19 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 420/573/23
адміністративне провадження № К/990/41849/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №420/573/23
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_1 Загону морської охорони (Військової частини НОМЕР_2 )
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року (головуючий суддя: Семенюк Г.В., судді: Шляхтицький О.І., Домусчі С.Д.)
Установив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 Загону Морської охорони (Військової частини НОМЕР_2 ), у якому просив суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби до дня фактичного розрахунку, тобто з 18 червня 2021 року до 21 листопада 2022 року;
- зобов'язати НОМЕР_1 загін морської охорони (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби до дня фактичного розрахунку, тобто з 18 червня 2021 року до 21 листопада 2022 року, виходячи із середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - «Порядок №100»).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказував, що при звільненні відповідачем не виплачено йому належне грошове забезпечення, чим порушено вимоги статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»), що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року позов задоволено частково:
визнано протиправними дії НОМЕР_1 загону морської охорони (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби до дня фактичного розрахунку, тобто з 18 червня 2021 року до 21 листопада 2022 року;
стягнуто з НОМЕР_1 загону морської охорони (Військової частини НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 11 травня 2019 року до 11 листопада 2019 року у розмірі: 49 980, 31 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
У цьому рішенні суд першої інстанції підтвердив право позивача на виплату ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Одночасно, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України в редакції, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року та визначив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки, але не більше шести місяців з 11 травня 2019 року до 11 листопада 2019 року. Визначаючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, окружний суд застосував правовий висновок, викладений у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування, тому стягнув з відповідача на користь позивача суму у розмірі: 49 980,31 грн.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року змінено, викладено абзац третій резолютивної частини у наступній редакції:
«Стягнути з НОМЕР_1 загону морської охорони (військової частини НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 червня 2021 року до 18 листопада 2021 року у розмірі: 11 266 (одинадцять тисяч двісті шістдесят шість) грн 31 коп».
В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині періоду та суми стягнення, виходив з того, що окружний суд дійшов правильного висновку про наявність достатніх та необхідних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , проте неправильно застосував норми матеріального права та невірно визначив період днів затримки розрахунку та, як наслідок, невірно обчислив суму середнього заробітку, яку потрібно виплатити позивачеві та період такої виплати.
Застосувавши до спірних правовідносин правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача із застосуванням принципу співмірності, та стягнув з відповідача 11 266, 31 грн на користь позивача.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції змінити, стягнувши з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 18 червня до 18 грудня 2021 року в сумі: 167 234,81 грн.
Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»). Обґрунтовуючи посилання на вказану норму процесуального закону, заявник касаційної скарги зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
За доводами позивача, судом проігноровано висновки Верховного Суду у вказаній постанові щодо того, що не підлягає зменшенню розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за обставин застосування до спірних правовідносин норм статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі без змін, посилаючись на його законність і обґрунтованість.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 з 24 липня 2002 року до 17 червня 2021 року проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, у тому числі з 31 жовтня 2019 року до 17 червня 2021 року - у НОМЕР_1 загоні морської охорони.
25 червня 2021 року ОСОБА_1 була виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно в сумі: 16 135, 92 грн.
30 липня 2021 року після звернення та отримання відповідних архівних відомостей ОСОБА_1 було нараховано та виплачена індексація грошового забезпечення у сумі: 10 383, 92 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/9638/21 від 21 жовтня 2021 року Військову частину НОМЕР_2 було зобов'язано нарахувати і виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу на оздоровлення у червні 2017 року та підйомну допомогу у лютому, квітні 2017 з урахуванням щомісячної додаткової грошової допомоги, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, з урахуванням виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду 15 грудня 2021 року позивачу було нараховано та виплачена недоплачена грошову допомогу на оздоровлення у сумі: 20 675,40 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду по справі №560/9639/21 від 28 жовтня 2021 року Військову частину НОМЕР_2 було зобов'язано провести перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 , виходячи з розрахунку 50% грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням сум нарахованої індексації грошового забезпечення, та з урахуванням раніше виплачених коштів; зобов'язано провести перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням сум нарахованої індексації грошового забезпечення, та з урахуванням раніше виплачених коштів.
На виконання зазначеного рішення суду 23 лютого 2022 року позивачу було нараховано та виплачена одноразова грошова допомога та компенсація у сумі: 4 637, 36 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду у справі № 560/11062/21 від 2 листопада 2021 року Військову частину НОМЕР_2 було зобов'язано здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з врахуванням виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду 27 липня 2022 року позивачу було нараховано та виплачена індексація грошового забезпечення у сумі: 81 481, 58 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/9962/21 від 1 грудня 2021 року Військову частину НОМЕР_2 було зобов'язано в частині компенсувати ОСОБА_1 суми податку на доходи з фізичних осіб відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, який був утриманий під час нарахування та виплати ОСОБА_1 та членам його сім'ї підйомної допомоги у листопаді і грудні 2019 року.
На виконання зазначеного рішення суду 21 листопада 2022 року позивачу було нараховано та виплачена компенсацію у сумі: 6 690, 92 грн.
Загальна сума отриманого позивачем грошового забезпечення після звільнення ОСОБА_1 з НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) складає: 140 005, 10 грн (16 135,92 грн+10 383,92 грн+20 675,40 грн+4 637,36 грн+81 481,58 грн+6 690,92 грн).
12 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся через Урядовий контактний центр до НОМЕР_1 загону морської охорони (Військової частини НОМЕР_2 ) з вимогою нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 18 червня 2021 року до 21 листопада 2022 року, виходячи із середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
У відповідь на вказану заяву до НОМЕР_1 загону морської охорони (Військової частини НОМЕР_2 ) складено листа № 14/С-42, в якому вказано вимоги щодо нарахування та виплати позивачу його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, тобто з 18 червня 2021 року до 21 листопада 2022 року, виходячи із середнього грошового забезпечення, розрахованого, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 не підлягають задоволенню.
Здійснення відповідачем несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача зумовило звернення останнього до суду з цим позовом.
Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
За приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини другої статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
За змістом частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.
Суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору застосували приписи статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».
Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписів статті 117 КЗпП України, яка діяла до внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема і у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.
На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Саме крізь призму вказаних підходів, керуючись правовим висновком Верховного Суду у справі № 806/2473/18 суд апеляційної інстанції і вирішив цей спір.
Проте, колегія суддів зауважує, що вказаний підхід Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Означений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 18 червня 2021 року до 21 листопада 2022 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Період з 18 червня 2021 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 21 листопада 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Тож, з урахуванням положення частини третьої статті 341 КАС України Суд вважає за належне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 з метою урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23, тобто такої, яка ухвалена Верховним Судом після відкриття касаційного провадження у цій справі.
За цих обставин Верховний Суд резюмує, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішили справу без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.
Одночасно, Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
Оскільки судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2023 року і постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року скасувати.
3. Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду