м. Вінниця
18 вересня 2024 р. Справа № 120/6375/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончик Віталій Володимирович, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
15.05.2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №42 від 02.03.2021 року солдата ОСОБА_1 , механіка відділення телекомунікаційних систем центру радіозв'язку, звільнену наказом начальника Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла №9-РС від 01.03.21 року у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виключено зі списків особового складу військової частини, з речового та фінансового забезпечення з 02.03.2021 року.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 року у справі №120/5485/21-а, 30.04.2024 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, яка розрахована із базового місяця для індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 82320, 85 грн.
На переконання позивача, оскільки індексація її грошового забезпечення виплачена з порушенням строку її виплати, у неї виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.03.2021 року по 03.09.2021 року, у зв'язку з чим звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 20.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою витребувано у відповідача детальну інформацію про загальний розмір (суму) належних позивачеві при звільненні виплат; детальну інформацію про загальний розмір (суму) належних позивачеві при звільненні виплат, які були несвоєчасно виплачені позивачу; довідку про грошове забезпечення позивача за останні два місяця перед звільненням; розрахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
05.06.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення зобов'язання роботодавця виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №42 від 02.03.2021 року солдата ОСОБА_1 , механіка відділення телекомунікаційних систем центру радіозв'язку, звільнену наказом начальника Головного інформаційно-телекомунікаційного вузла №9-РС від 01.03.2021 року у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виключено зі списків особового складу військової частини, з речового та фінансового забезпечення з 02.03.2021 року.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 року у справі №120/5485/21-а, 30.04.2024 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.03.2018 року, яка розрахована із базового місяця для індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 82320, 85 грн.
На переконання позивача, оскільки індексація її грошового забезпечення виплачена з порушенням строку її виплати, у неї виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 03.03.2021 року по 03.09.2021 року, у зв'язку із чим звернулась з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Необхідно звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Таким чином, нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18.
26.02.2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 року у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі-Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022 року.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.03.2021 року.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 року у справі №120/5485/21-а, 30.04.2024 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, яка розрахована із базового місяця для індексації грошового забезпечення січень 2008 року, у сумі 82320, 85 грн.
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 03.03.2021 року (з наступного дня після виключення зі списків).
Крім цього, слід враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2024 року в грудні 2018 року та в січні 2019 року (два останні календарні місяці служби, що передували виключенню зі списків особового складу частини) позивачу нараховано 8340,31 грн. та 11227,43 грн., що у сумі 19567,74 грн.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 315,61 грн. (19567,74 грн. / 62 календарний день в грудні 2018 року та в січні 2019 року).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 року по 03.09.2021 року становить 185 календарних дні.
Із вказаного слідує, що середній заробіток позивача за час затримки при звільненні за період з 03.03.2021 року по 03.09.2021 року складає 58387,85 грн. (315,61 грн. х 185 календарних дні).
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період 03.03.2021 року по 03.09.2021 року становить 58387,85 грн.
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 року по 03.09.2021 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.03.2021 року по 03.09.2021 року в сумі 58387,85 грн. (п'ятдесят вісім тисяч триста вісімдесят сім гривень вісімдесят п'ять копійок), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Дончик Віталій Володимирович