20 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/9732/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною відмову у призначенні пенсії та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Житомирській області) призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 16 грудня 2023 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 11 квітня 2024 року звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Проте, у призначенні пенсії відмовлено, оскільки не підтверджено факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки до 01 січня 1993 року. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки серед долучених до заяви про призначення пенсії документів подала посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яке зазначений факт підтверджує належним чином.
Ухвалою суду від 24 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення визначених у цій ухвалі недоліків шляхом подання уточненої позовної заяви та її копії для відповідачів, в якій уточнити позовні вимоги, які стосуються оскаржуваного рішення та органу, який його прийняв та привести прохальну частину в цій частині у відповідність.
07 червня 2024 року до суду надійшло клопотання про продовження розгляду справи, у якому просить залучити співвідповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Одеській області).
Ухвалою суду від 12 червня 2024 року позивачу продовжено строк на усунення недоліків, оскільки позивач повністю не усунув недоліки, визначені в ухвалі суду від 07 червня 2024 року, тому що не привела прохальну частину позовної заяви у відповідність з урахуванням залучення співвідповідачем Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
На виконання вимог ухвали суду, позивач подала клопотання про продовження розгляду прави, у якому просила вийти за меж позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина.
Ухвалою суду від 24 липня 2024 року відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
01 серпня 2024 року до суду надійшов відзив, у якому ГУ ПФУ Одеській області просить у задоволенні позову відмовити. Указує, що у зв'язку з тим, що позивачем не дотримано встановленого порядку підтвердження часу роботи/проживання у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до вимог статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 відповідач 2 не має підстав для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
20 серпня 2024 року відповідач 2 подав до суду завірену копію пенсії справи позивача.
Також, 20 серпня 2024 року відповідач 1 подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що до періодів постійного проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період навчання з 01 грудня 1987 року по 22 липня 1991 року в Житомирському педагогічному університеті ім. Івана Франка згідно архівної довідки навчального закладу, так як м. Житомир відповідно до переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ УРСР від 23 липня 1991 року № 106 не відносяться до зон радіоактивного забруднення.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) постійно проживав(ла) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення 2 категорії Серії НОМЕР_1 .
11 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом із зазначеною заявою позивач серед іншого подала, зокрема, копію посвідчення Серії НОМЕР_1 .
Також додала довідки: від 05 лютого 2024 року №K-55, видану архівним відділом Коростенської районної Державної адміністрації Житомирського району, в якій зазначено, що гр. ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала в зоні гарантованого добровільного відселення с. Клочки Народицького району Житомирської області з 26 квітня 1986 року по 31 грудня 1990 року; від ??05 березня 2024 року №01-16/744, видану Народицькою селищною радою, що за період роботи з 15 лютого 1992 року по 28 квітня 1993 року Норинська середня школа територіально знаходилась в с.Норинці Народицького району Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення; ??від 16 лютого 2024 №11-71, видану виконавчим комітетом Овруцької міської ради, в якій зазначено, що гр. ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала в зоні гарантованого добровільного відселення с. Черепинки Коростенського (Овруцького) району Житомирської області з 18 червня 1997 року по 08 травня 1998 року; ??від 02 лютого 2024 №366, видану виконавчим комітетом Овруцької міської ради, в якій зазначено, що гр. ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживає в зоні гарантованого добровільного відселення м.Овруч Коростенського (Овруцького) району Житомирської області з 19 травня 1998 року по теперішній час.
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №063550005911 від 19 квітня 2024 року відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки не враховано період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 по 31 грудня 1990 року (с.Клочки, Народицького району Житомирської області) згідно довідки №55 від 05 лютого 2024 року (за підписом головного спеціаліста), оскільки в цей період з 01 вересня 1988 року по 22 липня 1991 року наявне навчання у Житомирському Державному університеті ім. Івана Франка згідно довідки №69-К-116-2024/20224 від 27 березня 2024 року (м. Житомир).
Листом від 22 квітня 2024 року №0600-0216-8/49088 відповідач 1 повідомив позивача про прийняте відповідачем 2 рішення.
Уважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до частини 1 статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави».
У рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи частини 2 статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ).
Згідно із статтею 9 цього Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №1058-ІV).
Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 2 цієї правової норми передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі №565/1829/17.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 2 роки.
Отже, право на застосування положень статті 55 Закону України №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено «Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України №1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом 7 підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України №796-ХІІ).
Як визначено статтею 9 Закону України №796-ХІІ, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 11 Закону України №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 14 цього Закону встановлено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (категорія 3).
Частиною 1 статті 15 Закону України №796-ХІІ обумовлено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
У свою чергу частиною 3 статті 65 Закону України №796-XII обумовлено, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
У абзаці 3 пункту 5 «Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року №501 (далі - Порядок №501), уточнюється, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.
Як зазначено у пункті 10 цього Порядку, посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27 квітня 2020 року у справі №212/5780/16-а, від 17 травня 2021 року у справах №398/494/17 та № 336/6218/16-а.
З матеріалів справи суд установив, що 06 червня 1996 року позивачу видано посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) потерпів (ла) від Чорнобильської катастрофи 3 категорії Серії НОМЕР_1 .
Суд зазначає, що посвідчення є підтвердженням того, що позивач постійно проживала чи працювала на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся відповідними комісіями при видачі їй посвідчення.
Таким чином, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше трьох років.
Указане узгоджується також із позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 30 серпня 2022 року у справі №357/6372/17.
У спірному рішенні відповідач 2, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії, зазначив, що наданими документами не підтверджено період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки вказаний період перетинається з навчанням.
Проте, суд зазначає, що документом, який підтверджує, що документом, який підтверджує факт проживання або роботи позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення протягом не менше 3 років до 01 січня 1993 року є саме посвідчення громадянина, який (яка) потерпів (ла) від Чорнобильської катастрофи 3 категорії Серії НОМЕР_1 , яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 1 січня 1993 року такий громадянин прожив у цій зоні не менше трьох років.
Окрім того, довідкою від №55 від 05 лютого 2024 року, видана Архівним відділом Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області про періоди постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 26 квітня 1986 по 31 грудня 1990 року.
Суд зазначає, що відомості про навчання не можуть спростувати факт постійного проживання (роботи) позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою відповідного органу місцевого самоврядування, архівними довідками про періоди проживання (роботи).
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням викладеного вище, рішення ГУ ПФУ в Одеській області №063550005911 від 19 квітня 2024 року про відмову позивачу у призначенні пенсії, є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, з урахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 має право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 року проживання, але не більше 6 років, оскільки наданими довідками підтверджено проживання у зонах гарантованого добровільного відселення з 1986 року по теперішній час.
Відповідно до приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245). У цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України №1058-ІV.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд ураховує його при розгляді цієї справи.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається, суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Одеській області, рішенням якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру щодо призначення такої пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Житомирській області.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.
З огляду на наведене суд, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання призначити ОСОБА_1 пенсію за віком саме ГУ ПФУ в Одеській області.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як убачається з матеріалів справи, позивач досяг пенсійного віку 14 лютого 2024 року, із заявою про призначення пенсії звернулася 11 квітня 2024 року, тобто з дотримання тримісячного строку.
Таким чином, пенсія має бути призначена ОСОБА_1 саме з 14 лютого 2024 року, а не з 16 грудня 2023 року, як просить позивач.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.
Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №063550005911 від 19 квітня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, починаючи з 14 лютого 2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
20.09.24