19 вересня 2024 року ЛуцькСправа № 140/8384/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лозовський О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2022 №378 «Про результати службового розслідування» проведеного відносно командира ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 ; зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Міністерства Оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з травня 2022 року по 24 лютого 2023 року, як дружині померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Позивач зазначає, що відповідно до розділу п.1 розділу XXX «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженим наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок №260) у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
Чоловік позивача ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) проходив військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_1 з червня 2018 року на посаді командира НОМЕР_2 механізованого батальйону НОМЕР_3 окремої механізованої бригади.
11.04.2022 в ході бойових дій на території Миколаївської області, у зв'язку, з погіршенням стану здоров'я, підполковника ОСОБА_2 було госпіталізовано у ЦМР та СЛ «Одеський», 12.04.2022 був переведений на лікування до ВМКЦ Південного регіону.
14.04.2022 госпітальна військово-лікарська комісія терапевтичного профілю Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на підставі статей 60-а, 66-а, 12-а, 53 в графі III Розкладу хвороб ОСОБА_2 було визнано не придатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер. Після смерті ОСОБА_2 позивач 21.04.2023 звернулась до відповідача з заявою про надання інформації про стан заборгованості по грошовому забезпеченню померлого чоловіка та надання інформації про обставини самовільного залишення військової служби ОСОБА_2
16.04.2024 через ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач засобами СЕДО отримала від відповідача результати службового розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2022 №216 та акт службового розслідування.
В пункті 2 Результату службового розслідування зазначено, що командира ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 притягнути до дисциплінарної відповідальності, після повернення його у військову частину.
В пункті 3. Результату службового розслідування зазначено, що правопорушення командира ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 містить ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст.. 5 ч. 407 Кримінального кодексу України.
Пунктом 5 Результату службового розслідування зазначено, що командиру ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 підполковнику ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину, призупинити випалу грошового забезпечення з дня самовільного залишення ним військової частини.
З наведеними висновками відповідача позивач не погоджується, вважає їх протиправними, тому звернулась до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнав та просить відмовити у його задоволенні, оскільки після завершення службового розслідування (15.06.2022), підполковник ОСОБА_2 в розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув, та до військової частини НОМЕР_1 не надходило жодних медичних документів про безперервне перебування підполковника ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні або інших документів, які б підтверджували поважні причини його відсутності на військовій службі.
Крім цього, позивачем не було долучено до матеріалів позовної заяви жодних доказів надання (надсилання) у встановленому порядку підполковником ОСОБА_2 даних документів.
Підполковника ОСОБА_2 було повідомлено про результати службового розслідування (згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2022 № 378) щодо його безпідставної відсутності на військовій службі з 14.05.2022, зокрема, у відповідях на звернення вих.№ 6158 від 24.09.2022, вих.№ 2162 від 07.11.2022, вих.№ 8556 від 20.11.2022, а також безпосередньо позивача у відповіді на заяву від 21.04.2023 (вих. № 5425 від 16.05.2023) та відповіді на запит адвокату Кірносову Олексію від 22.10.2023 вих. № 11702, копії даних відповідей долучено до даного відзиву на позовну заяву. Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_4 (вих.№ 696/1/170 від 06.01.2023) адресованого ОСОБА_2 , що долучено позивачем до матеріалів позовної заяви, вбачається, про безпідставну відсутність на військовій службі підполковника ОСОБА_2 його було повідомлено ІНФОРМАЦІЯ_5 у даному листі.
Підсумовуючи все вищеописане, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15.06.2022 № 378 «Про результати службового розслідування» був виданий відповідно до вимог чинного законодавства України та не суперечить йому, крім цього підполковником ОСОБА_2 (який згідно з вимогами законодавства був наділений повноваженнями щодо його оскарження), у встановлений законом термін та спосіб оскаржено не було.
Представник відповідача зауважив, що виплата належного, але не отриманого померлим військовослужбовцем грошового забезпечення здійснюється вищевказаним членам сім'ї лише за їхнім зверненням, на підставі наказу командира військової частини про виплату. В разі, якщо таке звернення надійшло після закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про оголошення померлим військовослужбовця, відповідна виплата не здійснюється.
Позивач у встановленому порядку не зверталась до військової частини НОМЕР_1 із відповідним звернення (заявою), щодо виплати йому належного, але не отриманого підполковником ОСОБА_2 до дня смерті (загибелі) грошового забезпечення, як це передбачено розділом XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Також, позивачем не надано жодних доказів відмови ВЧ НОМЕР_1 у розгляді звернення позивача, або відмови здійснювати відповідні виплати (якщо такі наявні) за результатами розгляду звернення позивача у відповідності до вимог передбачених у розділі XXX Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 є вдовою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Чоловік позивача проходив військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 з червня 2018 року на посаді командира НОМЕР_2 механізованого батальйону НОМЕР_3 окремої механізованої бригади.
Відповідно до посвідченням НОМЕР_4 від 05.02.2015 позивач був учасником бойових дій. 11.04.2022 в ході бойових дій на території Миколаївської області, у зв'язку, з погіршенням стану здоров'я, підполковника ОСОБА_2 було госпіталізовано у ЦМР та СЛ «Одеський», 12.04.2022 був переведений на лікування до ВМКЦ Південного регіону.
14.04.2022 госпітальна військово-лікарська комісія терапевтичного профілю Військово-медичного клінічного центру Південного регіону на підставі статей 60-а, 66-а, 12-а, 53 в графі III Розкладу хвороб ОСОБА_2 було визнано не придатним до військової служби з виключенням з військового обліку. ВЛК встановлено наступний діагноз: подагра; хронічна хвороба нирок V стадії; подагрична нефропатія; хронічний пієлонефрит, фаза латентного запалення; множинні кісти лівої нирки; нефросклероз лівої нирки; хронічна ниркова недостатність IV ст.; анемія хронічного захворювання важкого ступеню; виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, рідко рецидивуючий перебіг, з незначним порушенням функції, фаза ремісії.
11.05.2022 Волинської обласною МСЕК ОСОБА_2 було встановлено групу інвалідності 1-Б, захворювання так, пов'язане із захистом Батьківщини. Також встановлено відсоток втрати працездатності у розмірі 100%.
25.08.2022 та 07.11.2022 ОСОБА_2 звертався до відповідача з рапортами про виплату йому грошового забезпечення та повідомленням з підтверджуючими документами про те, що його визнано непридатним до військової служби та знято з військового обліку.
Однак, 24.09.2022 листом №6158 відповідач надав відповідь на звернення ОСОБА_2 де зазначив, що останній порушив порядок проходження військової служби, не прибув на військову службу в район виконання завдань по закінченню лікування та самоусунувся від виконання службових обов'язків (а.с28-29).
21.04.2023 позивач звернулась до відповідача з заявою про надання інформації про стан заборгованості по грошовому забезпеченню померлого чоловіка та надання інформації про обставини самовільного залишення військової служби ОСОБА_2
16.03.2024 через ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 засобами СЕДО отримала від відповідача результати службового розслідування, призначене наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 18.05.2022 №216 та акт службового розслідування.
Згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2022 №378 вбачається, що у пункті 2 зазначено, що командира ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 притягнути до дисциплінарної відповідальності, після повернення його у військову частину, у пункті 3 зазначено, що правопорушення командира ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 містить ознаки кримінального правопорушення передбаченого ст. 5 ч. 407 Кримінального кодексу України, у пункті 5 зазначено, що командиру ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 підполковнику ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину, призупинити виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення ним військової частини.
Вважаючи, що наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2022 №378 про результати службового розслідування є протиправним та підлягає скасуванню, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-XІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частинами 2-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Абзацом 4 частини 6 статті 9 даного Закону визначено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
Пунктом 3 Постанови КМ України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) визначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Розділом ХХХ Порядку №260 регламентовано виплата грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Згідно з пунктом 1 розділу ХХХ Порядку №260 у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Як вбачається із пункту 2 розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2022 №378 вбачається, що у пункті 5 зазначено, що командиру ІНФОРМАЦІЯ_6 військової частини НОМЕР_1 підполковнику ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину, призупинити виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення ним військової частини.
Станом на день звернення позивачем до суду, даний наказ не скасовано та він є чинним. Тобто, позивачу правомірно не нараховувалось грошове забезпечення, а тому підстави для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з травня 2022 року по 24 лютого 2023 року відсутні.
Щодо визнання протиправним та скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2022 №378, суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби. За стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир.
Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (стаття 5 вказаного Статуту). Статтею 45 Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); г) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Статтею 85 Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно з пунктами 2, 3 розділу IV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування; за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді; ознайомлюватися з необхідними документами, за потреби - знімати з них (отримувати) копії та долучати до матеріалів службового розслідування; отримувати інформацію, пов'язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України; проводити огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, що стосуються службового розслідування, за результатами якого складати акт огляду з обов'язковим зазначенням: предмета огляду та його стислого опису; часу, дати, місця (населеного пункту) огляду; посади, військового звання, прізвища та імені особи, яка складає документ; військового звання, прізвища та імені посадової (службової) особи, яка бере участь у службовому розслідуванні (за необхідності); прізвища, імені, по батькові та фактичної адреси проживання двох присутніх осіб; фактичного місцезнаходження військової частини, установи, підприємства тощо; місця складання документа (номер службового кабінету або іншого приміщення); у разі використання технічних (відео-, фото- або аудіо-) засобів - цифрового пристрою, його назви, моделі; підписів присутніх осіб на кожному аркуші та їх прізвищ, ініціалів, підписів на останньому аркуші; підпису особи, яка склала акт огляду, на останньому аркуші.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Тобто, з вище вказаного вбачається, що оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України може виключно військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування.
Отже, ОСОБА_1 не має права оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування (наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2022 №378), оскільки даному випадку дані правовідносини стосуються ОСОБА_2 та ВЧ НОМЕР_1 .
Разом з тим, суд зауважує, що позивач не звертався у встановленому порядку до ВЧ НОМЕР_1 із заявою про скасування наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2022 №378 та щодо нарахування та виплати грошового забезпечення з травня 2023 по 24.02.2023.
Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її певні права чи законні інтереси у сфері публічно-правових відносин потребують захисту.
Проте, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення прав чи інтересів заявника, а ознакою такого порушення зміна стану його суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, поведінка суб'єкта владних повноважень, яка не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення її можливості їх реалізувати та не покладає на неї певні обов'язки, не може вважатись такою, що порушує права, свободи чи інтереси цієї особи.
Суд звертає увагу, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Відтак, навіть якщо поведінка суб'єкта владних повноважень не відповідає діючим нормативно-правовим актами, однак це жодним чином не впливає на права, свободи чи інтереси особи, констатація судом факту незаконності такої поведінки не виконуватиме завдання адміністративного судочинства, що виключає існування підстав для задоволення відповідного позову.
Предметом позову є матеріальний зміст позовних вимог, який проявляється в заінтересованості отримати певне матеріальне благо чи іншим чином захистити порушені права, свободи чи інтереси.
Таким чином, судом не встановлено порушення прав та інтересів позивача, оскільки відповідачем не відмовлено у скасуванні наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 15.06.2022 №378 та щодо у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення з травня 2023 по 24.02.2023. Позивачем не доведено, що поведінка ВЧ НОМЕР_1 в установлених правовідносинах порушує її права.
Зважаючи на вищевказане в задоволені позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.А. Лозовський