18 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/10758/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Житомирській області з 08.04.2024 нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В обґрунтування позову вказує, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача. У зв'язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач, на думку позивача, повинен був нараховувати та виплачувати йому доплату (підвищення) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, однак таке підвищення не виплачується.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-263 КАС України.
Відповідач у відзиві просить відмовити у його задоволенні. Вказує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду №01-51-в від 11.07.2024 у період з 02.08.2024 по 16.08.2024 головуюча суддя перебувала у щорічній відпустці.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та має посвідчення громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1994 роках (Категорія 4).
Із наданої позивачкою довідки Ємільчинської селищної ради Житомирської області від 20.06.2024 за №262 встановлено, що позивачка з 08.04.2024 по даний час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
В свою чергу, на виконання ухвали суду від 27.06.2024 Ємільчинською селищною радою надано довідку від 10.07.2024 за №1263 згідно якої встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрована в АДРЕСА_1 з 08.04.2024 року по даний час, згідно погосподарської книги №1, особовий рахунок №0024-Г за 2016-2023 роки. Малоглумчанського старостинського округу, але не проживає.
На заяву позивача щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідач листом повідомив про те, що частина 2 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (відновлена за рішенням КСУ) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Вважаючи таку бездіяльність ГУПФУ в Житомирській області протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена наступним чином:
1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати".
28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закон № 796-XII.
04.02.2016 прийнято Закон № 987-VIII, яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ є неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 17.07.2018 втратили чинність положення Закону № 76-VІІІ, якими було виключено ст.39 Закону № 796-XII.
Отже, у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Водночас, Конституційний Суд України у своєму Рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в Рішенні №6-р/2018 встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, незважаючи на те, що КСУ у своєму Рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 не скористався правом встановлення порядку його виконання в частині, що стосується, зокрема, статті 39 Закону №796-ХІІ, колегія суддів вважає, що з 17.07.2018 відновила дію редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Так, стаття 39 в редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016 врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, натомість редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Отже, у спірних відносинах, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта-статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність з 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (стаття 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Тож, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Аналогічна правова позиція, щодо застосування викладених правових норм, наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18.
Виходячи з суб'єктного складу спірних правовідносин, підстав виникнення спору та правового регулювання спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про те, що дана справа відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верховного Суду у справі № 240/4937/18.
Згідно з ч.3 ст.291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення-у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
При цьому, варто звернути увагу, що необхідною умовою для отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення щомісячно, відповідно до ст.39 Закону України № 796-ХІІ є саме проживання непрацюючого пенсіонера у зоні гарантованого добровільного відселення, в даному випадку.
На виконання ухвали суду від 27.06.2024 Ємільчинською селищною радою надано довідку від 10.07.2024 за №1263 згідно якої встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрована в АДРЕСА_1 з 08.04.2024 року по даний час, згідно погосподарської книги №1, особовий рахунок № НОМЕР_1 за 2016-2023 роки. Малоглумчанського старостинського округу, але не проживає.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року село Велика Глумча відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Тобто, ОСОБА_1 хоч і зареєстрована в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, однак фактично в селі Велика Глумча не проживає.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач, хоча має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 2) та є непрацюючим пенсіонером, однак
Разом з тим, судом з'ясовано, що в матеріалах справи міститься посвідчення 4 категорії Серія НОМЕР_2 від 26.12.1994, видане на ім'я ОСОБА_1 , яке лише підтверджує право проживання особи на території зони посиленого радіологічного контролю.
Зважаючи на встановлене, суд дійшов висновку, що позивач не належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та фактично не проживає в населеному пункті, який належить до зони гарантованого добровільного відселення, згідно довідки Ємільчинської селищної ради від 10.07.2024 за №1263, а тому позивач не має права на нарахування та виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення щомісячно, відповідно до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, суд вважає, що дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, відповідали критеріям, які наведені у ч.2 ст.2 КАС України, а відтак, приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача.
Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення ст. 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 242-246, 295 КАС України, суд -
вирішив:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
18 вересня 2024 р.
18.09.24