Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про поновлення строку звернення до суду
20 вересня 2024 року Справа №200/4725/24
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Аканова О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платник податків НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про
визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 06.08.2021 по 31.12.2022 включно, з визначенням місяця, в якому відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців (базового місяця) - березень 2018, відповідно до норм абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 06.08.2021 по 31.12.2022 включно, з визначенням місяця, в якому відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців (базового місяця) - березень 2018, відповідно до норм абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податків з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020 при обчисленні позивачу в періоди з 06.08.2021 по 28.12.2023 включно розмірів посадового окладу та окладів за військове звання, а саме, не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт з додатками 1,14 вказаної постанови;
зобов'язання провести перерахунок та доплатити за період з 06.08.2021 по 28.12.2023 включно з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти, -
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Ухвалою суду від 15 липня 2024 року позовну заяву залишено без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та надати докази поважності причин пропуску такого строку.
Ухвалою суду від 23 липня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні без повідомлення сторін); питання про поновлення строку звернення до суду буде вирішено при розгляді справи по суті.
Відповідно до ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Правовідносини між сторонами у даній справі регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Так, до 19.07.2022 частина друга вищезазначеної статті встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Водночас Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (набрав чинності 19.07.2022) частину другу статті 233 КЗпП України викладено у наступній редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
При цьому, поняття «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем також належать й інші пов'язані із стягненням заробітної плати компенсаційні виплати.
До спірних правовідносин підлягає застосуванню строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України
Водночас варто врахувати, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, в тому числі спірної компенсації як її невід'ємної складової, не було обмежено строками. Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-1Х "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Вище зазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Отже, саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов'язує перебіг трьохмісячного строку для звернення з позовом до суду.
Як свідчать матеріали справи, позивач 14.06.2024 звернувся до відповідача з заявою, в якій просив провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення з застосуванням фіксованої суми індексації березень 2018 в період з 06.08.2021 по 31.12.2022року; здійснити перерахунок та доплату грошового забезпечення, обчисленого з розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020, на відповідних тарифний коефіцієнт за період з 06.08.2021 по 31.12.2022 року; здійснити перерахунок та доплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану на період перебування у відпустці за станом здоров'я після отримання тяжкого поранення під час захисту Батьківщини період з 06.08.2021 по 31.12.2022 року.
В матеріалах справи відсутня відповідь відповідача за вказане звернення позивача.
З позовною заявою позивач звернувся до суду 07.07.2024 року.
Враховуючи те, що про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатись з листа відповідача на звернення від 14.06.2024, позивач звернувся до суду в межах тримісячного строку звернення до суду.
Крім того варто зазначити, що предметом позовних вимог у даній справі є виплата позивачу грошового забезпечення, право на отримання якого позивач набув під час проходження служби з 06.08.2021 по 31.12.2022, отже спірні правовідносини виникли із 31.12.2022 року.
Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, визначаючи строки звернення до суду із заявленими позовними вимогами, застосовувати слід законодавство в редакції станом на 31.12.2022 року.
При цьому, необхідно врахувати правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 29 вересня 2022 року №500/1912/22, де поміж іншого зазначено:
«Протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи “Белле проти Франції», “Ільхан проти Туреччини», “Пономарьов проти України», “Щокін проти України» тощо).
Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві;щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа “Белле проти Франції» [4]); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа “Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа “Станьо проти Бельгії»).
Отже, згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв'язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об'єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики.
Таким чином, суд вважає, що з врахуванням наданих сторонами доказів та з метою доступу позивача до правосуддя, необхідно визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити його.
За змістом частини першої статті 123, частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач має право звернутися до суду з заявою про його поновлення, в якій вказати про підстави для поновлення строку та зобов'язаний додати докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Приймаючи до уваги обставини, викладені позивачем на обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку звернення та на підставі вищевказаних законодавчих норм, суд вважає за необхідне визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновити позивачеві строк звернення до адміністративного суду.
Керуючись статтями 2, 121, 122, 123, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - задовольнити.
Визнати причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платник податків НОМЕР_1 ) з позовом до військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 06.08.2021 по 31.12.2022 включно, з визначенням місяця, в якому відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців (базового місяця) - березень 2018, відповідно до норм абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 06.08.2021 по 31.12.2022 включно, з визначенням місяця, в якому відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців (базового місяця) - березень 2018, відповідно до норм абзаців 4,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податків з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020 при обчисленні позивачу в періоди з 06.08.2021 по 28.12.2023 включно розмірів посадового окладу та окладів за військове звання, а саме, не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт з додатками 1,14 вказаної постанови та зобов'язання провести перерахунок та доплатити за період з 06.08.2021 по 28.12.2023 включно з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідні тарифні коефіцієнти, поважними та поновити строк звернення до адміністративного суду з позовом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Аканов