Справа № 420/15460/24
20 вересня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної службі України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної службі України (військова частина НОМЕР_2 ) (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки" з 2020 по 2024 роки;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки" з 2020 по 2024 роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом в Державній прикордонній службі України. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.03.2024 №68-ОС був звільнений з військової служби та в подальшому відповідно наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону від 15.03.2024 року №150 - ОС був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
Позивач вказує, що при виключенні зі списків з особового складу військової частини НОМЕР_2 йому не було виплачено компенсацію за не отриману додаткову відпустку у зв'язку з наявністю дітей до 15 років за кожен відповідний рік, відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки».
Після звільнення з військової служби позивач звернувся до відповідача з вимогою виплати компенсації за не отриману додаткову відпустку у зв'язку з наявністю дітей до 15 років за кожен відповідний рік, згідно чинного законодавства. До заяви було приєднано копію трудової книжки дружини.
Листом у відповідь відповідач повідомив що необхідно надати належним чином оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується, що дружина не могла скористатись правом на додаткову соціальну відпустку за кожен відповідний рік, згідно чинного законодавства.
На виконання вище зазначеного листа позивачем було направлено на адресу відповідача оригінал довідки форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» на ім'я ОСОБА_2 .
Листом у відповідь відповідач повідомив, що необхідно надати належним чином оформлені та засвідчені в установленому порядку документи, в яких з достатньою достовірністю буде підтверджено, що дружина не скористалась своїм правом на додаткову соціальну відпустку за кожен відповідний рік, починаючи з 01.07.2020.
На виконання вище зазначеного листа позивачем було направлено на адресу відповідача оригінал довідки від 01.05.2024 року № 256, виданої департаментом соціальної, сімейної політики та охороні здоров'я Білгород - Дністровської міської ради, про те, що його дружина ОСОБА_2 перебуває на обліку в департаменті соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород Дністровської міської ради з 01.07.2020 року по теперішній час та відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» отримує на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, надбавкою на догляд, як непрацююча.
Відповідно до листа відповідача від 11.05.2024 року позивачу було відмовлено в задоволенні заявлених вимог.
Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки" з 2020 по 2024 роки протиправними, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою від 27.05.2024 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/15460/24 ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.
10.06.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що відповідач не визнає адміністративний позов позивача та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що відповідно до ст. 19 Закону № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). Аналогічна норма закріплена в статті 182-1 Кодексу законів про працю України. Згідно роз'яснень в листах Міністерства економіки України від 01.07.2021 р. № 4712- 06/34401-07, від 10.08.2021 р. № 4712-06/40796-07, від 10.08.2021 р. № 4712-06/40797- 07: з норм зазначених статей вбачається, що один з батьків дітей має право на додаткову соціальну відпустку за умови, що інший з батьків дітей у поточному календарному році не скористався своїм правом на таку відпустку. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. З аналізу цих статей випливає, що право на отримання такої відпустки має один із батьків, які перебувають у трудових відносинах (є працюючими; працевлаштовані), оскільки непрацюючим громадянам відпустка законодавством України не передбачена. Як зазначено у позові згідно довідки про отримання допомоги від 01.05.2024 № 256, виданої департаментом соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради, дружина позивача перебуває на обліку в департаменті соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради з 01.07.2020 по теперішній час та відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» отримує на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, з надбавкою на догляд, як непрацююча. Тобто, права на відпустку передбачену ст. 19 Закону № 504/96-ВР, дружина позивача немає. Враховуючи вищевикладене, позивач немає права на відпустку, передбачену ст. 19 Закону № 504/96-ВР. Тому виплата позивачу грошової компенсації за додаткову соціальну відпустку як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, буде не законною.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Позивач є батьком двох дітей віком до 15 років, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 від 03.12.2009 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_4 від 17.05.2011 року.
Згідно витягу з Наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Про особовий склад) від 15.03.2024 року №150-ос, підполковника медичної служби ОСОБА_1 , начальника служби охорони здоров'я, який звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.03.2024 року № 68-ос за підпунктом "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
11.04.2024 року позивач звернувся з заявою до відповідача з вимогою виплати компенсації за не отриману додаткову відпустку у зв'язку з наявністю дітей до 15 років за кожен відповідний рік, приєднавши до заяви копію трудової книжки дружини.
Листом від 22.04.2024 року відповідач, у відповідь на заяву позивача від 11.04.2024 року, повідомив позивача, що для вирішення зазначеного питання йому необхідно надати належним чином оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується, що дружин позивача не могла скористатись правом на додаткову соціальну відпустку за кожен відповідний рік, згідно чинного законодавства.
23.04.2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою, якою надав довідку форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» на ім'я ОСОБА_2 .
Листом від 30.04.2024 року відповідач, у відповідь на заяву позивача від 23.04.2024 року, повідомив позивача, що згідно інформації, яка міститься в довідці форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» на ім'я ОСОБА_2 , наявні відомості про фактичні суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок (у межах максимальної величини), та страховий стаж, починаючи з 01.07.2020 року по 31.12.2023 року. Враховуючи вищезазначене, для вирішення порушеного питання, позивачу необхідно надати належним чином оформлені та засвідчені в установленому порядку документи, в яких з достатньою достовірністю буде підтверджено, що дружина позивача не скористалась своїм правом на додаткову соціальну відпустку за кожен відповідний рік, починаючи з 01.07.2020 року.
07.05.2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою, якою надав довідку від 01.05.2024 року № 256, видану департаментом соціальної, сімейної політики та охороні здоров'я Білгород - Дністровської міської ради, про те, що його дружина ОСОБА_2 перебуває на обліку в департаменті соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород Дністровської міської ради з 01.07.2020 року по теперішній час та відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» отримує на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, надбавкою на догляд, як непрацююча.
Листом від 11.05.2024 року відповідач повідомив позивача, що відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Відповідно довідки про отримання допомоги від 01.05.2024 року № 256, виданої департаментом соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради, вбачається, що дружина позивача ОСОБА_2 перебуває на обліку в департаменті соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради з 01.07.2020 року по теперішній час та відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» отримує на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, з надбавкою на догляд, як непрацююча. Враховуючи зазначене вище, виплата позивачу компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки», не передбачена, оскільки згідно цієї статті відпустка надається одному з батьків, що можливо при умові, якщо обоє батьків перебувають у трудових відносинах (працюють).
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та виплатив йому грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України "Про відпустки" з 2020 по 2024 роки, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок надання військовослужбовцям відпусток визначений ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Державні гарантії права на відпустки працівників, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначає Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР (далі Закон №504/96-ВР).
За приписами ст.4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У пункті 5 ч. 13 статті 10 Закону №504/96-ВР закріплено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону №504/96-ВР у редакції, чинній до 09.05.2021 року, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).
Аналогічні положення закріплені також у ст. 182-1 КЗпП України, у редакції, чинній до 09.05.2021 року, згідно яких жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Зазначена у частині першій цієї статті відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.
Також, аналогічні за змістом правові положення закріплені і в Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі Інструкція № 170).
Так, у пункті 8.3 розділу VIII вказаної Інструкції закріплено, що до щорічних додаткових відпусток із збереженням грошового і матеріального забезпечення військовослужбовців належать відпустки, передбачені чинним законодавством.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на зазначені додаткові відпустки, щорічна додаткова відпустка надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Згідно з пунктом 8.6 розділу VIII Інструкції № 170 військовослужбовцю-жінці, яка має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батькові, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в закладі охорони здоров'я), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення закріплені в абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII, згідно якого у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Разом з цим, за приписами п.п. 17, 18 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Згідно із п. 19 вказаної статті Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Пунктом 21 ст. 10-1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII визначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України».
З огляду на викладене, а також враховуючи положення Закону №3543-XII, які визначають особливий період, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналогічні положення закріплені і у п. 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 року №200 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якого у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно із абз. 2 вказаної Інструкції виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
З огляду на наведене, суд зауважує, що грошову компенсацію у рік звільнення за дні невикористаної відпустки в тому числі й додаткової (соціальної відпустки) мають право лише особи, у яких виникає право протягом такого періоду на таку відпустку, зокрема додаткову соціальну.
В силу приписів ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно абз.2 ч.2 ст.17 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» роботодавець зобов'язаний створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі, а також забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками.
Частиною 1 ст.2-1 КЗпП України передбачено, що забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від, зокрема, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька у догляді за дитиною» №401-IX від 15.04.2021 (далі Закон №401-IX) у ч.1 ст.19 Закону №504/96-ВР було внесено зміни шляхом заміни слів, зокрема, «Жінці, яка працює і має» на слова «Одному з батьків, які мають дітей».
З урахуванням внесених змін указаним вище Законом, з 09.05.2021 року стаття 19 Закону №504/96-ВР визначає, що додаткова оплачувана відпустка надається одному з батьків, не залежно від статі, який має двох дітей віком до 15 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є батьком двох дітей віком до 15 років, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 від 03.12.2009 року, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_4 від 17.05.2011 року.
Згідно витягу з Наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Про особовий склад) від 15.03.2024 року №150-ос, підполковника медичної служби ОСОБА_1 , начальника служби охорони здоров'я, який звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.03.2024 року № 68-ос за підпунктом "г" пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної службі України (військова частина НОМЕР_2 ) з вимогою виплати компенсації за не отриману додаткову відпустку у зв'язку з наявністю дітей до 15 років за кожен відповідний рік.
Однак, відповідачем відмовлено у виплаті позивачу компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки», мотивуючи відмову тим, що згідно цієї статті відпустка надається одному з батьків, що можливо при умові, якщо обоє батьків перебувають у трудових відносинах (працюють).
Суд зазначає, що згідно Пояснювальної записки до проекту Закону №401-IX, метою законопроекту слугувало забезпечення рівних можливостей матері та батька на догляд за дитиною та поєднання трудової діяльності із сімейними обов'язками; усунення законодавчих прогалин, які обмежують права чоловіка на відпустку для догляду за дитиною; створення передумов для посилення ролі батька у процесі вихованні дітей та розвитку відповідального батьківства в Україні.
Законопроект розроблений з урахуванням Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи №2079(2015) «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька», рекомендацій «Партнерства Біарріц» з утвердження гендерної рівності в частині реформування законодавства у сфері соціальних відпусток, пов'язаних із народженням дитини та доглядом за нею, а також задля імплементації окремих положень Директиви 2010/18/EU від 08.03.2010 про імплементацію переглянутої рамкової угоди щодо батьківської відпустки (ст.424, додаток XL Угоди про асоціацію між Україною та ЄС) .
Таким чином, зміни статті 19 Закону №504/96-ВР, які набрали чинності 09.05.2021 року забезпечили однакове право на отримання додаткової соціальної відпустки на дітей, як матері, так і батьку. За умови, що в дану відпустку йде батько дітей, мати втрачає можливість скористатись даним видом відпустки у поточному році, і навпаки.
При цьому, для отримання відповідної відпустки чи компенсації згідно ст.19 ЗУ «Про відпустки» у чинній станом на даний час редакції, роботодавцеві має бути наданий будь-який належним чином оформлений і засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується, що другому з батьків дітей не надавалася така соціальна відпустка. Таким документом є довідка з місця роботи другого з батьків, у якій зазначено, що працівник не використовував додаткову відпустку. Але, якщо працівник таку довідку не може надати, зокрема, з об'єктивних причин (другий з подружжя є безробітним, приватним підприємцем тощо), то відповідними документами можуть стати: копія трудової книжки, витяг з електронної трудової книжки з порталу електронних послуг ПФУ, довідка з центру зайнятості, довідка про зайняття підприємницькою діяльністю тощо.
Так, позивачем було надану відповідачу копію трудової книжки дружини - ОСОБА_2 , з якої вбачається відсутність записів про працевлаштування за спірний період.
Крім того, на вимогу відповідача про надання належним чином оформлених та засвідчених в установленому порядку документів, в яких з достатньою достовірністю буде підтверджено, що дружина позивача не скористалась своїм правом на додаткову соціальну відпустку за кожен відповідний рік, починаючи з 01.07.2020 року, позивачем надано до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної службі України (військова частина НОМЕР_2 ) в довідку форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» на ім'я ОСОБА_2 , у якій наявні відомості про фактичні суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок (у межах максимальної величини), та страховий стаж, починаючи з 01.07.2020 року по 31.12.2023 року, та довідку від 01.05.2024 року № 256, видану департаментом соціальної, сімейної політики та охороні здоров'я Білгород - Дністровської міської ради, про те, що його дружина ОСОБА_2 перебуває на обліку в департаменті соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород Дністровської міської ради з 01.07.2020 року по теперішній час та відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» отримує на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, надбавкою на догляд, як непрацююча.
Таким чином, позивачем було підтверджено, що його дружина не скористалась за спірний період правом на додаткову соціальну відпустку передбачену статтею 19 Закону №504/96-ВР.
З огляду на вище зазначене, суд вважає, що у позивача наявне право у спірній ситуації на отримання додаткової відпустки на дітей за період з 2021 року по 2024 рік, а відтак і відповідної компенсації за неотримання такої відпустки при звільненні.
Разом з тим, впродовж 2020 року, позивач - відповідно до приписів діючого на той час ЗУ "Про відпустки" (зокрема ст.19 згаданого Закону, приписи якої узгоджувались з іншими нормативно-правовими актами к сфері регулювання спірних правовідносин) не мав права на такий вид соціальної відпустки як батько, який працює та має двох дітей віком до 15 років, оскільки протягом 2020 року стаття 19 ЗУ «Про відпустки» передбачала лише право матері на отримання додаткової відпуски на дітей.
Про наявності у нього інших підстав для отримання у 2020 році додаткової відпустки, передбаченої статтею 19 ЗУ «Про відпустки» (в редакції до 09.05.2021 року), позивачем не наведено.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що у позивача відсутнє право на отримання додаткової відпустки на дітей за 2020 рік, а відтак і відповідної компенсації за неотримання такої відпустки при звільненні.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є визнання протиправними дій НОМЕР_1 прикордонного загону Державної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як батькові двох дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021, 2022, 2023, 2024 роки; зобов'язання НОМЕР_1 прикордонного загону Державної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як батькові двох дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору та інші судові витрати ним не понесені, розподіл судових витрат згідно ч. 1 ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної службі України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДОРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) щодо відмови у нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як батькові двох дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як батькові двох дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2021, 2022, 2023, 2024 роки.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 20.09.2024 року.
Суддя Г. В. Лебедєва