13 вересня 2024 рокуСправа №160/23231/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач 26.08.2024 року через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Першого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Данченка О.М. від 05.08.2024 р. про накладення штрафу у розмірі 1 700 грн. у виконавчому провадженні № 74022860.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 23.05.2024 року старшим державним виконавцем Данченко О.М. було проведено виконавчі дії в рамках виконавчого провадження № 74022860. В ході яких було встановлено, що дитина - ОСОБА_2 не виявила бажання проводити зустріч з матір'ю ОСОБА_3 - 07.06.2024 року о 16:00 год. на виконання ухвали суду від 30.01.2024 року по справі №172/491/22. Так, позивач привів неповнолітню для зустрічі з матір'ю в присутності державного виконавця ОСОБА_4 , представника служби у справах дітей ДМР, старшого інспектора ювенальної превенції ВП ДРУП ГУНП у Дніпропетровській області, психолога Комунального закладу соціального захисту "Центр соціальної підтримки дітей та сімей "Обійми" ДМР. Однак, дитина не виявила бажання спілкуватися з матір'ю та пішла додому, про що було складено акт державного виконавця, який було засвідчено вищевказаними особами, окрім психолога який відмовився від підпису з невідомих причин, як і матір дитини. Державним виконавцем в акті було відображено висновки про те, що виконання ухвали про забезпечення позову не є доцільним, в зв'язку із небажанням дитини спілкуватись із матір'ю жодним чином, при тому, що батько не перешкоджав спілкуванню, про що також зазначено в акті. 02.08.2024 року було проведено зустріч стягувача із дитиною в присутності державного виконавця ОСОБА_4 , інспектора ювенальної превенції Дніпровського районного управління поліції ГУНП у Дніпропетровській області. Відповідно до акту від 02.08.2024 р., складеного державним виконавцем, встановлено, що позивач привів дитину у зазначений час. Дитина не виявила бажання спілкуватись з матір'ю. ОСОБА_1 не сприяв виконанню рішення відповідно до ухвали суду від 30.01.2024 року по справі 172/491/22. Дитину не було передано матері. 04.08.2024 року також було проведено зустріч стягувача із дитиною в присутності державного виконавця ОСОБА_4 . Відповідно до акту від 04.08.2024 року, складеного державним виконавцем, встановлено, що ОСОБА_1 привів дитину у зазначений час. Дитина не виявила бажання спілкуватись з матір'ю. Відповідно до ухвали суду від 30.01.2024 року по справі №172/491/22, дитина не провела час із матір'ю. У зв'язку із чим, виконавчий документ щодо побачення вважається невиконаним. 05.08.2024 року державним виконавцем Данченко О.М., було винесено спірну постанову про накладення штрафу на позивача в розмірі 1 700 грн. за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду. Постанову про накладення штрафу позивач вважає необґрунтованою, протиправною та такою, що підлягає скасуванню, так як державний виконавець не взяв до уваги те, що рішення було виконано боржником шляхом приведення дитини на зустріч із матір'ю та жодним чином не вчинялось ним перешкод щодо його виконання, та навпаки, жодним чином проведенню таких побачень він не перешкоджав. Державним виконавцем не направлялось на адресу боржника будь-яких вимог із зазначенням дати, часу та місця проведення виконавчих дій або будь-якими роз'ясненнями щодо його дій.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.08.2024 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.ст.160, 161 КАС України та запропоновано позивачу, у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
На виконання ухвали суду, 30.08.2024 року позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою суду від 03.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку ст.287 КАС України. Цією ж ухвалою зобов'язано відповідача надати до суду завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження №74022860.
На виконання вимог ухвали суду, 06.09.2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що за результатами проведення перевірки виконання боржником ухвали № 172/491/22, що видана 30.01.2024 року Дніпровським апеляційним судом, а саме: 02.08.2024 року та 04.08.2024 року, державним виконавцем Данченко О.М. 05.08.2024 року винесено постанову про накладення штрафу на боржника (позивача) у розмірі 1 700 грн., у зв'язку з невиконанням ним рішення. Як вбачається з актів державного виконавця від 02.08.2024 р. та 04.08.2024 р., які стали підставою у винесенні штрафу від 05.08.2024 р., дитина дійсно відмовлялась від побачення зі стягувачем, однак позивачем у свою чергу не було вчинено жодних заходів, спрямованих на забезпечення побачень стягувача з дитиною відповідно до резолютивної частини ухвали, зокрема, таких як проведення зустрічі за його участі з дитиною та стягувачем, з метою налагодження їх стосунків. Звертає увагу суду, що з огляду на долучені позивачем до позовної заяви відеозаписи зустрічей від 02.08.2024 р. та 04.08.2024 р. поведінка позивача не спрямована на забезпечення реального виконання судового рішення, а лише створює для останнього вигідні умови для невиконання рішення суду. Таким чином, відповідач вважає, що постанова про накладення штрафу на позивача, винесена державним виконавцем Данченко О.М. 05.08.2024 року в рамках виконавчого провадження №74022860 є обґрунтованою та такою, що відповідає вимогами нормативно-правових актів у сфері примусового виконання рішень. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Також 06.09.2024 року до суду відповідачем надано копії матеріалів виконавчого провадження №74022860.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30.01.2024 року в справі № 172/491/22 заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 про забезпечення зустрічного позову задоволено частково, а саме:
- визначено час спілкування неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з матір'ю ОСОБА_3 , у межах міста Дніпра кожної п'ятниці з 16:00 до 19:00 години, кожної неділі з 12:00 до 18:00 години;
- зобов'язано батька ОСОБА_1 передавати неповнолітню ОСОБА_2 , матері ОСОБА_3 о 16:00 годині кожної п'ятниці та о 12:00 годині кожної неділі біля в'їзду до житлового комплексу Комфорт-Сіті ( АДРЕСА_1 ) з боку АДРЕСА_2 ;
- зобов'язано мати ОСОБА_3 повертати неповнолітню ОСОБА_2 , батьку ОСОБА_1 о 19:00 годині кожної п'ятниці та о 18:00 годині кожної неділі біля в'їзду до житлового комплексу Комфорт-Сіті ( АДРЕСА_1 ) з боку АДРЕСА_2 ;
- зустрічі матері ОСОБА_3 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_2 , у п'ятницю 02 лютого 2024 року та у неділю 04 лютого 2024 року проводити у присутності батька ОСОБА_2 ;
- у подальшому зустрічі матері ОСОБА_3 з неповнолітньою дочкою ОСОБА_2 , проводити без участі батька ОСОБА_1
01.02.2024 року головним державним виконавцем Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Марченко О.Б. відкрито виконавче провадження № 74022860 з примусового виконання ухвали №172/491/22, виданої 30.01.2024 року Дніпровським апеляційним судом у справі №172/491/22.
13.02.2024 року головним державним виконавцем Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Марченко О.Б. закінчено виконавче провадження № 74022860 з примусового виконання ухвали №172/491/22, виданої 30.01.2024 року Дніпровським апеляційним судом у справі №172/491/22.
14.05.2024 року стягувачем подано заяву про відновлення ВП № 74022860 у зв'язку з тим, що боржник перешкоджає побаченню з дитиною ОСОБА_2
15.05.2024 року державним виконавцем Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Данченко О.М. відновлено виконавче провадження № 74022860 з примусового виконання ухвали №172/491/22, виданої 30.01.2024 року Дніпровським апеляційним судом у справі №172/491/22.
Державним виконавцем Данченко О.М. складений акт державного виконавця від 02.08.2024 року, згідно із яким встановлено, що ОСОБА_1 вивів дитину ОСОБА_6 у зазначений час. Дитина ОСОБА_7 не виявила бажання спілкуватися з матір'ю ОСОБА_3 ОСОБА_1 не сприяв виконанню рішення, відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду дитину не було передано матері.
Державним виконавцем Данченко О.М. складений акт державного виконавця від 04.08.2024 року, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_1 вивів дитину Донець Діану у зазначений час. Дитина ОСОБА_7 не виявила бажання спілкуватися з матір'ю ОСОБА_3 . Відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду дитина не провела час з матір'ю з 12-00 год. до 18-00 год. У зв'язку з чим виконавчий документ щодо побачення вважається не виконаним.
05.08.2024 року державним виконавцем Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Данченко О.М. при примусовому виконанні ухвали №172/491/22, виданої 30.01.2024 року Дніпровським апеляційним судом у справі №172/491/22 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 1 700 грн. Зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Не погоджуючись із спірною постановою державного виконавця від 05.08.2024 року про накладення штрафу за невиконання рішення у розмірі 1 700 грн., позивач звернувся з цією позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ).
Згідно із ч.1 ст.1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
В силу частин 1, 2 ст.15 Закону № 1404-VІІІ сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Статтею 18 Закону №1404-VІІІ встановлені обов'язки і права виконавців. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до ч.6 ст.26 Закону №1404-VІІІ за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Згідно із ст.63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Статтею 75 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.4 ст.19 Закону № 1404-VІІІ сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання боржником судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.
Тобто, приймаючи рішення про наявність чи відсутність підстав для застосування штрафу державний виконавець зобов'язаний не лише встановити сам факт виконання чи неналежне виконання рішення, а й упевнитися у наявності або відсутність поважних причин невиконання рішення і обов'язку виконати певні дії лише боржником.
Так, 05.08.2024 року державним виконавцем Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Данченко О.М. при примусовому виконанні ухвали, виданої 30.01.2024 року Дніпровським апеляційним судом у справі №172/491/22 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення накладено на боржника ОСОБА_1 штраф на користь держави у розмірі 1 700 грн. Зобов'язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Суд також вказує на те, що актами державного виконавця від 02.08.2024 року та 04.08.2024 року встановлено невиконання позивачем ухвали Дніпровського апеляційного суду від 30.01.2024 року у справі №172/491/22, оскільки останній не сприяв виконанню рішення, дитину не було передано матері.
Однак, суд зауважує, що при накладенні штрафу згідно із оскаржуваної постанови, державний виконавець констатував факт невиконання рішення суду, але не з'ясував причин нібито невиконання рішення суду.
З наданих відеоматеріалів, вбачається, що позивач щоразу забезпечував зустріч доньки з матір'ю - ОСОБА_3 , не чинив перешкод у їх спілкуванні. Крім того, із наданих відеоматеріалів вбачається, що донька за власним бажанням відмовляється йти до матері - ОСОБА_3 .
Суд зауважує, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано і таке невиконання сталося без поважних на те причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме невиконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Враховуючи вищезазначене, невиконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 30.01.2024 року не може вважатися невиконанням рішення без поважних причин позивачем, оскільки таке залежить ще й від волі дитини.
Таким чином, беручи до уваги викладене вище, суд відмічає, що обов'язок позивача щодо не вчинення перешкод у спілкування дитини з матір'ю був дотриманий ним в межах саме його можливостей, адже, як не заперечується сторонами у справі, боржник забезпечив присутність дитини. Разом з тим, подальше перебування дитини з її матір'ю унеможливлювалось внаслідок особистого волевиявлення дитини не йти з матір'ю.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі № 824/308/20-а, від 08.07.2021 року у справі № 640/11833/19, від 18.07.2023 року у справі № 380/16763/22.
Отже, відповідачем не обґрунтовано та належними доказами не підтверджено те, що позивач не сприяв виконанню чи чинив перешкоди по виконанню рішенню суду.
За встановлених обставин, суд погоджується з тим, що особиста відмова дитини від зустрічі із матір'ю є обставиною, яка ускладнює виконання рішення суду і є поважною в розумінні статей 63, 75 Закону № 1404-VІІІ, а доказів впливу позивача на це відповідачем не надано.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що постанова про накладення штрафу від 05.08.2024 року у виконавчому провадженні № 74022860 за невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Згідно із ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду, тому судовий збір у розмірі 968,96 грн. підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262, 287 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 05.08.2024 року про накладення штрафу у виконавчому провадженні № 74022860.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул.Старокозацька, 56, м.Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 44703621) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.272 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ч.6 ст.287 КАС України.
Суддя К.С. Кучма