20 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/9047/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 01.04.2024 №063550005846 про відмову у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 24.03.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідач відмовив їй у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Позивач стверджує, що має пільги по виходу на пенсію, а тому вважає відмову відповідача протиправною та такою, що суперечать чинному законодавству.
Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачі у відзивах просять у задоволенні позову відмовити. Зазначають, що за доданими документами підтверджено період проживання позивача у зоні безумовного (обов"язкового) відселення 3 роки 5 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До періоду проживання не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 26.06.1990 у Житомирському СПТУ №20 згідно трудової книжки, у зв"язку з відсутністю інформації про місцерозташування навчального закладу. Документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 7 років.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 25.03.2024 після досягнення 52 річного віку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою та відповідним пакетом документів про призначення пенсії, із зниженням пенсійного віку на 8 років, відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, за результатами чого прийнято рішення від 01.04.2024 №063550005846 про відмову у призначенні пенсії.
У рішенні зазначено, що за доданими документами підтверджено період проживання позивача у зоні безумовного (обов"язкового) відселення 3 роки 5 місяців 20 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До періоду проживання не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 26.06.1990 у Житомирському СПТУ №20 згідно трудової книжки, у зв"язку з відсутністю інформації про місцерозташування навчального закладу. Документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 7 років.
Листом ГУПФУ в Житомирській області від 09.04.2024 повідомило позивача про результати розгляду заяви.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).
Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) визначені у статті 56 Закону №796-XII, згідно з частиною другою якої право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку.
Частиною 2 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років мають право на зниження пенсійного віку 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, з аналізу наведеного слідує, що основною умовою для призначення пенсії за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є наявність підтвердженого факту проживання або роботи особи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше 2 років.
Відповідно до частини третьої статті 55 Закону №796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII є:
1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;
2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення протягом двох років до 01.01.1993;
3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Початкова величина зменшення пенсійного віку (4 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за кожен рік проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 9 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.
Позивачу до періоду проживання не зараховано період навчання з 01.09.1989 по 26.06.1990 у Житомирському СПТУ №20 згідно трудової книжки, у зв"язку з відсутністю інформації про місцерозташування навчального закладу. Документами підтверджено право на зниження пенсійного віку на 7 років.
Суд не погоджується з такими діями та зазначає.
Відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Пунктом 4.7 розділу ІV цього Порядку передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Відповідно до копії трудової книжки позивача у період з 01.09.1989 по 26.06.1990 навчалася у Житомирському СПТУ №20.
Разом з тим, відповідно до довідки Овруцької міської ради від 21.03.2024 №198 ОСОБА_1 дійсно з 26.04.1986 по 10.08.1990 зареєстрована та проживала в с.Млини, Овруцького району, яке відноситься до зони безумовного (обов"язкового) відселення.
Суд вважає за необхідне відмітити, що в матеріалах справи відсутня інформація про те, що довідка, органом яким складена була відкликана, будь-якими суб'єктами оскаржена та відповідним органом скасована, а тому слугує належним доказом у справі та підтверджує факт проживання позивача на території зони безумовного (обов'язкового) відселення у вищевказаний період.
Відповідно до ч. 1ст. 48 Кодексу законів про працю трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Проте, трудова книжка не відноситься до документів, які підтверджують чи спростовують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні безумовного (обов"язкового) відселення.
Окрім цього, надання інших документів, які б підтверджували період проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення, окрім як довідки органу місцевого самоврядування, законодавством не передбачено.
Також слід наголосити, що належність позивача до кола осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи ніким не оспорювалась, посвідчення є чинним, не визнано недійсним та не скасовано у встановленому Законом порядку, а тому його наявність вказує на те, що позивач є дійсно потерпілою від Чорнобильської катастрофи.
Отже, відомості трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивачки в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим відповідач дійшов помилкових висновків про відсутність у позивача права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Враховуючи викладене, судконстатує, що позивач як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, яка станом на день звернення до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України досягла віку 52 роки, мала страховий стаж понад 15 років та проживала в зоні безумовного (обов'язкового) відселення станом на 01.01.1993 4 роки (плюс 4 роки початкова величина) має право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 8 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, у зв'язку з чим відмова пенсійного органу в призначенні позивачці такої пенсії є незаконною.
Відтак, суд дійшов висновку , що рішення ГУПФУ в Хмельницькій області від 01.04.2024 №063550005846 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним, як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ у Хмельницькій області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Відтак, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Хмельницькій області.
При цьому, враховуючи положення пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія позивачу має бути призначена з 24.03.2024, тобто з дня наступного, за днем досягнення пенсійного віку.
Стосовно вимоги позивачки про зобов'язання ГУ ПФУ в Житомирській області, призначити пенсію, то суд зазначає, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки пенсійний орган листом лише повідомив позивачу про результат розгляду її заяви, натомість рішенням, яке безпосередньо впливає на права позивача є рішення ГУ ПФУ у Хмельницькій області.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Ольжича, буд. 7,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) , (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013. РНОКПП/ЄДРПОУ: 21318350), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області від 01.04.2024 №063550005846 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку.
Зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 24.03.2024.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос
20.09.24