20 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/15807/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом, у якому просить визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, В/ч НОМЕР_1 ) щодо не виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження служби в період з 01 січня 2016 року по 26 липня 2024 року В/ч НОМЕР_1 недоплачувала індексацію грошового забезпечення, а при звільненні не провела остаточний та повний розрахунок. Відповідач виплатив належну позивачу суму грошового забезпечення лише 26 липня 2024 року шляхом перерахування 77935,15 грн на його рахунок, однак без виплати компенсації втрати частини доходів, що і стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 27 серпня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
02 вересня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. У свою чергу відповідач своїм рішенням (листом, повідомленням) не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації. Отже, як наголошувалось вище, оскільки відповідно до статті 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» саме відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку та враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, право особи наразі порушено не було, а відтак звернення позивача до суд з цим позовом є передчасним.
09 вересня 2024 року позивач подав до суду заяву про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до наказу № 185 від 03 вересня 2020 року звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 03 вересня 2020 року.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 240/5698/23, зокрема, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення позивача за період проходження військової служби з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум, а також індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 03 вересня 2020 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
На виконання зазначеного рішення, 26 липня 2024 року В/ч НОМЕР_1 здійснила виплату позивачу недоплаченої суми грошового забезпечення у розмірі 77935,15 грн.
Розмір указаної виплаченої суми підтверджено довідкою В/ч НОМЕР_1 №883 від 02 вересня 2024 року.
Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме нарахування й виплати компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати протиправними, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пунктів 2, 3 статті 9 Закон України №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
Ураховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу у зв'язку з порушенням строків його виплати з 01 січня 2016 року по 26 липня 2024 року, оскільки у судовому порядку встановлено протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 у визначеному законодавством розмірі, що обумовило його недоплату, саме з цієї дати.
Відтак позовні вимоги є обґрунтованими та відповідно підлягають.
Посилання відповідача на відсутність заяви позивач про виплату компенсації втрати частини доходів суд до уваги не приймає з огляду на сталу судову практику Верховного Суду за наслідками розгляду спорів щодо проходження публічної служби підтверджено виникнення у позивачів права на нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів у момент виплати таких і незалежно від звернення до відповідача з метою отримання такої компенсації.
Зокрема указане висвітлено у правових позиціях Верховного Суду, викладених в його постановах від 09 червня 2021 року у справі № 240/186/20, від 17 липня 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі № 460/783/20 та від 11 травня 2023 року у справі № 460/786/20.
Додатково суд зауважує, що таким доводам відповідача надано правову оцінку у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі №240/18489/23 та наголошено, що у постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом України № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
За висновком судової палати норму статті 7 Закону України №2050-ІІІ варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2 - 4 цього Закону, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом України № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
На підставі положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позивачем у цій справі сплачено судовий збір в загальній сумі 1211,20 грн згідно з квитанцією від 19 серпня 2024 року.
Тим часом, згідно позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 14 грудня 2023 року у справі №240/4606/23, спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.
Водночас за змістом пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Отже 1211,20 грн сплачені позивачем за подання позову до суду є надмірно сплаченими і не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зауважує, що надмірно сплачені суми судового збору можуть бути повернуті відповідним судом на підставі клопотання позивача, як це передбачено статтею 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати грошового забезпечення в сумі 77935,15 грн.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 26 липня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
20.09.24