Справа № 909/531/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18.09.2024 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх. № 7694/24 від 02.09.2024) про розстрочку виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2024 у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика",
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ,
про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 297 287,30 грн
за участю:
від позивача : ОСОБА_2
установив: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою (вх.№7694/24 від 02.09.2024) про розстрочку виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2024 у справі №909/531/24.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 02.09.2024, у зв'язку із перебуванням судді Максимів Т.В. у відпустці, розгляд заяви про розстрочку виконання рішення визначено судді Кобецькій С.М.
В обгрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що має намір добровільно виконати рішення суду від 12.08.2024 у справі №909/531/24, проте перебуває у скрутному фінансово-економічному становищі, через спалах пандемії нової коронавірусної інфекції, яка виникла в 2020 році та через вплив війни в України, вказуючи на загальновідомість зазначених обставин; збільшення інфляції з початку 2022 року; відсутність динаміки зростання власних доходів відповідача, що свідчить про недостатній рівень доходів з яких би міг виконати повністю або частково свої зобов'язання. На підтвердження складного фінансового становища надав суду Довідку про доходи за І квартал 2023 по ІV квартал 2024. За наведеного, просить суд розстрочити виконання рішення від 09.06.2022 терміном на дванадцять місяців, зі сплатою рівними платежами по 25 862,90 грн., починаючи з першого числа місяця, який настає за місяцем, у якому винесено судом рішення про розстрочку виконання рішення.
03.09.2024 на адресу господарського суду через Електронний кабінет надійшло заперечення на заяву про розстрочку виконання рішення (вх.№13852/24 від 03.09.2024) відповідно до якого позивач по справі заперечує проти розстрочки виконання рішення, мотивуючи тим, що вказані обставини, якими відповідач обгрунтовує ускладнення виконання зобов'язання по спірному договору, були відомі відповідачу на момент укладання ним спірного Договору про надання кредиту від 19.05.2023. А тому зазначає, що вказані обставини не можуть бути підставою для розстрочки виконання судового рішення. Стверджує, що протягом останніх 15 місяців відповідач не здійснює жодних платежів на виконання своїх зобов'язань за кредитним договором та зазначає про відсутність долучення відповідачем по справі до заяви про розстрочку виконання рішення доказів, які б підтверджували саме його можливість сплачувати запропоновані у заяві платежі відповідними частинами упродовж року з наступного місяця, який слідує за місяцем в якому ухвалено судове рішення про розстрочку виконання рішення суду від 12.08.2024.
Ухвалою суду від 09.09.2024 Господарський суд Івано-Франківської області призначив заяву про розстрочку виконання рішення до розгляду в судове засідання на 18.09.2024.
В судовому засіданні представник позивача проти заяви про розстрочку виконання рішення суду заперечив з підстав викладених у запереченні на заяву про розстрочку виконання рішення (вх.№13852/24 від 03.09.2024) та просить суд в її задоволенні відмовити.
Відповідач в судове засідання не з'явився та участь свого повноваженого представника не забезпечив, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчить відмітка на зворотньому боці оригіналу ухвали суду від 09.09.2024. Причини неявки суд не повідомив.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі (в спірному випадку ухвали про призначення до розгляду заяви про розстрочку виконання рішення) було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, дослідивши подані докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини на яких ґрунтуються вимоги заяви (вх. № 7694/24 від 02.09.2024 ) про розстрочку виконання рішення та заперечення, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає зазначену заяву про розстрочку виконання рішення такою, що не підлягає задоволенню.
На виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2024, яке набрало законної сили 03.09.2024, в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" 73 000 грн 00 коп. - основної заборгованості, 216 351 грн 80 коп. процентів за користування кредитом, 7 935 грн 50 коп. заборгованості за комісією, а також 3 567 грн 45 коп. судового збору та 9 500 грн 00 коп. витрат на правову допомогу, Господарським судом Івано-Франківської області 06.09.2024 видано наказ на примусове виконання рішення.
Приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України надають право суду відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення або розстрочення судового рішення, суд враховує: ступінь вини у виникненні спору; стосовно фізичної особи-тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Виходячи із вищенаведеного розстрочка виконання судового рішення у судовому порядку, повинна бути пов'язана з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють вчасне його виконання.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Така ж правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18.
Судом встановлено, що згідно з відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видом діяльності відповідача є надання рекламно-інформаційних послуг в мережі інтернет та послуги у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем.
В спірному випадку, заявником не наведено перед судом обґрунтованих доводів та не подано в підтвердження жодного доказу, в підтвердження того, що воєнний стан в Україні, позбавив можливості відповідача здійснювати господарську діяльність та одержувати прибуток за результатами її діяльності, що склались саме у нашому регіоні в Івано-Франківській області.
Крім того, суд особливу увагу сконцентровує на тому, що спірний договір, на підставі якого виникла заборгованість у відповідача та про яку просить прийняти рішення про відстрочку його сплати, укладений саме під час існування тих обставин, на які відповідач при поданні заяви про розстрочку посилається як на обставини, які унеможливлюють сплати спірної суми заборгованості.
За наведеного суд вважає, що саме вказана обставина не може бути обгрунтованою підставою у для відстрочки виконання рішення суду.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що скрутне фінансове становище не є тією виключною обставиною в розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, необхідною для розстрочення виконання судового рішення, позаяк підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку; підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (статей 42, 44 Господарського кодексу України). Судом взято до уваги те, що відповідач впродовж 15 місяців не здійснює жодних платежів на виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, хоча із долученої до матеріалів Довідки про доходи за І квартал 2023 по ІV квартал 2024 вбачається про отримання останнім доходу понад 100 000,00 грн . Більше того, з моменту ухвалення рішення суду - 12.08.2024 відповідачем не вчинено жодних дій щодо сплати позивачу кредитних коштів в розмірі 297 287, 30 грн, на які позивач правомірно очікує та законно сподівається.
Приписами статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статтями 18, 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.
Водночас судом взято до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка згідно з статтею 11 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" застосовується судами, як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, право на суд, яке захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" зазначено про те, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду.
У рішенні від 17.05.2005 "Чижов проти України" Європейський Суд з прав людини вказує, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.
Існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012, пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Отже, з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає розстрочку виконання рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
У цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Себто, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен взяти до уваги такі ж негативні наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення Європейського Суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви").
З урахуванням вищесказаного суд дійшов висновку, що підстави для розстрочки виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2024 у цьому випадку відсутні, а заява про розстрочку виконання рішення є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 18, 73, 74, 77, 86, 234, 235, 326, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
в задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вх. № 7694/24 від 02.09.2024) про розстрочку виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2024 у справі №909/531/24. - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня проголошення.
Ухвалу підписано 20.09.2024.
Суддя С. М. Кобецька