Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 вересня 2024 року Справа№200/4575/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення пенсійних виплат з 01.04.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та має статус внутрішньо переміщеної особи. З 01.04.2024 виплата їй пенсії була зупинена через не проведення ідентифікації. Вказані дії відповідача позивачка вважає протиправними, оскільки вони порушують її конституційні права на пенсійне забезпечення, тому звернулась до суду за захистом своїх прав.
Відповідач заперечуючи проти позову, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувачка пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058- IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Виплата пенсії проведена по 31.03.2024. Виплата пенсії внутрішньо переміщеним особам проводиться відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова № 637), оскільки позивачкою не було пройдено ідентифікацію. Крім того, особисто ОСОБА_1 до органів пенсійного фонду із заявою про поновлення виплати пенсії не зверталась. Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звертає увагу суду, що позивачкою фізичну ідентифікацію будь-яким із передбачених способів, визначених Постановою № 637, не пройдено, тому нарахування пенсії їй не проводилось. Відповідач вважає, що діяв правомірно і не порушив права позивачки. На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року суд задовольнив клопотання представника позивачки про відстрочення сплати судового збору. Відстрочив позивачці сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Клопотання представника позивачки про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задовольнив. Прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відкрив провадження по справі № 200/4575/24. Розгляд адміністративної справи № 200/4575/24 суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Разом з тим, суд зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із військовою агресією Російської Федерації в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому дію воєнного стану було продовжено, та станом на день винесення рішення він діє.
З огляду на введення на території України воєнного стану, справа розглянута судом протягом розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 , отримує пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачка є особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою від 25 квітня 2018 року № 0000056207.
З 01.04.2024 позивачці припинено нарахування та виплату пенсії, що не заперечується сторонами, через не проведення ідентифікації.
10.04.2024 позивачка звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про проведення ідентифікації за допомогою відеоконференцзв'язку.
Відповідач листом від 05.06.2024 повідомив позивачці, що її заявка знаходиться на опрацюванні в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Вважаючи, що відповідач протиправно зупинив виплату пенсії, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачці з підстав, які не передбачені частиною першою статті 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних мотивів.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом № 1058.
Статтею 8 Закону № 1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі статтею 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Право позивачки на отримання пенсії відповідачем не заперечується.
Підстави для припинення виплати пенсії визначені статті 49 вказаного Закону (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону № 1058, перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.
Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії не встановлені.
Згідно з п. 3 частини першої статті 7 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» органи, що здійснюють державні виплати, мають такі повноваження як приймати рішення щодо припинення або продовження державних виплат реципієнтам за результатами опрацювання рекомендацій, наданих органом, що здійснює верифікацію та моніторинг державних виплат.
Частиною третьою статті 16 зазначеного Закону визначено, що за результатами опрацювання наданих рекомендацій орган, що здійснює державні виплати, приймає рішення щодо:
1) призначення (перерахунку) державної виплати;
2) припинення нарахування та/або здійснення державної виплати;
3) поновлення нарахування та/або здійснення державної виплати;
4) усунення невідповідностей даних у автоматизованих інформаційних системах, реєстрах, базах даних, володільцем, розпорядником та/або адміністратором яких є орган, що здійснює державні виплати.
Прийняття рішення про припинення державних виплат, а також про перегляд розміру або строку їх призначення приймається органом, що здійснює державні виплати, відповідно до законодавства, що регламентує здійснення державних виплат.
Проте, Законом України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії також не встановлені.
В судовому порядку виплата пенсії позивачці не припинялася.
Органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав не приймалося.
Посилання відповідача на підзаконні нормативно-правові акти як на підставу припинення виплати пенсії є неприйнятним, оскільки суперечать статті 49 Закону № 1058.
Крім того, суд зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин, зміни до статті 49 Закону № 1058 не внесені.
Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачує позивачці пенсію.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному спорі наявність у позивачки статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Конституції України).
Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову в справі № 608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 липня 2004 року в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, встановив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».
Припиненням виплати пенсії позивачці відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивачки, і таке втручання не було законним.
Припиненням виплати пенсії з підстав, що не передбачені законом, порушено право позивачки на отримання пенсії, на що позивачка мала законні очікування.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на наведене, такі дії суб'єкта владних повноважень підлягають визнанню протиправними, а порушені права захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачці пенсії.
Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), які відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суд зазначає, що ухвалою від 15 липня 2024 року суд відстрочив позивачці сплату судового збору.
Враховуючи, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України судового збору у розмірі 968, 96 грн.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення пенсійних виплат з 01.04.2024 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір у розмірі 968, 96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок) на користь Державного бюджету України.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 18 вересня 2024 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб