61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
10.09.2024 Справа №905/825/24
Господарський суд Донецької області у складі:
судді Фурсової С.М.
за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )
до Фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_2 )
про стягнення 479 838,00 гривень
за участю представників:
від позивача: Ольховський М.В.
від відповідача: Ковальчук Д.Ю.
Фізична особа-підприємець Данелюк Ігор Григорович звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича про стягнення 813 513,88 гривень, з яких: 479 838,00 гривень заборгованість, 257 833,05 гривень пеня, 19 772,93 гривень 3% річних, 56 069,90 гривень інфляційні втрати.
В обґрунтування заявлених вимог (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) позивач посилається на не виконання відповідачем зобов'язань з внесення плати за фактичне користування приміщенням з вересня 2021 року по травень 2024 року.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 05.06.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 задоволено заяву Фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича про забезпечення позову.
Від представника відповідача 28.06.2024 отримано заяву про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
До суду 02.07.2024 надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти заявлених вимог.
Від позивача 03.07.2024 отримано клопотання про відкладення судового засідання для надання можливості підготувати відповідь на відзив.
Відповідачем 03.07.2024 надано доповнення до відзиву на позовну заяву.
Також, 04.07.2024 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості подати додаткові докази.
Суд зазначає, що з міркувань безпеки, у зв'язку з тим, що 04.07.2024 з 01:22 по 15:15 у Харківській області було оголошено сигнал «Повітряної тривоги», підготовче засідання у справі №905/825/24 призначене на 04.07.2024 о 12:00 год. не відбулось.
Ухвалою суду від 04.07.2024 відкладено підготовче засідання на 31.07.2024, витребувано від позивача додаткові пояснення та докази.
Від позивача 15.07.2024 отримано відповідь на відзив.
Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
На виконання вимог ухвали суду 25.07.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення з відповідними доказами.
Також, 30.07.2024 від позивача надійшла заява про зміну підстав позову.
Вказану заяву прийнято судом, розгляд справи вирішено продовжити з урахуванням прийнятих змін.
Ухвалою суду від 31.07.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 15.08.2024 для надання відповідачу можливості висловити правову позицію з урахуванням прийнятих змін.
Від відповідача 06.08.2024 отримано відзив на позовну заяву з урахуванням прийнятої зміни підстав позовних вимог.
Позивачем 09.08.2024 подано відповідь на відзив.
12.08.2024 від представників сторін надійшли заяви про участь у судовому засіданні, призначеному на 15.08.2024 о 12:30 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, які ухвалою суду від 14.08.2024 задоволено.
12.08.2024 позивачем подано до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 479 838,00 гривень.
У судовому засіданні 15.08.2024 судом прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог, вирішено розгляд справи в подальшому здійснювати з урахуванням прийнятих змін.
Враховуючи, що ціна позову визначена в розмірі 479 838,00 гривень, судом ініційовано скасування заходів забезпечення позову в частині, на які зменшено позовні вимоги.
Представники сторін не заперечували проти зменшення розміру забезпечення позовних вимог.
Ухвалою суду від 15.08.2024 скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.06.2024 в частині різниці між первісно заявленою ціною позову та ціною позову з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення позовних вимог від 12.08.2024.
Представник відповідача у судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання можливості висловити правову позицію з урахуванням зміни ціни позову.
Враховуючи клопотання представника відповідача, судом оголошено перерву в судовому засіданні до 22.08.2024 о 12:30 год.
Від відповідача 21.08.2024 судом отримано відзив на позовну заяву з урахуванням прийнятої заяви про зменшення позовних вимог.
У підготовчому засіданні 22.08.2024 представники сторін повідомили про відсутність додаткових пояснень чи клопотань.
Враховуючи, що процесуальний строк на подання заяв по суті справи сплинув, судом здійснено усі можливі та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про доцільність закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 22.08.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 10.09.2024.
У судовому засіданні 10.09.2024 представники сторін брали участь в режимі відеоконференції.
Представник позивача наполягав на задоволенні позову з урахуванням поданих заяв про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог.
Представник позивача заперечував проти задоволення позову з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та інших заявах по суті справи, додаткових поясненнях.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті заявлених вимог за наявними у ній матеріалами в даному судовому засіданні, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.
Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -
01.04.2021 між фізичною особою ОСОБА_1 (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Данелюком Ігорем Григоровичем (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №01042021, згідно п.1.1. якого Орендодавець зобов'язався передати Орендареві, а Орендар - прийняти у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що є власністю Орендодавця, загальною площею 634,9 м.кв. за адресою: АДРЕСА_3 .
За положеннями п.3.10. договору Орендар має право передавати Приміщення або його частину в суборенду без згоди (додаткового погодження) з Орендодавцем. Розмір орендної плати за договором суборенди, визначається Орендарем на власний розсуд та не потребує погодження з Орендодавцем.
За актом приймання-передачі від 01.04.2021 Орендодавцем передано, а Орендарем прийнято у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 634 м.кв. за адресою: АДРЕСА_3 .
01.05.2021 між фізичною особою-підприємцем Данелюком Ігорем Григоровичем (далі - Орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Сайко Андрієм Олександровичем (далі - Орендар, відповідач) укладено договір суборенди нежилого приміщення №01052021, згідно п.1.1. якого Орендодавець зобов'язався передати Орендареві, а Орендар - прийняти у тимчасове платне користування нежитлове приміщення:
- загальною площею 92 м.кв.;
- за адресою: АДРЕСА_3 ;
- строк оренди 60 місяців;
- розмір орендної плати (ціна) за один місяць оренди станом на 01.05.2021 визначається в сумі 15 000,00 гривень.
Приміщення передається Орендодавцем і приймається Орендарем в оренду на підставі акту приймання-передачі Приміщення (п.2.1. договору).
Згідно п.2.3. договору приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання Акта приймання-передачі.
Після закінчення строку оренди Приміщення передається Орендарем Орендодавцеві на підставі акта приймання-передачі, що підтверджує повернення Приміщення (п.2.4. договору).
Відповідно до п.5.2. Строк оренди Приміщення починається з дати підписання Акта приймання-передачі відповідно до п. 2.1 Договору та спливає в останній день Строку оренди, зазначеного у п.1.1 цього Договору.
Пунктом 6.1. договору визначено, що Орендар сплачує Орендодавцю наступні суми грошових коштів (платежі):
- орендну плату за користування Приміщенням у розмірі, зазначеному у п.1.1. цього договору (орендна плата), яка не підлягає індексації (п.6.1.1.);
- експлуатаційні платежі (відшкодування вартості електроенергії, водопостачання та водовідведення, газопостачання, обслуговування систем пожежної охорони та сигналізації, вивозу сміття) - на підставі виставлених Орендодавцем рахунків (п. 6.1.2.).
У відповідності до п.6.2. договору плата за неповний (перший або останній) місяць оренди нараховується і сплачується пропорційно до кількості днів, протягом яких Орендар користувався Приміщенням.
По закінченню кожного календарного місяця оренди Орендодавець надає Орендарю акти наданих послуг щодо оренди Приміщення. Орендар, отримавши вищезазначені Акти наданих послуг , зобов'язаний повернути їх Орендодавцю, оформлені належним чином підписані та скріплені печаткою Орендаря (п.6.3. договору).
Відповідно до п.6.4. договору незалежно від підписання Акта наданих послуг та виставлення рахунка Орендодавцем Орендар зобов'язаний сплатити Орендну плату за попередній місяць до 10 числа поточного місяця. За відсутності до цієї дати мотивованих претензій Орендаря послуги вважаються наданими Орендодавцем та прийнятими Орендарем в повному обсязі.
Згідно з п.6.6. договору зобов'язання щодо здійснення платежів, передбачені цією статтею або іншими умовами Договору, будуть вважатися виконаними належним чином у момент, коли суми грошових коштів, які відповідають повному розміру платежів, будуть зараховані на рахунок Орендодавця або сплачені готівкою в касу Орендодавця.
Орендар зобов'язаний сплачувати плату за користування Приміщенням у розмірах та у терміни, що визначаються Договором (п. 6.8.).
Як слідує з матеріалів справи, на виконання п.2.1. договору оренди нежилого приміщення №01052021 від 01.05.2021 між сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 11.09.2021.
Фізичною особою-підприємцем Сайко Андрієм Олександровичем направлено ФОП Данелюку Ігорю Григоровичу, як орендодавцю, повідомлення від 06.06.2024 про необхідність прибуття для прийняття приміщення за його місцезнаходженням за актом приймання-передачі на 20.06.2024.
У зв'язку з неприбуттям Орендодавця у призначений день та час, Орендарем направлено Актом приймання-передачі від 20.06.2024 на його поштову адресу.
Позивачем подано до суду Акт приймання-передачі від 20.06.2024 підписаний без зауважень.
Позивач вказує, що відповідачем з моменту укладення договору оренди нежилого приміщення №01052021 від 01.05.2021 жодного орендного платежу не сплачено. З урахуванням заяви про зміну підстав позову просить стягнути з відповідача кошти за фактичне користування приміщенням за період з 11.09.2021 по 10.05.2024.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що договір суборенди нежилого приміщення №01052021 від 01.05.2021 є нікчемним, оскільки сторонами не додержано вимоги щодо нотаріального посвідчення. Також, вказує, що спірне приміщення ним не використовувалось, а у період з 26.02.2022 по 31.10.2023 він взагалі був позбавлений можливості користуватись спірним приміщенням у зв'язку з перебуванням в ньому військових формувань. Крім того, як вказує відповідач спірне приміщення передано позивачем в оренду 06.05.2024 ОСОБА_2 .
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Як було встановлено судом, 01.05.2021 між фізичною особою-підприємцем Данелюком Ігорем Григоровичем та фізичною особою-підприємцем Сайко Андрієм Олександровичем укладено договір суборенди нежилого приміщення №01052021, розташованого за адресою: Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Героїв Небесної Сотні, будинок №29, строком на 60 місяців.
У відповідності до п. 5.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Однак, згідно з ст. 793 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладання договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Оскільки договір був укладений у письмовій формі, однак не був нотаріально посвідчений, то, з огляду на зазначене, цей є договір є нікчемним.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Однак, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 травня 2020 року у справі № 911/1443/19 зроблено висновок, що найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано положеннями статей 793-797 ЦК України. Змістом зазначених статей ЦК України передбачено найм як будівлі або іншої капітальної споруди, так і їх окремої частини. […] як вірно встановили суди першої та апеляційної інстанцій, майно, яке є об'єктом оренди за спірним договором, не належить до майна, яке згідно зазначеної норми права не може бути об'єктом оренди за вказаним договором. Кожна з частин приміщення, що передані за договором в оренду Відповідачу-1, мають схеми розташування, які є додатками до договору № 495 з виокремленням площ стосовно кожного об'єкта, тобто, кожен об'єкт за договором має індивідуальні ознаки та є окремою частиною будівлі, що відповідає нормам статей 793-797 ЦК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 910/21570/17 зазначено, що «судом встановлено, що 01 березня 2011 року між ЖБК «Юність-2» (орендодавцем) і МПП «Любисток» (орендарем) було укладено договір оренди нерухомого майна № 01/03, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у користування нерухоме майно приміщення № № 15, 17, 20, 21, розташовані в підвалі будинку. […] Апеляційним судом було встановлено, що при укладенні договору оренди № 01/03 від 01 березня 2011 року, строком на 19 років, сторонами не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації та, що такій договір є нікчемним».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 660/1050/15-ц (провадження № 61-24325св18) вказано, що заочним рішенням Високопільського районного суду Херсонської області від 16 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення, укладений 03 лютого 2012 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5, щодо користування нежитловим приміщенням площею 245 кв. м, двоповерхової будівлі кафе-магазину «Дніпро», розташованим по АДРЕСА_2 з часу його укладення, тобто з 03 лютого 2012 року. […] Судом установлено, що оспорюваний договір оренди нежитлового приміщення був укладений сторонами у простій письмовій формі строком на п'ять років. Отже, відповідно до вимог статті 793 ЦК України цей договір підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню. Недодержання сторонами правочину вимоги щодо його нотаріального посвідчення дає підстави вважати цей договір згідно з положеннями статті 220 ЦК України нікчемним.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов'язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Згідно з частиною 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов:
1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.
Системний аналіз положень частини першої, пункту першого частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей) (аналогічний висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.2020 по справі № 910/13271/18).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 вказано, що «аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов'язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном. Тлумачення статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення, свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов'язання. Тобто зменшення обов'язку. У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов'язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником».
Суд також вказує, що Верховний Суд у постанові від 08.12.2021 у справі №759/9443/17 прийшов до висновку, що тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, що користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення. У справі, що переглядається: позивач пред'явив позов про стягнення з відповідача коштів за користування нежитловим приміщенням. Відповідач факт користування вказаним приміщенням не заперечував, як і узгоджений сторонами розмір плати за таке користування, посилаючись лише на втрату доказів проведення розрахунків за орендоване майно та нікчемність договору оренди (а. с. 28Ї30); суди не врахували, що до безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого).
Подібні висновки також викладено судом в постанові Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 382/1097/17.
Як зазначено вище, на виконання п.2.1. договору оренди нежилого приміщення №01052021 від 01.05.2021 між сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 11.09.2021.
Вказаний факт сторонами не заперечується.
Проте, відповідач заперечив фактичне користування приміщенням та погодження встановленого розміру орендної плати з огляду на недійсність договору.
Господарський суд відхиляє заперечення відповідача проти встановленого розміру орендної плати.
Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто підписавши договір суборенди нежилого приміщення №01052021 від 01.05.2021, а в подальшому (через 4 місяці) Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 11.09.2021 відповідач висловив свою волю та погодження з такими умовами, а також дійсний намір користування приміщенням.
Акт приймання-передачі нежитлового приміщення (повернення) Приміщення підписано сторонами 20.06.2024. Незважаючи на формулювання а Акті, що приміщення повертається у зв'язку з недійсністю договору суборенди нежилого приміщення №01052021 від 01.05.2021, відповідач своїми конклюдентними діями засвідчив факт перебування спірного приміщення у його користуванні.
Крім того, у доповненнях до відзиву на позовну заяву (стор. 2) відповідачем зазначено, що: « 26.02.2022 за вказаною адресою ( АДРЕСА_3 ) прибув командир військового формування Ященко Сергій Дмитрович і вимагав передати йому приміщення для організації оборони на місцевому рівні. У відповідача фактично не було іншого вибору, переслідуючи мету допомогти військовим, як передати їм вказане приміщення.».
Отже на момент прибуття командира військового формування 26.02.2024 відповідач фактично перебував у спірному приміщенні, і йому достеменно відомо, коли військове формування звільнило це приміщення.
Наведені обставини спростовують твердження відповідача про те, що ним не використовувалось приміщення за адресою: Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Героїв Небесної Сотні, будинок №29.
В подальшому відповідач заперечив факт користування приміщенням взагалі.
Відповідач неодноразово наголошував на усвідомленні позивачем недійсності договору суборенди нежилого приміщення №01052021 від 01.05.2021 у зв'язку з не направленням актів наданих послуг, а також не виставленням останнім претензій протягом всього часу.
Проте саме відповідач наголошує на його недійсності та не здійснив жодного платежу по сплаті орендної плати.
А поведінка відповідача, яка полягає спочатку у визнанні факту користування приміщенням, а в подальшому - запереченні цього факту, є суперечливою та недобросовісною.
Факт передачі саме приміщення за адресою АДРЕСА_3 , яке є об'єктом оренди за договором №01052021 від 01.05.2021, ОСОБА_2 відповідачем не доведено.
У позивача на праві користування з правом подальшої передачі в суборенду перебуває нежитлове приміщення загальною площею 634 м.кв. за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідачу за договором суборенди нежилого приміщення №01052021 від 01.05.2021 передано 92 м.кв.
За договором оренди від 06.05.2024 ОСОБА_2 передано в користування 193,8м.кв.
При цьому, Акт прийому-передачі приміщення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підписаний 11.05.2024, що перебуває за межами спірного періоду користування приміщенням у цій справі.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 92 м.кв., у період з 11.09.2021 по 10.05.2024 перебувало у користуванні відповідача.
Відповідно до розрахунку заборгованості відповідача, позивачем визначено період, за який останній просить стягнути грошові кошти в розмірі 479 838,00 гривень, а саме з 11.09.2021 по 10.05.2024.
Суд зазначає, що вказана заборгованість розрахована як сума заборгованості за оренду нежитлового приміщення та є заборгованістю, яка утворилась внаслідок користування чужим майном у розмірі 479 838,00 гривень.
Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і, в той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не спростований, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості, яка утворилась внаслідок користування чужим майном у розмірі 479 838,00 гривень є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в судовому засіданні в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича до Фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича про стягнення 479 838,00 гривень заборгованості - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Данелюка Ігоря Григоровича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) 479 838,00 гривень заборгованості.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сайко Андрія Олександровича ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_2 ) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 7 197,57 гривень.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
У судовому засіданні 10.09.2024 проголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 20.09.2024.
Позивач: Фізична особа-підприємець Данелюк Ігор Григорович ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )
Відповідач: Фізична особа-підприємець Сайко Андрій Олександрович ( АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_2 )
Суддя С.М. Фурсова