20 вересня 2024 року м. Ужгород№ 260/4327/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-
03 липня 2024 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулося з позовом Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш. Петефі 14, м. Ужгород, код ЄДРПОУ 13592841) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), яким просить суд: "1. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 37982,33 грн.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року даний позов було залишено без руху.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено те, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочого місця та працевлаштування особи з інвалідністю, а отже обов'язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у зв'язку з чим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце для осіб з інвалідністю, а також накладено пеню за простроченням сплати адміністративно-господарських санкцій.
Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву. Зокрема, відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначив, що протягом 2023 року норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ним виконано, оскільки сам є інвалідом ІІІ групи. З огляду на наведене позивач вважає, що відсутні підстави покладати на нього відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, та ним правомірно не сплачено нараховані розрахунком адміністративно-господарські санкції.
Згідно із статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Зважаючи на вимоги статті 162 частини 6 КАС України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, заслухавши сторони та їх представників, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю проведено аналіз діяльності відповідача, відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі по тексту - Закон України № 875-XII).
Як вбачається із наявної інформації в Централізованому банку даних з проблем інвалідності щодо відповідача, у 2023 року відповідачем було працевлаштовано 0 осіб з інвалідністю (а.с. 13).
Згідно з інформацією зазначеною у Централізованому банку даних з проблем інвалідності щодо відповідача, а також у розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача за 2023 рік складає 15 осіб, згідно рядка 03, кількість осіб з інвалідністю які повинні працювати на підприємстві становить 1 особа, в той же час, згідно рядка 02 звіту, на підприємстві протягом 2023 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб (а.с. 4).
На підставі викладеного позивач самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 36818,66 грн.
Відповідач до 15 квітня 2023 року самостійно відповідні санкції не сплатив.
Відповідно до розрахунку пені позивача, станом на день подання даної позовної заяви - на 03 липня 2024 року строк прострочення відповідачем платежу за адміністративно-господарські санкції становить 79 днів, а отже пеня, при обліковій ставці НБУ 25% становить 1163,67 грн (а.с. 3).
Разом з тим судом встановлено, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 АВ №0367893 від 07 вересня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено третю групу інвалідності, загальне захворювання, безтерміново (а.с. 29).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України № 875-XII.
Відповідно до статті 17 частин 1,2 Закону України № 875-XII, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Норми статті 18 частини 3 Закону України № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 19 частинами 1, 2, 4 Закону України № 875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до пунктів 2, 3, 4 Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 10 березня 2023 року №14-1 та наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10 березня 2023 року №17, розрахунок надсилається у формі електронного документа Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за формою, наведеною у додатку. Створені Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю оригінали розрахунків передаються Пенсійному фонду України з дотриманням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги", "Про публічні електронні реєстри", "Про захист персональних даних", "Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах", інших нормативно-правових актів. Пенсійний фонд України надсилає розрахунки через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України протягом п'яти календарних днів з дня їх одержання від Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Статтею 20 частиною 1 Закону України № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до статті 19 частин 11, 12 Закону України № 875-XII, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Так, відповідно до статті 181 Закону України № 875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067-VI від 05 липня 2012 року роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.
Наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання (набрав чинності 07.07.2022) визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання".
Даним наказом від 12.04.2022 № 827-22 затверджено Форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) " та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) ".
Порядком подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" передбачено, що форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії); форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником; роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна; первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії); уточнювальна форма № 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата (ів) тощо (пункти 1.4, 1.5, 1.6 розділу І Порядку).
При цьому, Законом України № 875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
В той же час, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.
Крім того, за правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та від 13.05.2021 у справі № 260/554/19 підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно вжило необхідних заходів по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
Судом встановлено, що у відповідача у спірний період середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 15 штатних працівників, а отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, становить 1 особа. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становила 0 осіб.
При вирішенні спору суд також бере до уваги те, що питання, пов'язані з обліком штатних працівників, регулюються Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722 (далі Інструкція №286), дія якої згідно із пунктом 1.1 поширюється на всі юридичні особи, їх філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.
Проте, згідно пункту 2.1 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України №286 від 28.09.2005, яка містить основні методологічні положення щодо визначення показників кількості працівників у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів їхньої оплати праці (далі - Інструкція № 286) передбачено, що в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
Разом з тим судом встановлено, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 10 АВ №0367893 від 07 вересня 2015 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено третю групу інвалідності, загальне захворювання, безтерміново (а.с. 29).
Як зазначалося вище, відповідно до статті 19 частини 4 Закону України № 875-ХІІ, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Виснуючи вищевказане, суд звертає увагу учасників справи, що у випадку, коли, зокрема, фізична особа-підприємець є інвалідом та виконує роботу за яку, окрім доходу, отримує саме заробітну плату за виконану працю, то у цьому випадку можна стверджувати про працевлаштування інваліда. А у випадку лише наявності статусу інваліда у фізичної особа-підприємець без отримання заробітної плати за виконану працю не свідчить про виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про отримання заробітної плати за виконану працю самим відповідачем, який є особою з інвалідністю, або доказів, які б свідчили про працевлаштування ним осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Викладене свідчить про не виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", та працевлаштування особи з інвалідністю.
Також, при вирішенні цієї справи слід врахувати наступне.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами статті 218 частин 1 та 2 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід'ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв'язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.
Так, з наведених вище досліджених судом документів вбачається, що вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів осіб з інвалідністю, оскільки не створив 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю у 2023 році та не працевлаштував таку.
За правилами встановленими статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, 14, код ЄДРПОУ 13592841) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - задовольнити.
Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, буд. 14, код ЄДРПОУ 13592841) адміністративно-господарські санкції та пені в сумі 37982,33 (тридцять сім тисяч дев'ятсот вісімдесят дві гривні 33 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко