Справа № 420/27398/24
про повернення позовної заяви
20 вересня 2024 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Караван Р.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 28.08.2024 засобами поштового зв'язку звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України (зареєстрований канцелярією суду 30.08.2024), у якому просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб (34440,63 грн) з сум щомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, а також додаткових виплат, виплачених після звільнення в період з 01.08.2020 по 31.12.2020 ОСОБА_1 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України виплатити компенсацію ОСОБА_1 суму утриманого податку з доходів фізичних осіб (34 440,63 грн) з сум щомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, а також додаткових виплат, виплачених після звільнення в період з 01.08.2020 по 31.12.2020 ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 04.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліку - 10 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до Одеського окружного адміністративного суду обґрунтовану заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
При цьому, в ухвалі від 04.09.2024 судом зазначено, що спірну компенсацію не можна вважати заробітною платою в розумінні статті 233 КЗпП України, оскільки вона не включена до складу грошового забезпечення військовослужбовців, а нарахування та виплата вказаної компенсації врегульована положеннями Податкового кодексу України, тобто фактично вона стосується питання оподаткування доходів вказаної категорії осіб. Як свідчать матеріали позовної заяви останню виплату після звільнення позивачем було отримано 17.12.2020, а тому строк звернення до суду з вказаними позовними вимогами сплив 17.01.2021. Окрім того, судом було встановлено, що позивачем не додані зазначені в додатках документи, а саме копію аркушів військового квитка ОСОБА_1 на 3 арк. та копію витягу з наказу НОМЕР_4 прикордонного загону від 31.07.2020 № 339-ос, на 1 арк.
09.09.2024 позивач з метою усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі суду від 04.09.2024, засобами поштового зв'язку надіслав заяву про поновлення процесуального строку разом з копіями аркушів військового квитка ОСОБА_1 на 3 арк. та копію витягу з наказу НОМЕР_4 прикордонного загону від 31.07.2020 № 339-ос, на 1 арк. (зареєстровано канцелярією суду 13.09.2024). В заяві про поновлення строків позивачем вказано, що спірні правовідносини фактично виникли щодо неправильного визначення розміру грошового забезпечення на момент звільнення позивача з 17 прикордонного закону (31.07.2020) і після (в період з 01.08.2020 по 31.12.2020) частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України діяла редакція, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільнення заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у справі № 380/29686/23 від 08.08.2024 року. Також вказує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями - є компенсаторною складовою доходу до заробітної плати працівника, тому до спірних правовідносин підлягають застосування норми частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України
Щодо вказаної заяви суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
У той же час, як свідчить описова та мотивувальна частина позову, позивачу після звільнення в період з 01.08.2020 по 31.12.2020 були виплачені щомісячне грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, а також додаткові виплати, виплачених, а предметом спору є невиплата позивачу компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб з виплачених сум.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено
наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Суд констатує, що вказаним нормативно-правовим актом грошову
компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу не віднесено до складу грошового забезпечення військовослужбовців.
Виплата вказаної компенсації врегульована положеннями Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. N 44 (далі - Порядок № 44) та пункту 168.5. статті 168 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно пункту 168.5. статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім'ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
З урахуванням вказаних положень діючого законодавства, суд дійшов висновку, що вказану компенсацію не можна вважати заробітною платою в розумінні статті 233 КЗпП України, оскільки вона не включена до складу грошового забезпечення військовослужбовців, а нарахування та виплата вказаної компенсації врегульована положеннями Податкового кодексу України, тобто фактично вона стосується питання оподаткування доходів вказаної категорії осіб.
За вказаних обставин, на спірні правовідносини розповсюджуються загальні положення частини 2 статті 122 КАС України, відповідно для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У даному разі, як свідчать матеріали позовної заяви останню виплату після звільнення позивачем було отримано 17.12.2020, а тому строк звернення до суду з вказаними позовними вимогами сплив 17.05.2021.
Суд вважає надуманими доводи позивача, що спірні правовідносини фактично виникли щодо неправильного визначення розміру грошового забезпечення на момент звільнення позивача з 17 прикордонного закону (31.07.2020) і після (в період з 01.08.2020 по 31.12.2020, оскільки як свідчить мотивувальна та прохальна частина позову позивачем у вказаному позові не оспорюється розмір отриманих виплат, а оспорюються дії щодо не виплати відповідної компенсації.
Також суд не приймає до уваги посилання заявника на правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 08.08.2024 у справі № 380/29686/23, оскільки
предметом спору в останній була протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 19 травня 2017 року.
У даному разі, позивач після отримання відповідних виплат грошового забезпечення не вчинив жодних дій щодо уточнення розміру вказаних виплат, порядку нарахування податку на доходи з фізичних осіб та виплати компенсації вказаного податку.
Як свідчать копії долучених до позовної заяви документів активні дії щодо захисту порушених на його думку прав позивач почав вчиняти лише з січня 2024 року, що не можна вважати вчиненням активних без зволікань та протягом розумного строку з дня отримання відповідних виплат від відповідача.
Таким чином, наведені позивачем в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не можуть бути визнані судом поважними, а тому вказана заява задоволенню не підлягає.
З вказаним позовом позивач звернувся лише 30.08.2024, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Ані зі змісту позовної заяви, ані зі змісту заяв про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений кодексом строк.
Позивачем у заяві від 09.09.2024 не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до адміністративного суду протягом встановленого законом строку та наведені позивачем обставини носять суб'єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом.
За викладених обставин, суд визнає наведені позивачем у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду від 09.09.2024 підстави неповажними.
Про наявність інших підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом у заяві від 09.09.2024 позивач не повідомляє.
Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 8 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані неповажними, суд повертає позовну заяву позивачеві.
Відповідно до частини 6 статті 169 КАС України, про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення. Копія позовної заяви залишається в суді.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 169, 248, 256, 294, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду залишити без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Роман КАРАВАН