1 Закону №2050-III встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Щодо суми індексації грошових доходів громадян, то внесення вказаних сум в доходи, які підлягають компенсації були внесені Законом №1214 -ІХ від 04.02.2021 року.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст.2 Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1,2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-III, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Суд вважає, що право на отримання компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати є соціальним правом громадянина, тобто правом, яке закріплено у в законодавстві і перебуває під захистом держави.
Проте до системи гарантій соціальних прав є, зокрема, визначення процедури їх реалізації.
Згідно зі ст.ст.3,4,5 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
Статтею 7 Закону №2050-III, п.8 Порядку №159 визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Аналізуючи положення вказаного Закону та порядку Верховний Суд в постанові від 11.12.2020 року у справі №200/10820/19-а дійшов правового висновку, що з огляду на те, що у цій справі ОСОБА_2 не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право ОСОБА_2 ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
У постанові від 17.11.2021 року у справі №460/4188/20 Верховний Суд зазначив (пункти 24,25) застосовуючи правовий висновок Верховного Суду по справі № 200/10820/19-а до обставин цієї справи, а також маючи на меті його уточнити, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
Вказаний правовий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 18.08.2023 року у справі №460/4166/21.
Проте згідно з ДРСР Верховний Суд відступив від вказаного правового висновку.
02.04.2024 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду прийняв постанову по справі №560/8194/20.
В постанові від 02.04.2024 року (пункти 31-36) зазначено, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, Судова палата вважала, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Врахувавши зазначене, Судова палата вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулювати такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Саме такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах зазначеної категорії справ відповідатиме принципу верховенства права та його складовій - принципу правової визначеності, сприятиме стабільності правовідносин щодо виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Крім того, такий підхід відповідатиме і підходам Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо порядку обчислення строків звернення до суду в спорах про перерахунок пенсій, викладеним у постанові від 31.03.2023 у справі № 240/12017/19, яку взяв до уваги суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.
Таким чином, Верховний Суд чітко визначив, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості.
Невиплата такої індексації є порушенням прав особи та саме з цього часу виникає право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Отже вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплатити йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є передчасними.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.
Враховуючи встановлені обставини суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.12.2015 до 19.12.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця ) - січень 2008 року.
Зобов'язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 19.12.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця») - січень 2008 року у розмірі 74942,82грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва