Справа № 132/2095/24
Ухвала
Іменем України
11 вересня 2024 року слідчий суддя Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участі слідчого ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Калинівка Хмільницького району Вінницької області, клопотання ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_5 від 05.07.2024р. у справі №132/2095/24, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020220000252 від 02.07.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
27.08.2024 року до слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області надійшло клопотання ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_5 від 05.07.2024р. у справі №132/2095/24, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020220000252 від 02.07.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, яке згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.08.2024 року передано на розгляд слідчому судді ОСОБА_5 .
Заявник у поданому клопотанні порушує питання про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_5 від 05.07.2024р. у справі №132/2095/24, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020220000252 від 02.07.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, а саме належного їй мобільного телефону марки «Redmi 9C» чорного кольору. В обґрунтування заявленого клопотання зазначає, що 01.07.2024р. вона звернулась до відділення поліції №1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області із заявою про те, що 21.06.2024р. близько 18:00год. невідома особа з незамкненого автомобіля марки «Renault Kangoo», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », який знаходився біля місцевого кладовища, вчинила крадіжку належного їй мобільного телефону марки «Redmi 9C» чорного кольору, чим спричинила їй матеріальну шкоду. Ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області від 05.07.2024р. за клопотанням слідчого СВ ВП №1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_6 , був накладений арешт на належний їй мобільний телефон марки «Redmi 9C» чорного кольору, при чому при розгляді вказаного клопотання вона присутня не була. В ході проведення досудового розслідування проведено судову товарознавчу експертизу, а тому відпала необхідність у зберіганні органом досудового розслідування мобільного телефону марки «Redmi 9C», в зв'язку із чим вона звернулась до суду з даним клопотанням.
Заявник в судове засідання не зв'явилась, звернувшись до суду із заявою, в якій просить розгляд поданого клопотання провести без її участі.
Слідча ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення вказаного клопотання, при його вирішенні поклалась на розсуд суду.
Дослідивши матеріали клопотання, приходжу до наступних висновків.
Слідчим суддею встановлено, що відділенням поліції №1 Хмільницького районного відділу поліції ГУНП у Вінницькій області проводиться досудове розслідування по матеріалам кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020220000252 від 02.07.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, в рамках якого ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_5 від 05.07.2024 року у справі №132/2095/24, накладено арешт на тимчасово вилучене майно, а саме на мобільний телефон марки «Redmi» 9C, у корпусі чорного кольору, який згідно протоколу огляду речей, складеного 05 липня 2024 року слідчим СВ відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_6 , був добровільно виданий ОСОБА_7 , та вилучений працівниками відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, та який відповідно до постанови слідчого відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_6 від 05 липня 2024 року, визнаний речовим доказом в кримінальному провадження № 12024020220000252 від 02 липня 2024 року та переданий для зберігання до кімнати речових доказів ВП №1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області.
Відповідно до ч.1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Згідно статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Також, відповідно до частини 5 статті 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності.
Статтею 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
У відповідності до частини 1 статті 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні їх вартості повертаються власнику (законному володільцю), або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.
Відповідно до положень діючого законодавства, в окремих випадках орган дізнання, досудового слідства, суд може повернути власникам вилучені у них речі для зберігання і до прийняття рішення у справі, якщо буде визнано, що це не призведе до виникнення перешкод для успішного провадження у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №911/1278/20, зазначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 319 ЦК України).
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Пунктом 41 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом ГПУ, МВС України, ДПАУ СБУ, ДСАУ від 27.08.2010 року № 51/401/649/471/23/125, передбачено, що майно, на яке накладено арешт, передається згідно з рішенням слідчого, прокурора та суду, виходячи з конкретних обставин та інтересів справи, на зберігання представникові територіальної держадміністрації або житлово-експлуатаційної організації, державної служби охорони органів внутрішніх справ, а також організації, якій завдані збитки, або власникові цього майна чи його родичу, якому роз'яснюється його відповідальність за зберігання прийнятого майна, про що у нього відбирається розписка.
Відповідно до ч.2 ст.100 КПК України, речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03.06.2016 року за № 5 передбачено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності в загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник, у тому числі й особа, котра не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому ст.ст. 174, 539 КПК України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
Таким чином, відповідно до положень діючого законодавства України, в окремих випадках орган дізнання, досудового слідства, суд може повернути власникам вилучені у них речі для зберігання і до прийняття рішення у справі, якщо буде визнано, що це не призведе до виникнення перешкод для успішного провадження у справі.
Згідно п.1 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 19.11.2012 року, № 1104 (далі - Порядок), цей Порядок визначає правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.
Відповідно до п.4 Порядку, речові докази, крім тих, що повернуті власнику або передані йому на відповідальне зберігання, реалізовані, знищені, технологічно перероблені, зберігаються до передачі їх суду в органі, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, або інших місцях зберігання, визначених у цьому Порядку. Якщо через громіздкість чи з інших причин речові докази не можуть бути передані суду, вони зберігаються в органі, у складі якого функціонує слідчий підрозділ, або інших місцях зберігання, визначених у цьому Порядку, до набрання законної сили судовим рішенням, яким закінчується кримінальне провадження або вирішується спір про їх належність у порядку цивільного судочинства.
Будь-яких доказів, що власник тимчасово вилученого майна, може його приховати, пошкодити, знищити, слідчим чи прокурором не надано.
Згідно ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Як випливає з положень вказаної статті арешт накладається з метою збереження речових доказів, що власне і стало причиною звернення слідчого з відповідним клопотанням та винесення судом ухвали про арешт майна.
Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004 року).
Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, п.п. 49-62, від 10.05.2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», п.п. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n.50, Series A № 98).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Положеннями ст.9 КПК України визначено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано захист права власності. Згідно з цією нормою кожна право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
За змістом положень ст.ст. 2, 8 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдастся досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» ([ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25.10.2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п.58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22.09.1994 року, Series А № 296-А, п.42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява N 48191/99, п.п. 49-62, від 10.05.2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдастся досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), п.п. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21.02.1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п.50, Series A № 98).
У силу положень ст.ст. 22, 26 КПК України, вказані при зверненні зі клопотанням обставини підлягають підтвердженню учасником кримінального провадження шляхом подання відповідних документів або їх копій, адже ЄСПЛ у справі «Ушаков та Ушакова проти України» 18.06.2015 року вказує на те, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід зазначити, що під час провадження на підставі Конвенції неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження).
Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч.3 ст.28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до п.18 ст.3 КПК України, до повноважень слідчого судді першої інстанції належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Враховуючи вище викладене, слідчий суддя приходить до висновку про можливість зміни порядку виконання ухвали про арешт майна, накладеного слідчим суддею Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_5 від 05.07.2024 року у справі № 132/2095/24, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020220000252 від 02.07.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та передачі його на відповідальне зберігання, із забороною його відчуження та розпоряджання, власнику (законному володільцю) майна - ОСОБА_4 , із покладенням на неї обов'язку забезпечення зберігання вказаного речового доказу до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку і безперешкодний доступ до нього для проведення слідчих дій та для перевірки збереження арештованого майна.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 9, 16, 28, 98, 100, 170, 309, 532 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_5 від 05.07.2024р. у справі №132/2095/24, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020220000252 від 02.07.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, - задовольнити частково.
Змінити місце зберігання тимчасово вилученого майна, а саме мобільного телефону марки «Redmi 9C», на який був накладений арешт ухвалою слідчого судді Калинівського районного суду Вінницької області ОСОБА_5 від 05.07.2024 року у справі № 132/2095/24, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024020220000252 від 02.07.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та передати його на відповідальне зберігання, із забороною його відчуження та розпоряджання власнику (законному володільцю) майна - ОСОБА_4 , із покладенням на неї обов'язку забезпечення зберігання вказаного речового доказу до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку і безперешкодний доступ до нього для проведення слідчих дій та для перевірки збереження арештованого майна.
Попередити ОСОБА_4 про кримінальну відповідальність за статтею 388 КК України, за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна, або вчинення інших незаконних дій з майном, на яке накладено арешт.
Копію ухвали невідкладно направити сторонам (учасникам) судового провадження, для відома.
Ухвала є остатчною та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя