20 вересня 2024 рокуСправа №160/14803/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидоренко Д.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Обставини справи: 06.06.2024 року за допомогою системи "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд (з урахуванням уточненого позову):
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2018 року по 05.05.2024 року включно.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2018 року по 05.05.2024 року включно у сумі 654 595 гривень 85 копійок.
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.07.2018 року по 05.05.2024 року включно.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/14803/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).
20.06.2024 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено зокрема наступне. Ст.ст.116, 117 КЗпП України застосовуються до фактів невиплати працівникові сум, що нараховуються при звільненні, а не будь-яких, що нараховуються за період виконання трудових (службових) обов'язків. Відповідно до ст.117 КЗпПУ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. У справі №160/15702/22 предмет спору становив розмір сум індексації грошового забезпечення, що виплачуються щомісячно, відповідно до вимог п.8 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (далі - Порядок № 260), а не при звільненні. Дисонанс вимог позивача у цій справі полягає в тому, що у справі № 160/15702/22 він же стверджував, що індексація грошового забезпечення мала виплачуватися йому щомісячно; а в цій справі (№ 160/14803/24) стверджує, що ця індексація мала бути виплачена йому при звільненні. Єдиними спільними ознаками між сумами індексації грошового забезпечення, та сумами, належними працівникові при звільненні, є те, що обидві виникають в результаті взаємовідносин працівника та роботодавця, і те, що ОСОБА_1 , як одержувач цих виплат, має статус звільненого з військової служби (яке відбулося 03.07.2018). Той факт, що питання про виплату сум індексації порушив колишній військовослужбовець, звільнений 03.07.2018, сам по собі не дає підстав для застосування ст.117 КЗпПУ.
Станом на 20.09.2024 року відповідь на відзив від позивача на адресу суду не надходила.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) з 28.11.2013 року по 03.07.2018 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 (далі - відповідач).
03.07.2018 року позивача відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 03.07.2018 року №131 було звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контакту.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2022 року у справі №160/15704/22 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
06.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2022 року у справі №160/15704/22 відповідачем виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки у загальній сумі 18443,18 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 року у справі №160/15702/22 зобов'язано відповідача:
- здійснити нарахування та виплату на користь позивача індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, із відрахуванням 1,5 % військового збору та компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
- нарахувати і виплатити на користь позивача щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 03.07.2018 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із відрахуванням 1,5 % військового збору та компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
06.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2022 року у справі №160/15702/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 03.07.2018 року у загальній сумі 100 196,03 грн., із одночасним утримання військового збору 1,5%, що підтверджується банківською випискою.
Вважаючи протиправною бездіяльність щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21,
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.11.2023 року у справі №160/171/20.
Суд враховує, що відповідач не навів жодного аргументу на підтвердження відсутності його вини у непроведенні з позивачем своєчасного розрахунку при звільненні, судом відповідних обставин не встановлено.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Оскільки відповідач лише 06.05.2024 року здійснив виплату позивачу суми, яка належала до сплати ще при звільненні 03.07.2018 року, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо розміру відшкодування в цій справі.
Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.
Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.
Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.
Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2023 року у справі №240/9951/19.
В цій справі позивача звільнено 03.07.2018 року, остаточний розрахунок проведено 06.05.2024 року. Отже, період затримки розрахунку при звільненні складає з 04.07.2018 року по 05.05.2024 року.
Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.
Відповідно, в силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.
Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.
Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Касаційного адміністративного суду Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23.
Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.
Відповідне правозастосування міститься у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23, від 20.06.2024 року у справі №120/10686/22 (п. 55).
Отже, в наявності період з 04.07.2018 року по 18.07.2022 року, а також період з 19.07.2022 року по 05.05.2024 року, при цьому останній період обмежений шістьма місяцями.
Тривалість другого періоду складає 183 дні, що підтверджується правозастосуванням, яке міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23.05.2024 року у справі № 580/9003/23 (п. 27), а також постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.
Тривалість першого періоду складає 1476 дні. Загальна тривалість 1659 днів.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц сформовано наступний правовий висновок:
« 91. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
91.1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
91.2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
91.3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
91.4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
92. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України».
Суд зауважує, що наразі судова практика, в т.ч. Верховного Суду, не має однозначності стосовно застосування вищевикладених висновків Великої Палати до правовідносин, які виникли з 19.07.2022 року та підпали під дію нового нормативно-правового регулювання, яке Великою Палатою Верховного Суду не оцінювалося через його неіснування станом на дату формування відповідних висновків.
Передусім суд зазначає, що вирішуючи це питання в цій справі керується правовим висновком, викладеним у постанові Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 року у справі №120/10686/22:
« 58. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, однак як суд першої, так і суд апеляційної інстанцій, не застосували такі критерії».
Отже, керуючись вказаним правовим висновком Верховного Суду в цій справі критерії співмірності застосовуються до обох виокремлених раніше періодів. Також суд зауважує, що наведений правовий висновок вказує, що критерії зменшення відшкодування належить застосовувати виходячи зі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (тобто, співмірність слід визначати відносно цієї величини, а не, наприклад, величини усіх належних працівникові при звільненні сум).
Також суд зауважує, що фактичне застосування принципів співмірності (в тій чи іншій формі) до періоду з 19.07.2022 року міститься у практиці Третього апеляційного адміністративного суду, наприклад, у постановах від 10.07.2024 року у справі №340/10436/23, від 04.07.2024 року у справі №340/3525/23, від 05.06.2024 року у справі №160/22187/23, від 30.05.2024 року у справі №160/26906/23, від 25.04.2024 року у справі №160/18842/23.
Суд особливо наголошує на тому, що застосування принципу співмірності, незалежно від формули та способу його втілення, лише до одного з двох наявних періодів затримки суперечило б змісту інституту компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, фактично умовна цінність (та фактичний розмір) такої компенсації до 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року була б різною, більш того розмір компенсації за перший та триваліший період може бути меншим ніж другий, більш короткий період.
Слід також враховувати, що спірні суми є одночасно видом відповідальності роботодавця та компенсацією для працівника, про що свідчить вже згаданий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19. Як наслідок, неприпустимим є визначення різного розміру відповідальності та компенсації за одну й ту саму одиницю обчислення (1 день). Так, обставини, в зв'язку з якими нараховується компенсація, не змінюються (особа і 18.07.2022 року, і 19.07.2022 року однаковим чином позбавлена можливості користуватися коштами, на які вона має право), змінилося лише законодавство, яке вплинуло на обсяг права (за який період можна отримати компенсацію), однак не на зміст права (за що вона нараховується).
Суд підкреслює, що співмірність відповідальності в цій ситуації є принципом права, тобто має універсальний характер. Зміна періоду, за який можна стягнути компенсацію, не впливає на дію цього принципу, оскільки такі зміни направлені саме на тривалість періоду, за який стягується відшкодування, а не на розмір відповідного відшкодування, адже саме таким чином законодавець змінив правове регулювання. Співмірність та розумність такого відшкодування мають характер принципу права, а тому в залежності від обставин справи та за відсутності втілення таких принципів в конкретні приписи законодавства (наприклад, доповнення ст. 117 Кодексу законів про працю України приписом про те, що розмір компенсації не може перевищувати розмір затриманої виплати), такі принципи права підлягають застосуванню судом. В цій справі це призводить до застосування таких принципів і до періоду після 19.07.2022 року.
Отже, на підставі наявного правового регулювання та з урахуванням правових висновків Верховного Суду в цій справі суд визначає розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності, який визначається шляхом співставлення затриманої до виплати суми із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідні обчислення мають наступний вигляд:
1) кількість днів затримки розрахунку 1659 дні (з урахуванням шестимісячного обмеження з 19.07.2022 року);
2) затримана до виплати сума 118639,21 грн.
3) середньоденне грошове забезпечення 339,84 грн., ця сума отримана наступним чином: (10365,09+10365,09)/61.
Суд зауважує, що не приймає розрахунок позивача (412,03 грн.), оскільки п. 2 Порядку №100 використовує словосполучення «виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи», а не «виходячи з нарахованих сум за останні два календарні місяця роботи».
Згідно довідки про середній заробіток від 17.06.2024 №160/14803-1, середньоденна заробітна плата позивача становить 339,84 грн.
4) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню (тобто, з обмеженням періоду з 19.07.2022 року шістьма місяцями): 339,84 грн. * 1659 днів = 563794,56 грн.
5) для застосування принципу співмірності слід затриману до виплати суму (118639,21 грн.) розділити на розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (563794,56 грн.), що складає 21,04%.
6) як наслідок, співмірним є стягнення на користь позивача зменшеного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до цього відсоткового значення: 339,84*21,04%*1659=118622,38 грн., яку з урахуванням її розміру доцільно прирівняти до затриманої до виплати суми, тобто 118639,21 грн.
Отже, саме ця сума підлягає сплаті відповідачем на користь позивача.
Подібний спосіб застосування принципу співмірності міститься у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 30.05.2024 року у справі №160/26906/23, від 10.07.2024 року у справі №340/10436/23, від 30.05.2024 року у справі №160/26906/23, від 09.05.2024 року у справі №280/2943/23, від 25.04.2024 року у справі №160/18842/23від 17.04.2024 року у справі №160/20357/22, від 17.04.2024 року у справі №340/5527/23 та ін.
Суд зауважує, що обставина виплати позивачу затриманої суми 2 частинами на обчислення не впливає, оскільки розмір компенсації в будь-якому випадку визначається відповідно до розміру затриманої суми, в зв'язку з чим порядок погашення такої затриманої суми (одним платежем чи декількома) визначального значення для наведених обчислень не має.
Узагальнюючи вищевикладене слід виділити основні підходи, застосовані судом при розгляді цієї частини позовних вимог:
1) позовні вимоги заявлено за період з 04.07.2018 року по 18.01.2023 року. Судом проведено обчислення шляхом переведення періоду в кількість днів, при цьому тривалість періоду з 19.07.2022 року визначена як 183 дні з наведених вище підстав (на противагу 184 дням згідно позиції позивача);
2) заявлений період розділено на 2 частини з огляду на зміну правового регулювання (ст. 117 Кодексу законів про працю України): з 04.07.2018 року по 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року + 6 місяців (тобто, + 183 дні), загалом 1659 днів;
3) судом застосовано принцип співмірності. Суд вважає окремо наголосити на тому, що йдеться про принцип права, який не має абсолютного нормативного визначення (законодавством не визначено пропорції сум, які б були співмірними, не встановлено закритого переліку критеріїв та не передбачено умовної питомої частки значення кожного з таких критеріїв). Відповідні критерії формувалися судової практикою з огляду передусім на загальноправові принципи співмірності, розумності, добросовісності.
З цих підстав суд не визнає зміну правового регулювання стосовно лише однієї з обставин, які впливають на розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як підставу для незастосування загальноправового принципу права до спірної ситуації (незастосування співмірності до періоду з 19.07.2022 року). Принцип права застосовується в силу його існування і має загальний характер, підлягає врахуванню в усіх правовідносинах, за виключенням тих, де це прямо заборонено законодавством. При цьому способу застосування такого принципу (вичерпно визначеного порядку, критеріїв, їх співвідношення) не передбачалося ані законодавством, ані судовою практикою як до 19.07.2022 року, так і після цієї дати, в наявності лише сформовані Великою Палатою Верховного Суду орієнтовні критерії.
Слід також зауважити, що зменшивши можливий період нарахування до 6 місяців законодавець не припинив дію принципу співмірності для спірних правовідносин, натомість змінив лише одну з обставин, яка зумовлювала застосування цього принципу. Це не припинило існування інших обставин для застосування цього принципу, адже дотепер можуть мати місце принципи очевидної неспівмірності, коли за відповідні 6 місяців сума середнього заробітку в рази перевищуватиме затриману до виплати суму. Принцип співмірності повинен мати однакове прикладне значення як 18.07.2022 року, так і 19.07.2022 року, що є вимогою правової визначеності та розумності правозастосування, а також вимогою справедливості.
Додатково суд звертає увагу на те, що такий самий підхід застосовано Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20.06.2024 року у справі №120/10686/22, п. 58 (головуючий суддя - Смоковича М. І., судді: Радишевська О. Р., Соколов В. М.). Таке ж правозастосування здійснюється і судом апеляційної інстанції, відповідні приклади наведено раніше.
Отже, судом застосовано принцип співмірності як до періоду до 19.07.2022 року, так і до періоду після цієї дати. Це відповідає діючому законодавству, в т.ч. зміненій редакції ст. 117 Кодексу законів про працю України, оскільки законодавство не містить визначення принципу співмірності, а також не містить заборону застосовувати цей принцип права до спірних правовідносин, в т.ч. періоду з 19.07.2022 року. Обмеження періоду нарахування середнього заробітку не змінило існування обставин, які зумовлювали застосування принципу співмірності, більш того незастосування такого принципу створювало б нерівновагу між відповідними періодами.
Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а. Тотожне правозастосування здійснено і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.
Щодо розподілу судових витрат.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 118639,21 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко