Іменем України
20 вересня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/675/24
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
Позивач: Чернігівська міська рада,
код ЄДРПОУ 34339125, вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000
Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Предмет спору: про стягнення 157 952,07 грн,
не викликались,
Чернігівська міська рада звернулась до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача 157 952,07 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,1708 га, кадастровий номер 7410100000:01:012:0425.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 29.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 29.07.2024, направлена на адресу місцезнаходження відповідача ( АДРЕСА_1 ), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у позовній заяві, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 12.08.2024.
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та встановлення йому строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 29.07.2024 є 12.08.2024.
20.08.2024 відповідач подав до суду клопотання про розстрочення суми боргу, у якому зазначив про визнання позовних вимог в повному обсязі.
Щодо заяви відповідача про визнання позову.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, відповідач, набувши право власності на об'єкти нерухомості, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , не оформив права користування земельною ділянкою площею 0,1708 га, кадастровий номер 7410100000:01:012:0425, на якій розташовані ці об'єкти. Оскільки відповідач у період з 16.11.2018 по 30.06.2024 фактично користувався спірною земельною ділянкою, але не сплачував кошти за таке користування, позивач на підставі ст. 1212, 1214 ЦК України просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за вказаний період (крім 2022 року) у сумі 157 952,07 грн.
Відповідач визнає позовні вимоги у розмірі 157 952,07 грн, про що подав відповідну заяву про визнання позову.
Разом з тим, посилаючись на військову агресію рф проти України, внаслідок чого було зруйновано цех з обладнанням та вже готовим товаром, де провадив свою господарську діяльність відповідач, чим завдано йому матеріальних збитків, відповідач просить розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
05.05.2017 між ОСОБА_2 (далі - Продавець) та ОСОБА_1 (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу частини нерухомого майна, за умовами якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупця частки в праві власності на об'єкти нерухомості: цех літ. Ж-2, ж, ж.1, ж.2, ж.3 ж.4, ж.5, ж.6, ж.7, ж.8, ж.9-2: з літ. 3-1 по літ. 3-6, 1-7, літ. 1-9, 1-10, з літ. 1-12 по літ. 1-16 загальною площею 1366,3 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
05.05.2017 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Артеменко Н. Г. здійснено державну реєстрацію права приватної власності на нерухоме майно, яке є предметом договору купівлі-продажу від 05.05.2017, за ОСОБА_1
16.11.2018 між ОСОБА_2 (далі - Продавець) та ОСОБА_1 (далі - Покупець) укладено договір купівлі-продажу частини нерухомого майна, за умовами якого Продавець передає у власність Покупця частки в праві власності на об'єкти нерухомості: цех літ. Ж-2, ж, ж.1, ж.2, ж.3 ж.4, ж.5, ж.6, ж.7, ж.8, ж.9-2: з літ. 3-1 по літ. 3-6, 1-7, літ. 1-9, 1-10, з літ. 1-12 по літ. 1-16 загальною площею1366,3 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
16.11.2018 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Число С. М. здійснено державну реєстрацію права приватної власності на нерухоме майно, яке є предметом договору купівлі-продажу від 16.11.2018, за ОСОБА_1 .
Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради надіслало ОСОБА_1 лист від 01.02.2019 №148/2-0803/2019, у якому зазначило про необхідність звернення до Чернігівської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, в оренду.
ОСОБА_1 подав до Чернігівської міської ради відповідну заяву від 06.05.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також звернувся із клопотанням від 07.06.2021 про відтермінування сплати нарахованої орендної плати до кінця 2021 року.
24.06.2021 Чернігівська міська рада, розглянувши заяву ОСОБА_1 , прийняла рішення №9/VIII-20, яким надала дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 0,1708 га, по АДРЕСА_2 , для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості з подальшою передачею земельної ділянки в оренду.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку 19.01.2022 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки (землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, вид цільового призначення - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) площею 0,1708 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та присвоєно їй кадастровий номер 7410100000:01:012:0425, нормативна грошова оцінка становить 919 154,17 грн (11.07.2024).
Отже, об'єкти нерухомості, які належить відповідачу на праві власності, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності площею 0,1708 га з кадастровим номером 7410100000:01:012:0425.
Чернігівська міська рада неодноразово зверталась до ОСОБА_1 з листами, у яких вказувала про необхідність оформлення права користування спірною земельною ділянкою, а також зазначала розмір коштів, які необхідно сплатити за таке користування.
Як зазначає позивач у позовній заяві, ОСОБА_1 договору оренди спірної земельної ділянки з Чернігівською міською радою не уклав.
Згідно з листом Відділу у м. Чернігові ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області № 18-25-0.36-32/106-21 від 03.03.2021, витягами із технічної документації з НГО №НВ-7400896102023, №НВ-9943538612024 нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становила: у період з 01.01.2018 по 01.01.2021 - 1 094 623,04 грн (640,88 грн за 1 кв. м), у 2023 році - 1 384 795,16 грн, у 2024 році - 919 154,17 грн.
Відповідно до розрахунку суми безпідставно збережених коштів, сума орендної плати, яку відповідач мав би сплатити за користування спірною земельною ділянкою у період з 16.11.2018 по 31.12.2021, з 01.01.2023 по 30.06.2024, становить 157 952,07 грн (3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у відповідні періоди).
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), зробленого судом, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 03.03.2009, про що державним реєстратором внесено відповідний запис. Записів про припинення підприємницької діяльності відповідачем до ЄДР не внесено.
Доказів сплати позивачу коштів у розмірі 157 952,07 грн відповідач суду не надав, натомість у поданій ним заяві визнав позовні вимоги у заявленому розмірі.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 9 ст. 93 ЗК України).
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду.
Згідно із частинами 1, 2 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на дату набуття права власності на об'єкти нерухомості ОСОБА_1 ) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частиною 1 статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на дату набуття права власності на об'єкти нерухомості ОСОБА_1 ) визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Таким чином, із дня набуття права власності на об'єкти нерухомого майна ОСОБА_1 , як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташовані ці об'єкти, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункти 288.1, 288.4 статті 288 ПК України). Подібне положення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.
Положенням про плату за землю, затвердженого Чернігівською міською радою від 30.01.2015, встановлено розмір орендної плати за землі промисловості (код 11.02) на рівні 3 відсотків від нормативної грошової оцінки.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Отже, основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.
Земельна ділянка, на якій знаходяться об'єкти нерухомості, що належать на праві власності відповідачу, є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 7410100000:01:012:0425.
Проте, як встановив суд, ОСОБА_1 як власник об'єктів нерухомого майна договору оренди спірної земельної ділянки не уклав, а отже починаючи з 16.11.2018 користувався спірною земельною ділянкою площею 0,1708 га, на якій розташоване його нерухоме майно, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою та не сплачуючи коштів за користування нею.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки у спірний період (з 16.11.2019 по 31.12.2021, з 01.01.2023 по 30.06.2024) без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти у розмірі 157 952,07 грн, які мав заплатити за користування нею, а також з урахуванням приписів ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку, що він зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
За статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).
Фізична особа, яка є власником, поміж іншого, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Хоча ОСОБА_1 набув право власності на об'єкти нерухомості - цехи як фізична особа, проте, як зазначив сам відповідач він використовує його для здійснення своєї підприємницької діяльності - виготовлення залізобетонних виробів.
Таким чином, спір у справі виник саме з господарських відносин, а тому спірні кошти підлягають стягненню з відповідача як з фізичної особи-підприємця.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Відповідач просить розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців, починаючи з жовтня 2024 року, шляхом сплати коштів у розмірі 13 162,70 грн щомісяця.
В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що внаслідок військової агресії рф проти України, ведення активних бойових дій на території м. Чернігова, цех, де він провадив свою господарську діяльність, був зруйнований разом з обладнанням та вже готовим товаром, на підтвердження чого надав роздруківку повідомлення про пошкоджене або втрачене майно із порталу «Дія» (дата реєстрації 18.04.2022) та фотографії пошкодженого майна.
Зазначені обставини, за твердженнями відповідача, погіршили його матеріальне становище, яке протягом більше ніж двох років відновлення його підприємницької діяльності ще не повністю стало стабільним.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України).
Передбачені ст. 331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов'язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов'язується з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Спираючись на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов'язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін.
Надання розстрочки виконання рішення є заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V). За практикою Суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00). Отже, для з'ясування обставин, чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
При цьому суд зазначає, що розстрочення виконання рішення суду - це не спосіб уникнути відповідачем відповідальності, а, навпаки, це організація та створення умов власне для подальшого виконання рішення суду, покращення власного фінансового стану, виконання своїх зобов'язань як перед стягувачем, так і перед боржником.
Суд враховує, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, воєнний стан неодноразово було продовжено та він діє на теперішній час.
З початком введення в Україні воєнного стану на території Чернігівської області та м. Чернігова протягом більше ніж одного місяця велись активні бойові дії, внаслідок чого було завдано пошкоджень та зруйновано багато житлових будинків, будівель підприємств, установ, організації, об'єктів інфраструктури та інших об'єктів, що суд вважає загальновідомим.
Суд враховує, що об'єкти нерухомості, де здійснював свою підприємницьку діяльність відповідач, а також обладнання та інше майно, зазнало руйнувань та пошкоджень, що призвело до тимчасового припинення діяльності відповідача та ускладнило його фінансове становище.
Тобто зазначені обставини виникли саме внаслідок об'єктивних, незалежних від відповідача причин.
Разом з тим, розстрочення виконання рішення у даній справі стосується несплати відповідачем орендної плати, починаючи з 16.11.2018, тобто частина заборгованості відповідача виникла задовго до початку військової агресії російської федерації проти України.
Враховуючи визнання відповідачем позову та подання заяви про розстрочку виконання рішення суду, що свідчить про його бажання виконати рішення, наведені відповідачем обставини, що унеможливлюють своєчасне виконання ним рішення суду, період виникнення заборгованості, а також необхідність дотримання балансу інтересів обох сторін у справі, суд доходить висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача та розстрочення виконання рішення суду на шість місяців з дня його ухвалення.
Розстрочення виконання рішення суду на шість місяців, на думку суду, досягне мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для відповідача з інтересом позивача та сприятиме можливості продовження господарської діяльності відповідача і зробить реальною можливість отримання позивачем стягнутих за рішенням суду коштів.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясовано усі питання, винесені на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
За подання позовної заяви позивач згідно з платіжною інструкцією №181 від 17.07.2024 сплатив 3028,00 грн судового збору.
У зв'язку з визнанням відповідачем позову, позивачу підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 1514,00 грн.
Решта 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1514,00 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 126, 129, 130, 191, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Чернігівської міської ради (вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 34339125, ГУК у Чернігів.обл/тг м. Чернігів/24062200, код отримувача (ЄДРПОУ) 37972475, банк - Казначейство України (ЕАП), рахунок № UA428999980314060611000025739, код класифікації доходів 24062200) 157 952,07 грн безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати.
3. Розстрочити виконання рішення суду в частині стягнення 157 952,07 грн заборгованості згідно з наступним графіком:
- 26 325,34 грн заборгованості до 20.10.2024;
- 26 325,34 грн заборгованості до 20.11.2024;
- 26 325,34 грн заборгованості до 20.12.2024;
- 26 325,34 грн заборгованості до 20.01.2025;
- 26 325,34 грн заборгованості до 20.02.2025;
- 26 325,37 грн заборгованості до 20.03.2025.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Чернігівської міської ради (вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000, одержувач - виконавчий комітет Чернігівської міської ради, код ЄДРПОУ 04062015, Державна казначейська служба України, м. Київ, рахунок UA628201720344270041000023318) 1514,00 грн витрат зі сплати судового збору.
5. Повернути Чернігівській міській раді (код ЄДРПОУ 34339125, вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 1514,00 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №181 від 17.07.2024.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду є підставою для повернення сплаченої суми судового збору з державного бюджету.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун