18 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 924/1012/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий суддя, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судову засіданні матеріали касаційної скарги Фермерського господарства "Золотий Жайвір"
на рішення Господарського суду Хмельницької області
(суддя - Заярнюк І.В.)
від 07.02.2024
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Юрчук М.І., судді: Тимошенко О.М., Крейбух О.Г.)
від 03.06.2024
у справі № 924/1012/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна"
до Фермерського господарства "Золотий Жайвір"
про стягнення 4 457 155,76 грн основного боргу, 4 376 317,61 грн пені, 668 573,36 грн штрафу, 1 353 768,95 грн інфляційних втрат, 7 324 567,27 грн 48% річних,
за участю представників учасників справи:
позивача - Стельмах Ю.М.,
відповідача - Покотило Ю.В.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (далі - ТОВ "Суффле Агро Україна", позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Фермерського господарства "Золотий Жайвір" (далі - ФГ "Золотий Жайвір", відповідач) про стягнення 4 457 155,76 грн основного боргу, 4 376 317,61 грн пені, 668 573,36 грн штрафу, 1 353 768,95 грн інфляційних втрат, 7 324 567,27 грн 48% річних за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки.
Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд при прийнятті рішення зазначити в рішенні суду про нарахування 48% річних на суму боргу, яка буде існувати в період з 12.09.2023 до моменту виконання судового рішення з урахуванням приписів законодавства України. Органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду здійснювати нарахування 48% річних за порушення строків оплати за договором поставки від 22.04.2019 № 1300028292 за поставлений товар, з визначенням граничного строку нарахування відсотків до моменту виконання судового рішення в частині стягнення простроченої заборгованості, яка буде існувати в цей період з урахуванням приписів законодавства України, починаючи з 19.09.2023 за формулою: сума боргу помножити на 48% річних, поділити на 100, поділити на 365, помножити на кількість днів прострочення, дорівнює сума відсотків.
1.2. Позивні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання вказаного договору здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 69 511 942,35 грн. Водночас відповідач лише частково сплатив заборгованість за поставлений товар у розмірі 48 211 050,93 грн. Також заборгованість була частково погашена на суму 11 645 357,48 грн на підставі статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Крім цього, вартість товару була зменшена на 5 198 378,18 грн. Разом з тим, сума основного боргу у розмірі 4 457 155,76 грн відповідачем сплачена не була, у зв'язку з чим позивачем нараховані відсотки річних, інфляційні, пеня та штраф.
2. Короткий зміст ухвалених судових рішень за результатами розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 у справі №924/1012/23 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача 18 180 382,95 грн, з яких:
- 4 457 155,76 грн сума основного боргу,
- 4 376 317,61 грн пеня,
- 668 573,36 грн штраф,
- 1 353 768,95 грн інфляційні втрати,
- 7 324 567,27 грн 48% річних.
Крім того, резолютивною частиною рішення зобов'язано орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, здійснювати нарахування 48% річних за порушення строків оплати за поставлений товар за договором поставки від 22.04.2019 № 1300028292, починаючи з 12.09.2023 і до моменту виконання цього рішення, за формолою: сума боргу помножити на 48% річних поділити на 100 поділити на 365 помножити на кількість днів прострочення дорівнює сума відсотків.
2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №924/1012/23 апеляційну скаргу ФГ "Золотий Жайвір" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 у справі №924/1012/23 - без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ФГ "Золотий Жайвір" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №924/1012/23, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах:
- Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, а також постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №07/238-10, від 24.12.2013 у справі №8/5025/1402/12, від 01.07.2014 у справі №5010/1575/2012-20/83, від 01.07.2014 у справі №11/5026/1925/2012 (щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України);
- Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №924/441/20 та постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14 (щодо застосування частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України)).
Відповідач відзначає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, що призвело до безпідставного стягнення як основного боргу, так і штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних нарахувань, розмір яких є неспівмірним із заявленою до стягнення сумою основного боргу.
ФГ "Золотий Жайвір", окрім іншого, наголошує, що суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 232 ГК України стягнули пеню, яка була нарахована за період з 01.11.2019 по 11.09.2023, тобто за 46 місяців, хоча умовами договору такий (збільшений) строк нарахування пені не передбачався.
3.2. Також підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункти 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України.
Скаржник відзначає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхили клопотання останнього про призначення почеркознавчої експертизи, адже існують сумніви щодо справжності підпису голови ФГ «Золотий жайвір» у видаткових та товарно-транспортних накладних.
Крім того, оскільки поставка частини товару на загальну суму 14 126 215, 28 грн позивачем підтверджувалась видатковими та товарно-транспортними накладними, які уповноваженою особою відповідача не підписувались, скаржник вважає, що суди встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів.
Також судами не було досліджено усіх доказів у справі, а саме: договору поставки від 22.04.2019 №1300028292; додатків № 3 від 07.096.2020 та № 4 від 01.01.2022 до договору поставки від 01.12.2019; специфікацій, якими передбачалось надання знижки «за вчасний розрахунок» в розмірі 15%, та розрахунків коригування від 11.11.2020 та від 03.11.2021; фінансові аграрні розписки, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин у справі, зокрема щодо наявності прострочення відповідача та початку перебігу строку такого прострочення, а також підстав для нарахування штрафних санкцій та сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Окрім того, скаржник наголошує, що згідно з розрахунків відповідача, а також документів, долучених позивачем до позову, сума поставлених товарів становить 34 342 087, 48 грн (без урахування видаткових накладних, які не підписувались уповноваженою особою відповідача), або ж на суму 48 468 302, 76 грн - згідно з усіх видаткових та коригуючих накладних, копії яких долучено до позову, а не на суму 69 511 942, 35 грн як про це зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
3.3. ТОВ "Суффле Агро Україна" 08.07.2024 через «Електронний суд» подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні судових рішень
4.1. Між ТОВ "Суффле Агро Україна" (далі - продавець) та ФГ "Золотий Жайвір" (далі - покупець) укладено договір поставки від 01.12.2019 №1300028292 (далі - Договір), у пункті 1.1 якого передбачено, що договір направлений на забезпечення продавцем покупця посівним матеріалом, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону 2020 року.
За умовами підпункту 1.1.1 Договору у відповідності до умов, зазначених у даному договорі, продавець зобов'язується поставляти, а покупець приймати та оплачувати вартість наступних сільськогосподарських товарів (що йменуються надалі -товари):
- насіння: ячменю, кукурудзи, ріпаку, соняшника, пшениці, сої, гороху, сорго, люцерни та жита;
- засоби захисту рослин;
- мінеральні добрива, органічні добрива та сидерати;
- добрива для позакореневого підживлення.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що загальний об'єм поставки - означатиме або плановий об'єм поставки, зазначений у специфікаціях до даного договору, або фактичний об'єм поставки відповідно до видаткових документів.
Згідно з пунктом 3.1 Договору поставка здійснюється шляхом самовивозу покупцем товару власним автомобільним транспортом та за власний рахунок з одного чи кількох із наступних складів продавця, які визначені у даному пункті договору.
Право власності на товар переходить до покупця в момент відвантаження, якщо інше не погоджено сторонами додатково (пункт 3.1.1 Договору).
За умовами пункту 3.2 Договору покупець зобов'язаний перевірити кількість товару при відвантаженні, його вагу, відсутність пошкоджень і, у випадку виявлення, негайно повідомити про це продавця. Товар вважається переданим за кількістю та якістю (цілісність упаковки та інші видимі дефекти) за умови підписання товарно-транспортної (залізничної) накладної чи видаткової накладної покупцем. Претензії по кількості після прийому-передачі товарів та підписання накладних не можуть бути заявлені покупцем та не приймаються продавцем. У разі виявлення претензій по кількості чи якості складається акт згідно пункту 3.4. Договору.
Відповідно до пункту 3.6 Договору підписання видаткової накладної представником покупця можливе без довіреності на отримання матеріальних цінностей шляхом скріплення свого підпису на документах печаткою покупця. При цьому сторони погоджуються, що вони несуть відповідальність за використання власної печатки, що вважатиметься посвідченням підпису вповноваженої особи.
Номенклатура товару, його кількість та ціна зазначаються у специфікаціях до даного договору. При оплаті товару покупець обов'язково повинен вказати номер та дату рахунку чи видаткової накладної, в іншому разі продавець залишає за собою право зарахувати кошти на закриття будь-якої існуючої заборгованості покупця (пункт 4.1 Договору).
Згідно з пунктом 4.2 Договору ціна встановлюється із ПДВ, якщо тільки це не суперечить законодавству.
За умовами пункту 4.3 Договору, якщо інші умови оплати не будуть погоджені сторонами, покупець зобов'язується оплатити вартість товару не пізніше 31 жовтня 2020 року.
У пункті 4.4 Договору передбачено, що у разі поставки товару продавцем без отримання погодженої попередньої оплати від покупця, кінцевою датою розрахунків (в т. ч. для цілей обчислення штрафних санкцій) сторони домовилися рахувати день підписання видаткової накладної.
Відповідно до пункту 7.1 Договору в разі несвоєчасної оплати вартості товарів покупцем відповідно до договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення пункту 6 статті 232 ГК України, а також проценти на підставі частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 4 % на місяць, 48 % річних від простроченої суми.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що покупець додатково сплачує штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) % від суми прострочення за 1 (один) повні місяці прострочення.
4.2. Між ТОВ "Суффле Агро Україна" (далі - продавець) та ФГ "Золотий Жайвір" (далі - покупець) укладено договір поставки від 22.04.2019 №1300028292, у пункті 1.1 якого передбачено, що даний договір є змішаним договором у розумінні частини другої статті 628 ЦК України та об'єднує договори поставки та надання послуг. Договір направлений на забезпечення продавцем покупця посівними матеріалами, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону, а також на надання послуг, пов'язаних із вирощуванням врожаю.
4.3. На виконання умов договорів позивач поставив відповідачу визначений у Договорі товар на загальну суму 69 511 942,35 грн, що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відтисками їх печаток видатковими накладними.
Відповідач частково розрахувався за отриманий товар на суму 48 211 050,93 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.
Також між сторонами були підписані акти зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 11 645 357,48 грн та здійснено коригування вартості товару на суму 5 198 378,18 грн.
Відповідно заборгованість покупця за отриманий товар перед продавцем станом на вересень 2023 року становила 4 457 155,76 грн.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за укладеними договорами з оплати отриманого товару, позивач заявив до стягнення:
- 7 324 567,27 грн 48 % річних, які нараховані за період з 01.12.2019 по 11.09.2023,
- 1 353 768,95 грн інфляційних втрат, які нараховані за період 01.11.2019 по 31.07.2023, а також
- 4 376 317,61 грн пені, нараховану за період з 01.11.2019 по 11.09.2023 та
- 668 573,36 грн штрафу.
4.4. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення по суті спору, суди попередніх інстанцій виходили з такого:
- на підставі Договорів поставки позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 69 511942,35 грн, що підтверджується видатковими накладними;
- матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів повної оплати вартості товару, а також не спростовано факту його отримання;
- позивач обґрунтовано заявив до стягнення 4 457 155,76 грн основного боргу;
- наданий позивачем розрахунок 48 % річних є правомірним та правильним;
- розрахунок пені та штрафу є правомірним та обґрунтованим;
- суд вважає за можливе зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування 48% річних, починаючи з 12.09.2023 і до моменту виконання рішення суду у справі №924/1012/23.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №924/1012/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Баранець О.М.
Ухвалою Верховного Суду від 26.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі №924/1012/23 за касаційною скаргою ФГ "Золотий Жайвір" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №924/1012/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №924/1012/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Баранець О.М., Кібенко О.Р.
Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2024 зупинено виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі № 924/1012/23 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №924/1012/23 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
5.2. Об'єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №924/1012/23, якими повністю задоволено позовні вимоги.
5.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина четверта статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Так, касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
6.3. Так, ФГ "Золотий Жайвір" вказує, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, а також постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №07/238-10, від 24.12.2013 у справі №8/5025/1402/12, від 01.07.2014 у справі №5010/1575/2012-20/83, від 01.07.2014 у справі №11/5026/1925/2012 (щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України); у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №924/441/20 та постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14 (щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України).
Крім того, скаржник відзначає, що господарські суди ухвалили судові рішення з порушенням норм процесуального права, адже необґрунтованого відхили клопотання про призначення експертизи у справі та встановили обставини, що мають суттєве значення, для справи на підставі недопустимих доказів (підстава касаційного оскарження - пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункти 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
6.4. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що підставою звернення до Верховного Суду фактично є питання:
- наявності/відсутності правових підстав для стягнення суми основного боргу, а також 48 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу, нарахованих за неналежне виконання умов Договору з оплати за товар;
- наявності/відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних нарахувань, як таких, що є неспівмірними із заявленою до стягнення сумою основного боргу.
З огляду на наведене колегія суддів відзначає таке.
6.5. Щодо наявності/відсутності прострочення зобов'язання відповідачем за Договором
6.5.1. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина перша статті 174 ГК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Як встановлено судами попередніх інстанцій спір між сторонами виник у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором поставки товару, регулювання правовідносин за яким здійснюється на підставі норм § 3 глави 54 ЦК України та § 1 глави 30 ГК України.
Відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами першою, другою статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Тлумачення наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У даних правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару корелює обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
6.5.2. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач порушив умови Договору щодо своєчасної та повної оплати вартості постановленого товару відповідно до умов Договору поставки.
При цьому суди відзначили, що на підставі Договору поставки позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 69 511 942,35 грн, що підтверджується видатковими накладними.
У свою чергу, відповідач, заперечуючи вказані обставини, наголошував, що згідно з розрахунків відповідача, а також документів, долучених позивачем до позову, сума поставлених товарів становить 34 342 087, 48 грн (без урахування видаткових накладних, які не підписувались уповноваженою особою відповідача) або ж 48 468 302, 76 грн - згідно з усіх видаткових та коригуючих накладних, копії яких долучено до позову позивачем, а не на суму 69 511 942, 35 грн як про це зазначено в оскаржуваних судових рішеннях. Крім того, ФГ "Золотий Жайвір" у контексті відсутності прострочення зобов'язання відзначав, що суди не надали оцінку умовам договору поставки від 22.04.2019 №1300028292; додатків № 3 від 07.09.2020 та № 4 від 01.01.2022 до договору поставки від 01.12.2019, якими були змінені терміни оплати поставленого товару.
Разом з тим, колегія суддів позбавлена можливості перевірити обґрунтованість/необґрунтованість вказаних доводів відповідача, адже як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, господарські суди, безпосередньо не досліджували та не оцінювали наявні у справі специфікації, видаткові та товарно-транспортні накладні, акти коригування кількісних та якісних показників, виписки з рахунків тощо, з яких достовірно можна б було встановити факт виконання позивачем умов Договору/Договорів (факту поставки товару) у заявленій кількості та сумі та відповідно підтвердити повністю/підтвердити частково/спростувати заявлену до стягнення суму основного боргу.
При цьому у даному конкретному випадку, тобто за наявності заперечень іншої сторони (покупця) щодо обсягу поставленого товару та щодо наявності заборгованості за спірними Договорами від 22.04.2019 та від 01.12.2022 (які суди попередніх інстанцій як не ототожнювали, так і не розмежовували та відповідно не досліджували їх окремо, зокрема щодо строків та обсягів виконання зобов'язань за тим чи іншим Договором), Суд вважає недостатнім одного лише посилання господарських судів у судових рішеннях, що «відповідач прийняв товар на загальну суму 69 511 942,35 грн, що підтверджується видатковими накладними».
Відтак, оскільки предметом спору є, зокрема доведеність основного боргу, у заявленій позивачем сумі, господарським судам слід було надати належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам (договорам, додаткам до договору, специфікаціям, видатковим та товарно-транспортним накладним, актам коригування кількісних та якісних показників, випискам з рахунків тощо) щодо виконання укладених договорів, визначивши зобов'язання за кожним з ним, з огляду на що або спростовати доводи відповідача у цій частині, або підтвердити їх. Натомість оскаржувані судові рішення у порушення вимог ГПК України не містять вказаних мотивів як і не містять жодних спростувань, заявлених у цій частині, доводів відповідача.
Отже, доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, знайшли своє підтвердження.
6.6. Щодо наявності/відсутності підстав для стягнення відсотків річних, пені, штрафу та інфляційних втрат
6.6.1. Верховний Суд відзначає, що особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Так, за частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 ГК України).
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов'язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Отже, частина четверта статті 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
Крім того, частина друга статті 625 ЦК України також передбачає право сторін встановлювати розмір процентів річних від простроченої суми, зокрема договором.
6.6.2. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що відповідно до пункту 7.1 Договору в разі несвоєчасної оплати вартості товарів покупцем відповідно до договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої чи несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення оплати, без врахування положення частини шостої статті 232 ГК України, а також проценти на підставі частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 4 % на місяць, 48 % річних від простроченої суми. Пунктом 7.2 Договору визначено, що покупець додатково сплачує штраф у розмірі 15 (п'ятнадцять) % від суми прострочення за 1 (один) повні місяці прострочення.
Отже, з умов укладеного спірного Договору слідує, що сторони скористались правом, передбаченим статтями 231, 232 ГК України, 625 ЦК України та у Договорі визначили власні розміри та строки стягнення процентів річних, штрафних санкцій, що не суперечить чинному законодавству.
Відтак твердження скаржника у цій частині про відсутність підстав для нарахування та стягнення пені за період прострочення грошового зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, є помилковим і таким, що не узгоджується з висновками щодо застосування норм права (статті 231, частини шостої статті 232 ГК України), викладених у наведених постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.
З огляду на наведене колегія суддів відхиляє посилання скаржника про неврахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №924/441/20 та постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14, адже такі не суперечать наведеним вище висновкам щодо застосування частини шостої статті 232 ГК України.
Разом з тим, Суд відзначає, що обґрунтованість нарахування та стягнення відсотків річних, пені, штрафу та інфляційних витрат, у заявлених позивачем сумах, виключно залежить від встановлення обставин наявності/відсутності заборгованості за спірним Договором, її розміру та строків прострочення виконання зобов'язання. Водночас з огляду на наведене у пункті 6.5.2 даної Постанови, Суд вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про правомірність нарахування та стягнення відповідних коштів з відповідача.
6.7. Щодо спірозмірності заявлених до стягнення розміру штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних нарахувань до суми основного боргу
6.7.1. Так, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача 18 180 382,95 грн, з яких 4 457 155,76 грн сума основного боргу, а решту складають:
- 4 376 317,61 грн пеня,
- 668 573,36 грн штраф,
- 1 353 768,95 грн інфляційні втрати,
- 7 324 567,27 грн 48% річних.
У касаційній скарзі ФГ «Золотий Жайвір» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (яка підтримала правові висновки Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №07/238-10, від 24.12.2013 у справі №8/5025/1402/12, від 01.07.2014 у справі №5010/1575/2012-20/83, від 01.07.2014 у справі №11/5026/1925/2012) та не надали належної оцінки розміру штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних нарахувань, які є неспівмірними із заявленою до стягнення сумою основного боргу.
Колегія суддів відзначає, що у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
За обставинами справи № 902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205 538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107 157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98 381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, а разом 182 024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.
Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.
6.7.2. Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, залишили поза увагою наведені висновки Великої Палати Верховного Суду та не оцінили чи відповідає стягнення з відповідача (боржника) суми, що більш ніж у чотири рази перевищує суму основного боргу, основній меті заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності.
При цьому Суд відзначає, що відповідач у продовж усього розгляду справи наголошував на тому, що розмір неустойки та інших платежів, нарахованих позивачем, кратно перевищує заборгованість, нараховану позивачем за основним зобов'язанням та є однозначно неспівмірним із збитками, які у позивача взагалі відсутні, а відтак, ураховуючи положення частини третьої статті 551, частини першої 617 ЦК України, запроваджений воєнний стан, позовні вимоги в частині стягнення неустойки та сум на підставі частини другої статті 625 ЦК України підлягали б зменшенню та списанню. Вказане підтверджуються змістом відзиву на позовну заяву, змістом апеляційної скарги тощо.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та проігнорували заперечення/твердження відповідача у цій частині, які за своєю суттю є нічим іншим як клопотанням про зменшення розміру заявлених до стягнення розміру неустойки та інших платежів, нарахованих позивачем.
Ураховуючи наведене, Суд вважає обґрунтованим посилання скаржника на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, а також постановах Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №07/238-10, від 24.12.2013 у справі №8/5025/1402/12, від 01.07.2014 у справі №5010/1575/2012-20/83, від 01.07.2014 у справі №11/5026/1925/2012.
6.8. Отже, оцінюючи висновки судів попередніх інстанції по суті спору у контексті наведеного правового регулювання спірних правовідносин, через призму доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає їх передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм права.
6.9. За таких обставин, доводи касаційної скарги відповідача знайшли своє часткове підтвердження.
Відтак касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому з огляду на скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції інші доводи касаційної скарги Судом не розглядаються, як такі що не впливають на результат розгляду справи та мотиви даної Постанови. При цьому колегія суддів відзначає, що під час нового розгляду справи суд першої інстанції самостійно перевіряє та оцінює наявні у справі докази, а сторони справи, у свою чергу, не позбавлені права заявляти необхідні клопотання (зокрема, про призначення експертизи у справі, тощо).
Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, не приймаються Судом з огляду на зазначене у розділі 6 даної Постанови.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
6.10. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
6.11. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду щодо порушення судами попередніх інстанцій норм права знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 6 цієї Постанови.
7.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).
7.3. З огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі, ураховуючи мотиви цієї Постанови та доводи сторін, оскільки судами попередніх інстанцій допущено порушення норм права щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 6 цієї Постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій Постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і на підставі повного та всебічного дослідження доказів та аргументів сторін за правилами статті 86 ГПК України, ураховуючи принципи господарського судочинства в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір у межах заявлених позовних вимог з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні, ухваленому за результатами судового розгляду.
7.4. Відповідно до частини третьої статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Так, постановою Верховного Суду у даній справі рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №924/1012/23, виконання яких зупинено ухвалою Верховного Суду від 24.07.2024, скасовано, а справу передано на новий розгляд.
Відповідно до частини другої статті 317 ГПК України з моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
З огляду на скасування Верховним Судом Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 та постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №924/1012/23 і передачу справи на новий розгляд підстави для поновлення дії вказаних судових рішень відсутні (близька за змістом позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009).
8. Судові витрати.
8.1. З огляду на те, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, розподіл судових витрат у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної/касаційної скарги судового збору, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Золотий Жайвір" задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2024 у справі №924/1012/23 скасувати, а справу №924/1012/23 передати на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко