м. Вінниця
18 вересня 2024 р. Справа № 120/6227/24
Вінницький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
13.05.2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №025450006477 від 12.04.2024 року про відмову призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати періоди роботи, що дають право виходу на пенсію за віком ОСОБА_1 , з 24.06.1980 року по 02.03.1983 року та з 13.02.1984 року по 06.09.1984 року відповідно до записів в трудові книжці НОМЕР_1 та призначити пенсію за віком з 05.04.2024 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 05.04.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 12.04.2024 року № 025450006477 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Ухвалою суду від 17.05.2024 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
10.06.2024 року представник Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подала до суду відзив на адміністративний позов, у якому вказала, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняте правомірне та обгрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії №025450006477 від 12.04.2024 року, у зв?язку з відсутністю необхідного стажу.
Отже, Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не приймалось рішення по суті заяви позивача, відтак на думку представника відповідача, відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є, в даному випадку, визначений у встановленому порядку територіальний орган Пенсійного фонду Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Враховуючи наведене, просить суд відмовити в задоволенні позову.
04.07.2024 року представник Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подала до суду відзив на адміністративний позов, у якому вказала, що згідно з документами, доданими до заяви про призначення пенсії за віком та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж станом на 05.04.2024 року ОСОБА_1 становить 19 років 00 місяці 01 день.
На підставі вищевикладеного, на думку представника відповідача, Головним управлінням правомірно відмовлено ОСОБА_2 , у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування", оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж 21 рік.
Враховуючи наведене, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив наступні обставини.
05.04.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Зазначена заява позивача за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
За результатами розгляду заяви, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.04.2024 року № 025450006477 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 21 рік.
У рішенні вказано, що страховий стаж роботи заявниці складає 19 років 09 місяців 29 днів.
Окрім іншого у рішенні вказано, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 24.06.1980 року по 02.03.1983 року, оскільки розбіжність між датою на звільнення (02.03.1983) та датою наказу на звільнення (05.09.1983);
- з 13.02.1984 року по 06.09.1984 року, оскільки відсутня назва підприємства куди прийнята.
Позивач вважає вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі також Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).
Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Згідно ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, наявний у позивача страховий стаж складає 19 років 09 місяців 29 днів. Вік заявника 63 роки 0 місяців 01 день.
При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи:
- з 24.06.1980 року по 02.03.1983 року, оскільки розбіжність між датою на звільнення (02.03.1983) та датою наказу на звільнення (05.09.1983);
- з 13.02.1984 року по 06.09.1984 року, оскільки відсутня назва підприємства куди прийнята.
Надаючи оцінку вказаним доводам Пенсійного органу, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно із п.п.1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Зазначені норми права вказують на те, що першочергово страховий стаж встановлюється на основі трудової книжки і лише в разі її відсутності або відсутності записів у трудовій книжці трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів.
Так, згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.06.1980 року позивач:
- 24.06.1980 року прийнята поваром третього розряду в Нікольський горторг (наказ № 80/к від 24.06.1980 року);
- 02.03.1983 року звільнена за прогули (наказ від 05.09.1983 року);
- 13.02.1984 року відновлена на посаду поваром третього розряду (наказ №21/к від 13.02.1984 року);
- 06.09.1984 року звільнена (наказ №121/к від 05.09.1984 року).
Записи завірені печаткою підприємства та підписом уповноваженої особи старший інспектор "Минакина".
На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 р. (далі - Інструкція №162), яка містить аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п'ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, період роботи з 24.06.1980 року по 02.03.1983 року та з 13.02.1984 року по 06.09.1984 року, а відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову у призначенні пенсії за віком слід визнати протиправним та скасувати.
Що стосується позовних вимог стосовно зобов'язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 року 1058- IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як уже зазначалось судом, статтею 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , 04.04.2024 року виповнилося 63 роки.
Так, в оскаржуваному рішенні органом Пенсійного фонду було підтверджено страховий стаж позивача в 19 років 09 місяців 29 днів. При цьому, в межах розгляду даної справи судом підтверджено право позивача на зарахування до страхового стажу спірного періоду її роботи: з 24.06.1980 року по 02.03.1983 року та з 13.02.1984 року по 06.09.1984 року, що додатково становить понад 3 роки страхового стажу. Відповідно, в сукупності загальний страховий стаж позивача в такому разі переважає необхідний мінімум для призначення пенсії в 21 рік.
Таким чином, в позивача наявні умови (вік 63 роки та стаж понад 21 рік), які є достатніми для призначення її пенсії за віком. При цьому, оскільки заява про призначення пенсії подана позивачем в межах трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку (04.04.2024 року), тому датою призначення пенсії згідно частини 1 статті 45 Закону № 1058-VI має бути наступний день, що настає за днем досягнення позивачем пенсійного віку, а саме - 05.04.2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі №227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом від 09.07.2003 року № 1058-IV. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати позивачу пенсію відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV пенсію за віком з 05.04.2024 року, зарахувавши при цьому до її страхового стажу періоди її роботи з 24.06.1980 року по 02.03.1983 року та з 13.02.1984 року по 06.09.1984 року.
Відносно органу Пенсійного фонду України, на який слід покласти обов'язок по відновленню порушеного права позивача, то суд враховує, що оскільки позивач звертався із заявою про призначення пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, а тому зарахування стажу, призначення та виплати пенсії залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем звернення позивача із заявою, де позивач перебуватиме на обліку, тобто у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки спір виник у зв'язку із прийняттям Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області спірного рішення, тому сплачений при зверненні до суду судовий збір, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 025450006477 від 12.04.2024 року про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із 05.04.2024 року, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 24.06.1980 року по 02.03.1983 року та з 13.02.1984 року по 06.09.1984 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 21084076)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Дончик Віталій Володимирович