ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"13" вересня 2024 р. справа № 300/5702/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за змістом якого (з урахуванням уточнення позовних вимог) просить суд:
- визнати неправомірними дії відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо винесення постанови від 26.06.2024 про закінчення виконавчого провадження № 75279754.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконанні у відповідача знаходилось виконавче провадження за № 75279754 щодо примусового виконання виконавчого листа № 300/3214/23 від 13.03.2024, виданого Івано-Франківським адміністративним судом про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Надвірнянського відділу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2022 про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки. Однак, 26.06.2024 старшим державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. На думку позивача, оскаржувана постанова не відповідає вимогам статті 40 Закону України «Про виконавче провадження, а саме: не містить інформації про результати виконання рішення, причини його невиконання, переліку дій державного виконавця по примусовому виконанню рішення, відтак, відповідачем не було вжито достатніх заходів щодо примусового виконання рішення. З огляду на це позивач стверджує, що дії по закінчення виконавчого провадження є протиправними, оскільки вчинені передчасно, без перевірки виконавцем того, чи повно виконане рішення суду.
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2024 даний позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с.21-22).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 відкрито провадження у даній справі в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.61).
Відповідач не скористався правом подання відзиву на позов. За правилами частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві.
Представник Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, вивчивши зміст позовної заяви, дослідивши та оцінивши в сукупності докази, наявні у матеріалах даної адміністративної справи, судом встановлено такі обставини.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.09.2023 у справі № 300/3214/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Надвірнянського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації.
Зобов'язано Надвірнянський відділ Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області повторно розглянути питання щодо прийняття декларації ОСОБА_1 про відмову від громадянства російської федерації.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2023 року в адміністративній справі № 300/3214/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії скасовано і прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково (а.с.7-11, 35-44).
Визнано протиправними дії Надвірнянського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства російської федерації.
Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Надвірнянського відділу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2022 про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
03.06.2024 позивачеві видано виконавчий лист по справі № 300/3214/23.
В подальшому, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 12.06.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75279754 з виконання виконавчого листа № 300/3214/23, виданого Івано-Франківським окружним адміністративним судом 03.06.2023 направлено для виконання Надвірнянського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (а.с.46).
Згідно зі змістом пункту 2 коментованої вище постанови, скерованої органу міграційної служби, старшим державним виконавцем доведено до відома боржника про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 26.06.2024 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с.53-54).
Позивач звернувся до начальника відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) із заявою, в якій просив про скасування оскаржуваної постанови (а.с.55).
За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач, згідно листа від 11.07.2024 за №03.1-24/8105, повідомив позивача, що 13.06.2024 до Відділу надійшла відповідь боржника-Управління державної міграційної служби в Івано-Франківській області, ознайомившись із якою, державним виконавцем прийнято рішення про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 75279754 від 26.06.2024 (а.с.57-58).
Не погодившись з такими діями відповідача та даною постановою позивач звернуся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.
Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).
Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIII(далі - Закон № 1404-VIII), а також Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 р. № 1403-VIII(далі - Закон № 1403-VIII).
За змістом статті 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"(частина перша статті 5 Закону № 1403-VIII).
Відповідно до статті 4 Закону № 1403-VIII, що визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, передбачено, що діяльність приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; обов'язковості виконання рішень; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Частиною 2 вказаної норми передбачено, що приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.
Положеннями частини 1 статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини другої статті 18 наведеного Закону виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно частин 1, 2 статті 63 Закону № 1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Згідно частини 3 статті 63 Закону № 1404-VIII, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, визначаються Інструкцією.
Так, відповідно до пункту 22 розділу ІІІ Інструкції у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, відповідачем не надано заперечення на доводи позовної заяви, однак, з документів, які містяться в матеріалах справи, суд вбачає, що відповідач обґрунтовує своє рішення тим, що рішення суду фактично виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом, внаслідок чого, керуючись статтями 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову від 26.06.2024 про закінчення виконавчого провадження № 75279754.
Суд, оцінюючи докази, що містяться у справі, чинне законодавство України із вказаного спірного питання, дійшов наступних висновків.
Так, як вже зазначалося вище, судовим рішенням, що набрало законної сили у справі № 300/3214/23 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Надвірнянського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства російської федерації.
Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Надвірнянського відділу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2022 про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки.
У задоволенні решта позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
На виконання вищевказаного рішення суду, Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в особі Надвірнянського відділу 29.03.2024 в добровільному порядку розглянуло заяву ОСОБА_1 від 17.11.2022 про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки, однак, повторно відмовило у задоволенні такої, з мотивів відсутності надання належного доказу прийняття документів до розгляду дипломатичною установою рф в Україні, про що повідомило заявника відповідним листом (а.с. 47).
Постанова про закінчення виконавчого провадження від 26.06.2024 винесена з мотивів виконання рішення суду в повному об'ємі до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с.53).
З огляду на вказані обставини, які стороною позивача не заперечуються, а стороною відповідача не спростовані, суд зазначає, що рішення суду в адміністративній справі № 300/3214/23 дійсно було виконане Надвірнянським відділом Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області у добровільному порядку, відтак передумов для подальшого здійснення виконавчого провадження у відповідача не було.
Так, згідно з пунктом 9 частиною 1 статті 40 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Таким чином оскаржувані дії щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем вчинені правомірно.
Водночас, з огляду на зазначені позивачем підстави з яких він вважає судове рішення у справі не виконаним, а постанову про закінчення виконавчого провадження такою, що винесена передчасно, суд зазначає наступне.
Обґрунтованість відмови Надвірнянського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області в ході повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.11.2022 про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки - не є предметом розгляду у даній справі та, як наслідок, надавати їм оцінку в межах розгляду цієї заяви у суду підстав немає.
Водночас, суд роз'яснює стороні позивача, що відповідно до частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Вказана правова норма КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Таким чином, у випадку незгоди з діями Надвірнянського відділу Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.11.2022 про прийняття декларації про відмову від громадянства (підданства) російської федерації і оформлення паспорта громадянина України у формі картки, в розрізі виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 в адміністративній справі № 300/3214/23, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Встановлені обставини вказують, що при прийнятті спірної постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону № 1404-VIII, державний виконавець діяв у чіткій послідовності, в межах та спосіб встановлений Законом України «Про виконавче провадження».
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.
З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 272, 287, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його складання в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ 43316386, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76019).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.
Рішення складене в повному обсязі 20 вересня 2024 р.