16 вересня 2024 рокуСправа №160/17370/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сліпець Н.Є.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування індивідуального акта та зобов'язання вчинити певні дії,-
02.07.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у виплаті допомоги на поховання у зв'язку зі смертю пенсіонера від 01 травня 2024 року № 912160179068;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату допомоги на поховання у зв'язку зі смертю пенсіонера від 30.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він був одружений із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із 28.09.1984. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Маючи намір отримати допомогу на поховання у зв'язку зі смертю дружини, позивач звернувся до відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Розглянувши заяву позивача, відповідач 01 травня 2024 року прийняв рішення № 912160179068 про відмову у виплаті допомоги на поховання у зв'язку зі смертю пенсіонера. Причиною відмови у виплаті допомоги зазначено те, що у паспорті померлої, копія якого зберіглася у матеріалах пенсійної справи, її прізвище було нібито зазначене як « ОСОБА_5 ». З цим рішенням відповідача позивач не погоджується, у зв'язку з чим вимушений звернутись до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами з 24.05.2024, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
03.06.2024 через підсистему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, просить у їх задоволенні відмовити. Відповідач зазначає, що на обліку Головного управління перебувала ОСОБА_6 , яка отримувала пенсію за віком. В матеріалах пенсійної справи ОСОБА_6 наявна копія паспорту серії НОМЕР_1 надана пенсіонером особисто та завірена належним чином в якій зазначено прізвище померлої “ ОСОБА_5 ». Аналогічна запис міститься в реєстраційному номері облікової картки платника податків та у свідоцтво про шлюб. 30.04.2024 позивач звернувся до Головного управління із заявою про виплату допомоги на поховання. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.05.2024 Позивачу відмовлено у виплаті допомоги на поховання, оскільки в свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2 зазначено прізвище померлої ОСОБА_7 . Головне управління не може відповідати за оформлення документів неналежним чином, якщо вони не належать до відання Головного управління.
Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про смерть від 19.04.2024 року серії НОМЕР_2 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1
30.04.2024 позивач через відділ обслуговування громадян звернувся до відповідача із заявою щодо виплати допомоги на поховання ОСОБА_4 .
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.05.2024 №912160179068 було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання з тих підстав, що у пенсійній справі померлої наявна копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 . надана пенсіонером особисто та завірена належним чином в якій зазначено прізвище « ОСОБА_5 », тобто прізвища є різними.
Позивач, не погодившись із вищевказаним рішенням, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (Закон № 1058-IV).
Згідно з статтею 53 Закону № 1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про поховання та похоронну службу» від 10.07.2003 № 1102, поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров'я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України. Зазначені документи можуть надаватися за дорученням виконавця волевиявлення померлого або особи, яка зобов'язалася поховати померлого, іншій юридичній чи фізичній особі.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що особа, яка зобов'язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається згідно із статтею 8 цього Закону до сільського голови або ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб'єктів господарської діяльності, які уклали договори із сільським головою або ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом. Виконавець може надавати ритуальні послуги, визначені необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг. Цей перелік затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Згідно з статтею 13 Закону України «Про поховання та похоронну службу» виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд зазначає, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. Тобто, виплата вказаної допомоги відповідно до вимог статті 53 Закону № 1058-IV пов'язується з фактом поховання.
Так, питання щодо подання та оформлення документів для призначення відповідної виплати врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Згідно із п. 5.1 Порядку №22-1 особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 7), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.
Форма заяви встановлена Додатком №7 до Порядку №22-1.
Пунктом 5.2 Порядку №22-1 унормовано, що заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Спір у цій справі виник в зв'язку з тим, що відповідач вважав невстановленим поховання позивачем ОСОБА_6 , яка зазначена в його заяві від 30.04.2024, оскільки відповідно до наданого позивачем до пенсійного органу свідоцтва про смерть від 19.04.2024 року серії НОМЕР_2 померла ОСОБА_4 , про що складено відповідний актовий запис №708.
Відповідач у наданому суду відзиві вказував, що в пенсійній справі ОСОБА_6 міститься ксерокопія паспорта НОМЕР_1 , виданого 09.06.1997 1ВМ Павлоградського МІУМВС України в Дніпропетровській області на прізвище " ОСОБА_5 ". Оскільки на обліку в Головному управлінні як одержувач пенсії перебувала ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не ОСОБА_4 , тому було відмовлено у виплаті допомоги на поховання.
Однак, сторони визнають той факт, що за життя дружина позивача перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримувала пенсію, призначену відповідно до Закону № 1058.
В пенсійній справі прізвище дружини позивача було зазначено відповідно до паспортних даних, наведених в паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 , а саме - « ОСОБА_5 ».
Водночас, наряду з паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , пенсійний орган видав дружині позивача пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 , в якому прізвище пенсіонера вказано як « ОСОБА_8 ».
Отже, про наявність розбіжностей в написанні прізвища пенсіонера в різних документах пенсійному органу мало бути відомо ще за життя ОСОБА_4 , однак ніяких складностей з встановленням (ідентифікацією) її особи у відповідача не виникало.
Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 видане Павлоградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Павлоградському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ім'я ОСОБА_9 .
Надані позивачем письмові докази - документи, видані на ім'я його дружини, свідчать про те, що лише в паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 її прізвище було вказано як « ОСОБА_5 », при цьому російської мовою у паспорті її прізвище зазначено " ОСОБА_10 ", в усіх інших документах - свідоцтво про шлюб, в якому російською мовою зазначено прізвище дружини після укладення шлюбу « ОСОБА_10 », пенсійне посвідчення, в якому прізвище пенсіонера зазначено як « ОСОБА_8 ».
Разом з цим, незважаючи на різне написання прізвища, решта персональних даних, наведених в цих документах, (як то ім'я, по батькові, дата і місце народження), в їх сукупності зумовлюють висновок про те, що в цих документах йдеться про одну і ту саму особу - ОСОБА_4 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в селі Білозірка Павлоградського району Дніпропетровської області, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що документи, подані ОСОБА_1 разом з заявою від 30.04.2024 року про виплату допомоги на поховання стосуються саме ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебувала на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області як отримувач пенсії і померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права, що визначено ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування».
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року та «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Суд відзначає, що всі документи на ім'я дружини позивача видані компетентними державними органами та заповнені їх посадовими особами, тож позивач не повинна зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання допомоги на поховання свого померлого чоловіка через розбіжності в написанні його прізвища.
Відмовляючи позивачу у виплаті допомоги на поховання, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не забезпечило всебічний, повний та об'єктивний розгляд поданих позивачем документів.
Виходячи з цих міркувань, суд доходить висновку, що відмова пенсійного органу у виплаті ОСОБА_1 допомоги на поховання у зв'язку з неможливістю ідентифікувати особу померлого внаслідок різного написання його прізвища в паспортному документі та в свідоцтві про смерть є проявом надмірного формалізму.
З огляду на встановлені фактичні обставини та зміст правових норм, які регулюють спірні правовідносини, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.05.2024 року №912160179068 про відмову у виплаті допомоги на поховання у зв'язку зі смертю пенсіонера є протиправним.
Частиною 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним з метою ефективного захисту прав позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання померлої ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за його зверненням від 30.04.2024 року № 3663.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією №92 від 25.06.2024 року.
Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним, скасування індивідуального акта та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.05.2024 року №912160179068 про відмову у виплаті допомоги на поховання у зв'язку зі смертю пенсіонера.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання померлої ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за його зверненням від 30.04.2024 року № 3663.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) сплачений судовий збір у сумі 1211,20 (одна двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець