Дата документу 18.09.2024 Справа № 334/11083/23
Єдиний унікальний №334/11083/23 Головуючий у 1 інстанції Фетісов М.В.
Провадження № 22-ц/807/1282/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
18 вересня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Подліянової Г.С.
за участю секретаря судового засідання Книш С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-
У грудні 2023 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, в якому просять стягнути з відповідача на користь позивачки матеріальну шкоду в сумі 610009,30 гривень та моральну шкоду в сумі 5000 000 гривень, на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 305004,70 гривні, моральну шкоду в сумі 5000000 гривень, судові витрати за складання звіту про незалежну оцінку середньоринкової вартості квартири 800 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 150000 гривень.
Позов обґрунтовували тим, що вони є громадянами України та співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Внаслідок збройної агресії Російської Федерації та військових обстрілів багатоквартирного житлового будинку разом із прилеглою прибудинковою територією із застосуванням (боєприпасів) ракет, їх квартира була частково знищена та непридатна для проживання. 09.10.2022 за даним фактом відкрито кримінальне провадження № 22022080000001963, за яким позивачі є потерпілими особами. Відповідно до акту про пожежу від 09.10.2022 причиною пожежі за вказаною адресою став вибух внаслідок потрапляння боєприпасів, їх уламків
під час бойових дій. Згідно з актом від 02.11.2022 комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії, квартира позивачів непридатна для проживання. Середньоринкова вартість квартири станом на 08.10.2022 становить 915014 гривень. Внаслідок вказаних обставин скаржаться на стан здоров'я, неодноразово зверталися за медичною допомогою, проходять постійне лікування та нагляд у лікарнях, змушені проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури. 29.08.2019 позивачці ОСОБА_1 встановлена третя група інвалідності. 13.06.2023 внаслідок вказаних обставин позивачці встановлена перша А група інвалідності. Відповідно до висновку лікарської комісії медичного огляду закладу № 1459 від 12.10.2023 ОСОБА_1 обмежена до здатності самостійного пересування, у здатності до орієнтації, до спілкування, контролювати свою поведінку. Погіршений стану здоров'я позивачки також підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого та індивідуальними програмами № 267 та № 1204. В подальшому ситуація призвела до майже повної втрати здоров'я, постійних колючих болів у тілі, постійного збільшення артеріального тиску, щоденних головних болів, запаморочення, шуму в голові та вухах, який збільшується при ходінні та будь-якому фізичному навантаженні. Всі витрати на ліки оплачують самостійно. У зв'язку із вказаним було порушено нормальні життєві зв'язки, були позбавлені реалізувати нормальні життєві функції, звички та бажання, постійно виникають складнощі у зв'язку із втратою квартири.
Оцінюючи моральну шкоду в сумі 10 000 000 гривень виходили із тривалості й глибини їх душевних страждань, чисельності негативних наслідків, що викликані внаслідок збройної агресії РФ, а також з фізичного та фактичного значного погіршення стану здоров'я, оскільки ушкодження здоров'я зазнали починаючи з вказаної ситуації, саме тоді й погіршилось здоров'я, яке турбує по сьогоднішній день.
Просили:
Стягнути з РФ в особі Міністерства юстиції РФ на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 610 009,30 грн.
Стягнути з РФ в особі Міністерства юстиції РФ на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у сумі 305 004,70 грн.
Стягнути з РФ в особі Міністерства юстиції РФ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у сумі 5 000 000 грн.
Стягнути з РФ в особі Міністерства юстиції РФ на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 5 000 000 грн.
Стягнути з РФ в особі Міністерства юстиції РФ на користь ОСОБА_2 судові витрати за складання звіту про незалежну оцінку середньо ринкової вартості квартири у розмірі 800,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 150 000,00 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 компенсацію матеріальної шкоди у сумі 610 009 гривень 30 копійок та моральної шкоди в сумі 300 000 гривень, а всього в сумі 910 009 гривень 30 копійок.
Стягнуто з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_2 компенсацію матеріальну шкоду у сумі 305 004 гривні 67 копійок та моральної шкоди в сумі 300 000 гривень, а всього в сумі 605 004 гривні 67 копійок.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Стягнуто з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_2 судові витрати за складання звіту про незалежну оцінку середньоринкової вартості квартири в сумі 800 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50 000 гривень, а всього в сумі 50 800 гривень.
Стягнуто з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь держави судовий збір в сумі 15 150 гривень 13 копійок.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просять рішення суду в частині відмовлених позовних вимог змінити частково та ухвалити нове рішення в частині збільшення суми моральної шкоди по 4 000 000 грн на кожну особу та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 120 000 грн на користь ОСОБА_2 .
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачами надано належні та допустимі доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, проте визначено не спів мірний розмір відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу.
Судом встановлено, що відповідно до витягів з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 1429321 та 1429106 від 20.03.2013 позивачка ОСОБА_1 є власницею 2/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , власником іншої 1/3 частки вказаної квартири є позивач ОСОБА_2 ..
Згідно з актом про пожежу від 09.10.2022 причиною пожежі за адресою: АДРЕСА_1 став вибух внаслідок потрапляння боєприпасів, їх уламків під час бойових дій.
За даним фактом 09.10.2022 відкрито кримінальне провадження № 22022080000001963 за частиною другою статті 438 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Постановою про залучення особи до кримінального провадження як потерпілого від 15.11.2023 слідчого 2-го слідчого відділення слідчого відділу УСБУ в Запорізькій області лейтенанта УСБУ в Запорізькій області лейтенанта ОСОБА_3 залучено фізичну особу ОСОБА_2 як потерпілого у кримінальному провадженні № 22022080000001963 від 09.10.2022.
Відповідно до акту комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 02.11.2022 квартира АДРЕСА_2 , частково зруйнована та стала непридатною для проживання позивачів.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 263529 від 29.08.2019 та індивідуальної програми реабілітації інваліда № 1204 від 29.08.2019 відносно ОСОБА_1 проведено первинний огляд та встановлено третю групу інвалідності загального захворювання безстроково.
Наявність захворювання у ОСОБА_1 підтверджується також випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 24.05.2023.
13.06.2023 ОСОБА_1 повторно проведено медичний огляд та встановлено І «А» групу інвалідності загального захворювання безстроково, особа не працездатна та потребує постійного стороннього догляду, що випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 157888 від 13.06.2023 та індивідуальною програмою реабілітації інваліда № 267 від 13.06.2023.
Відповідно до висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 1459 від 12.10.2023 ОСОБА_1 , яка була особою з інвалідністю І групи психічного розладу, встановлена (переглянута) І «А» група, яка проживає разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . За рівнем обмеження життєдіяльності ОСОБА_1 : обмеження самообслуговування: обмеження здатності до самостійного пересування, обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку.
Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 17.03.2023 № 2303-5002651530 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .
Згідно з звітом про незалежну оцінку від 27.09.2023 станом на 08.10.2022 середньоринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 915014 гривень.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Згідно зі статями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України,
застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Преамбулою Закону України № 1207-VII від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон № 1207-VII) визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.
Відповідно до частини дев'ятої статті 5 Закону № 1207-VII відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
В даному випадку предметом позову є саме відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої фізичним особам, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
Згідно з пунктами 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За приписами частин 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою, другою, третьою, четвертою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до роз'яснень, викладених у постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Суд встановив, що дії Російської Федерації у вигляді збройної агресії спричинили матеріальну та моральну шкоду позивачам, як мешканцям міста Запоріжжя, а відтак, така шкода має бути стягнута у судовому порядку.
Відповідно до статті 36 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 56/83 від 12.12.2001 р. «Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння», держава, відповідальна за міжнародно-протиправне діяння, зобов'язане компенсувати збитки, завдані таким діянням. При цьому компенсація охоплює будь-які збитки, що обраховуються у фінансовому вираженні, в тому числі упущену вигоду, наскільки вона встановлена.
Крім того, в Основних принципах та керівних положеннях, що стосуються права на правовий захист та відшкодування збитків для жертв грубих порушень міжнародних норм у сфері прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права № 2005/30 від 25.07.2005 р., Економічною і соціальною радою ООН унормовано право жертв грубих порушень міжнародних норм у сфері прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права на засоби правового захисту, зокрема право на ефективний доступ до правосуддя, реальне та швидке відшкодування завданих збитків, доступ до механізмів відшкодування збитків (п. 11). При цьому, відповідно до п. 20 вказаних Основних принципів, компенсацію необхідно надавати за будь-які збитки, включаючи матеріальну шкоду та упущену вигоду, у тому числі втрату можливості заробітку.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні»» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 (п. 50) дійшла висновку, що російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Відповідно до частини 3 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії росії проти України в розумінні частини 3статті 82 Цивільного процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Визначаючи розмір моральної шкоди необхідно врахувати практику Європейського суду з прав людини, роз'яснення пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України
«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до якого, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.
Колгія суддів, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотних порушень їх конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, вважає необхідним плішити розмір компенсації за заподіяну позивачам моральну шкоду до 1 000 000 гривень на кожного.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням.
Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
1. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи,
зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п'ятої та дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п'ятою, дев'ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду
справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії Договору (угоди) про надання правової допомоги (далі Договір), акту про приймання-передачі виконаних робіт за надання юридичних послуг згідно до Договору від 30.11.2022, квитанції до прибуткового ордера від 30.11.2023 року.
Оцінивши опис робіт, які надані позивачу адвокатом, суд першої інстанції зазначив, що підлягає задоволенню заява лише в частині.
Колегія суддів не погоджується, з таким висновком суду першої інстанції.
Задовольняючи частково заяву позивачів про розподіл судових витрат, колегія суддів враховує правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, за якими суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне збільшити розмір відшкодування судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу до 120 000 гривень.
Доводи апеляційної скарги зайшли часткове підтвердження під час розгляду колегією суддів матеріалів справи.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи в частині визначення розміру відшкодувань, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає зміні.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог, а тому стягненню на користь Позивача з відповідача підлягають судові витрати в сумі 21 150 гривні 13 копійок за подання позовної заяви.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 квітня 2024 року у цій справі змінити в частині стягнення моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в сумі 1 000 000 гривень (один мільйон гривень 00 копійок).
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в сумі 1 000 000 гривень (один мільйон гривень 00 копійок).
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 120 000 гривень (сто двадцять тисяч гривень 00 копійок).
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь держави судовий збір в сумі 21 150 гривень 13 копійок (двадцять одну тисячу сто п'ятдесят гривень тринадцять копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 19 вересня 2024 року.
Головуючий
Судді: