ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" вересня 2024 р. справа № 300/4947/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Боршовського Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання до вчинення дій, -
Позиції сторін. Процесуальні дії суду:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до старшого лейтенанта ОСОБА_2 , в якому просить суд: задовільнити звернення та зобов'язати командира ВЧ НОМЕР_1 звільнити позивача з служби в запас.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач призваний на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента України № 69/2022 та проходить військову службу на посаді командира відділення безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 . ОСОБА_1 подав рапорт від 02.05.2024 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. До вказаного рапорта від 02.05.2024 позивач долучив необхідний перелік документів, які підтверджують наявність обставин для звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". За наслідками розгляду рапорта від 02.05.2024 по команді уповноваженою особою Військової частини НОМЕР_1 21.05.2024 відмовлено в задоволенні рапорта позивача від 02.05.2024 на звільнення з військової служби у зв'язку з відсутністю підстав для такого звільнення згідно внесених змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та просить зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.06.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків.
08.07.2024 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява позивача в новій редакції, в якій Військову частину НОМЕР_1 зазначено як відповідача у цій справі.
Ухвалою від 15.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвала про відкриття провадження від 15.07.2024 направлена Військовій частині НОМЕР_1 в її електронний кабінет та доставлена відповідачу 15.07.2024, що підтверджується довідкою від 15.07.2024 про доставку електронного листа (а.с. 116).
Відповідач не скористався правом подання відзиву на позовну заяву. Від відповідача до суду не надходили заперечення проти позову чи будь-які клопотання процесуального характеру.
Згідно з частиною шостою статі 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, справа розглянута судом в письмовому провадження за наявними у ній матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:
ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації на підставі Указу Президента України № 69/2022 та проходить військову службу на посаді командира відділення безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач на ім'я тимчасово виконуючого обов'язків командира взводу безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 подав рапорт від 02.05.2024 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с. 7-8).
До вказаного рапорта від 02.05.2024 позивачем долучено такі документи: копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 (а.с. 34-36); копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_3 (а.с. 9-11); копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 (а.с. 12); копію довідки Пенсійного фонду України від 01.05.2024 № 130; копію довідки МСЕК № 054165 від 22.03.2024 (а.с. 13); копію висновку ЛКК № 432 від 15.05.2023 (а.с. 14); витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 27 (а.с. 38).
Командир взводу безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 погодив рапорт позивача від 02.05.2024 та клопотав перед командиром Військової частини НОМЕР_1 , про що вчинено запис на такому рапорті ОСОБА_1 .
Рапорт позивача від 02.05.2024 про звільнення з військової служби надійшов до Військової частини НОМЕР_1 - 21.05.2024, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції за № 3067 (а.с. 7).
21.05.2024 уповноваженою особою Військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_4 вчинено запис безпосередньо на рапорті ОСОБА_1 про відсутність підстав на звільнення у зв'язку із внесенням змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с. 8).
Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю II групи, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить суд зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби в запас.
При прийнятті рішення суд керується такими мотивами та нормами права:
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024 затвердженими відповідними законами України, продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військову службу і військовий обов'язок" від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).
Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII, а в частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній до 17.05.2024, тобто до набрання з 18.05.2024 чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2023 № 3633-ІХ) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
11.04.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" за № 3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024 (далі - Закон № 3633-ІХ).
Так, пунктом 9 вищевказаного Закону № 3633-ІХ внесені зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до підпункту 26 пункту 9 Закону № 3633-ІХ статтю 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" викладено в новій редакції.
Згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, викладеній на підставі Закону № 3633-ІХ) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Так, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: […]
3) під час дії воєнного стану:
[…] необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З огляду на зміст внесених Законом № 3633-ІХ до статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" змін, для звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану з такої підстави як необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи, встановлено додаткову умову: необхідність підтвердження в інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення їхньої особистої потреби в постійному догляді на підставі висновків медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд звертає увагу на те, що такі зміни з додатковими вимогами для можливості звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, на підставі Закону № 3633-ІХ набрали чинності з 18.05.2024, а тому поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття Законом № 3633-ІХ чинності.
Одним із питань, які досить часто виникають у процесі вирішення судових спорів, є питання дії закону в часі. Такі питання можуть мати найрізноманітніші форми, зокрема визначення норми закону, яку необхідно застосувати до спірних правовідносин, які виникли у минулому, але на момент виникнення спору та/або розгляду справи в суді (тривалості відповідної адміністративної процедури) така норма втратила чинність або була суттєво змінена (шляхом розширення або звуження правомочностей суб'єкта приватного права або суб'єкта публічного права), чи навпаки.
Вирішуючи ці питання, обов'язково необхідно враховувати зміст конституційного принципу незворотності дії закону у часі та негайної дії норми процесуального права, а також аналізувати рішення Конституційного Суду України щодо порядку застосування норми права у часі та вже сформовану практику Верховного Суду із зазначеного питання.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп).
Отже, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правового акта, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено у пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин та він залишається чинним на час, коли правовідношення припинило своє існування. У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акту, застосовується ультра активна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акту в час, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.
Питання про спосіб застосування конституційного принципу незворотності дії закону у часі вирішується у процесі правозастосовної діяльності судами.
Так, Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17 сформульовано правовий висновок, за змістом якого "розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності".
В спірному випадку рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби містить дату написання 02.05.2024. Натомість такий рапорт позивача від 02.05.2024 про звільнення з військової служби до Військової частини НОМЕР_1 надійшов 21.05.2024, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції за № 3067 (а.с. 7).
Суд констатує, що позивачем не подано доказів того, що рапорт від 02.05.2024 про звільнення з військової служби поданий ОСОБА_1 по команді до Військової частини НОМЕР_1 до 21.05.2024, тобто до дати, вказаної на відтиску штампу вхідної кореспонденції за № 3067.
Окрім цього, запис тимчасово виконуючого обов'язків командира взводу безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 про погодження рапорта позивача від 02.05.2024, не містить дати вчинення такого запису, що також не може підтвердити факт подання ОСОБА_1 рапорта від 02.05.2024 про звільнення з військової служби по команді до 18.05.2024, тобто дати набрання чинності Законом № 3633-ІХ.
З огляду на те, що рапорт ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення з військової служби надійшов 21.05.2024 до Військової частини НОМЕР_1 , тобто в період після 18.05.2024, коли уже була чинною нова редакція статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", які встановили таку додаткову умову для звільнення військовослужбовця з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, як необхідність підтвердження в інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення їхньої особистої потреби в постійному догляді на підставі висновків медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Згідно з пунктом 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них .
Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорта "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як встановлено судом, позивач на ім'я тимчасово виконуючого обов'язків командира взводу безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 подав рапорт від 02.05.2024 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с. 7-8).
До вказаного рапорту від 02.05.2024 позивачем долучено такі документи: копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_1 (а.с. 34-36); копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_3 (а.с. 9-11); копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 (а.с. 12); копію довідки Пенсійного фонду України від 01.05.2024 № 130; копію довідки МСЕК № 054165 від 22.03.2024 (а.с. 13); копію висновку ЛКК № 432 від 15.05.2023 (а.с. 14); витяг про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб № 27 (а.с. 38).
Командир взводу безпілотних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 погодив рапорт позивача від 02.05.2024 та клопотав перед командиром Військової частини НОМЕР_1 , про що вчинено запис на такому рапорті ОСОБА_1 .
Рапорт позивача від 02.05.2024 про звільнення з військової служби надійшов 21.05.2024 до Військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції за № 3067 (а.с. 7).
21.05.2024 уповноваженою особою Військової частини НОМЕР_1 старшим лейтинантом юстиції ОСОБА_4 вчинено запис безпосередньо на рапорті ОСОБА_1 про відсутність підстав на звільнення у зв'язку із внесенням змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (а.с. 8).
З'ясовуючи наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" згідно поданого рапорту від 02.05.2024, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю II групи, - необхідно встановити наявність в ОСОБА_1 всіх передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" умов для звільнення з військової служби з вищевказаної підстави.
Так, суд встановив, що ОСОБА_1 :
1) є військовослужбовцем, проходить військову службу у воєнний час за призовом під час мобілізації;
2) позивач подав рапорт від 02.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір'ю - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю II групи. В рапорті позивач зазначив, що не бажає проходити військову службу у військовому резерві, а після звільнення підлягає направленню на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
3) мати позивача - ОСОБА_3 є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 054165 від 18.04.2024 (а.с. 13). Необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_3 підтверджується висновком ЛКК КНП «Тисменицька міська лікарня» за № 432 від 15.05.2013 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (а.с. 14).
Факт того, що ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_1 підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 від 05.08.1998 серії НОМЕР_2 (а.с. 12).
Всі вищевказані документи зазначені як додатки до рапорта позивача від 02.05.2024 про звільнення з військової служби.
Що стосується такої умови для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, як відсутність в ОСОБА_3 інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, то суд вказує на таке.
Визначення поняття «інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення» міститься в підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, згідно якого членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу ІV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Водночас, підпункт 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України містить застереження про те, що таке визначення поняття «інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення» використовуються лише для цілей розділу ІV Податкового кодексу України «Податок на доходи фізичних осіб».
Визначення поняття «сім'я» міститься в пункті 1 частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, згідно якого сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з абзацом другим резолютивної частини рішення Конституційного суду України №5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї»), до кола членів сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб'єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.
Житлове законодавство також широко використовує поняття «член сім'ї». Так, відповідно до частини другої статті 64 Житлового кодексу України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття «член сім'ї» і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння.
Так, частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що члени сім'ї:
а) особа, яка перебуває у шлюбі із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб'єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб'єктом;
б) будь-які особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
В спірному випадку до рапорта від 02.05.2024 про звільнення з військової служби ОСОБА_1 долучив витяг № 77 від 17.04.2024 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, згідно якого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані три особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 94).
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов від 01.06.2023 № 83, складеного комісією при виконавчому органі територіальної громади за місцем реєстрації місця проживання позивача - Єзупільської селищної ради, ОСОБА_5 є матір'ю ОСОБА_3 .
Згідно витягу № 77 від 17.04.2024 відсутні будь-які інші особи, які спільно проживають чи пов'язані спільним побутом з ОСОБА_3 .
Таким чином, членами сім'ї ОСОБА_3 є: син - ОСОБА_1 ; матір - ОСОБА_5 .
Інших осіб, які б в силу визначення поняття «член сім'ї» в ОСОБА_3 немає. Доказів протилежного в суду немає.
Що стосується ОСОБА_5 , яка є матір'ю ОСОБА_3 та спільно з нею проживає, то для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" необхідне підтвердження того факту, що ОСОБА_5 особисто потребує постійного догляду.
При цьому, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено конкретний перелік документів, які можуть підтвердити такий факт: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
В спірному випадку ОСОБА_1 долучив до позовної заяви копію акту обстеження матеріально-побутових умов № 83 від 01.06.2023, в якому зазначено, що ОСОБА_3 проживає разом з своєю матір'ю ОСОБА_5 , яка за станом здоров'я також потребує сторонньої допомоги (а.с.15-16).
Однак такий акт обстеження матеріально-побутових умов № 83 від 01.06.2023 відсутній в переліку додатків до рапорта ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення з військової служби.
Окрім цього, такий акт обстеження матеріально-побутових умов № 83 від 01.06.2023 не є тим належним документом, що може підтвердити факт потреби ОСОБА_5 в постійному догляді (як наслідок - неможливість догляду за ОСОБА_6 ), оскільки, як вже зазначено судом вище, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено лише два документи, які можуть підтвердити такий факт: або висновок медико-соціальної експертної комісії, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
ОСОБА_1 не долучив до рапорта від 02.05.2024 про звільнення з військової служби висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про те, що ОСОБА_5 за станом здоров'я сама потребує сторонньої допомоги.
Отже, позивач не надав належних доказів: висновку медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я в підтвердження того, що ОСОБА_5 за станом здоров'я сама потребує сторонньої допомоги, а тому не може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю II групи, в підтвердження наявності умови для звільнення з військової служби: «відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я».
Разом з тим, позивач не позбавлений права повторно подати до Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю - ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, долучивши, окрім зазначених у рапорті від 02.05.2024 документів, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про те, що ОСОБА_5 за станом здоров'я сама потребує сторонньої допомоги, або, оскільки рапорт від 02.05.2024 не розглянутий в установленим порядку з прийняттям належною посадовою особою - командиром рішення за результатами його розгляду, доповнити вже поданий вказаний рапорт від 02.05.2024 додатковими документами, про необхідність подання яких суд зробив висновок вище.
За умови подання таких документів, позивач відповідатиме вичерпному перелік умов, яким повинен відповідати військовослужбовець для прийняття позитивного рішення за його рапортом про звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Щодо висновку суду про неналежність розгляду рапорту позивача від 02.05.2024, то суд виходив з такого.
Як вже зазначив суд вище, згідно з підпунктом 1 пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
2) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що: військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Таким чином, видання наказу про звільнення військовослужбовця належить до повноважень командира (начальника) військової частини, який має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби. З огляду на військове звання позивача - старший солдат, таке право належить командиру бригади (Військова частина НОМЕР_1 ).
В спірному випадку, з огляду зміст, рапорт позивача від 02.05.2024 попередньо погоджено безпосереднім командиром позивача - т.в.о. командира взводу, старшим солдатом ОСОБА_7 , та містить непогодження на звільнення помічника командира батальйону (чи бригади, - відсутня точна інформація з огляду на застосовану абрівіатуру посади - ПКБ) з правової роботи - старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_2 . Проте суду не подано ні позивачем, ні відповідачем, жодного іншого документа, яким би було підтверджено факт прийняття командиром Військова частина НОМЕР_1 остаточного рішення за результатами розгляду рапорту старшого солдата ОСОБА_8 .
Такі обставини суд кваліфікує як протиправну бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту старшого солдата ОСОБА_8 від 02.05.2024.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень командира Військової частини НОМЕР_3 за наслідками вирішення рапорту військовослужбовця за встановлених судом обставин.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина друга статті 9 КАС України).
У разі задоволення позову суд, застосовуючи припису пункту 10 частина 2 статті 245 КАС України, може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 КАС України).
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній нормі.
В спірному випадку судом зроблено висновок про протиправну бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в не розгляді рапорту ОСОБА_1 від 02.05.2024 про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» («необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я»).
Суд вважає, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача в спірних правовідносинах буде зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 02.05.2024 разом з долученими документами, та прийняти відповідне рішення, із врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
Таким чином, позов належить задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат у справі:
До позовної заяви ОСОБА_1 долучив квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 35 від 14.06.2024 про сплату судового збору в розмірі 1220,00 грн. (а.с. 3).
Суд вважає, що вказаний судовий збір сплачено позивачем помилково, оскільки в цій категорії справ на позивача поширюються пільги щодо сплати судового збору, встановлені пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
За таких обставин сплачений позивачем судовий збір може бути повернутий судом за заявою позивача, поданою суду на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в не розгляді рапорту ОСОБА_1 від 02.05.2024 (вх. 3067 від 21.05.2024) про звільнення його з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати командира Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 від 02.05.2024 (вх. 3067 від 21.05.2024), разом з долученими документами, про звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, та прийняти відповідне рішення, з врахуванням висновків суду, викладених в цьому рішенні.
Відмовити в задоволенні решти позову.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 .
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.