19 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 444/470/21
провадження № 51-4265 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 ,
встановив:
Як убачається із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень, ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 .
На підставі ст. 49 КК України, обвинуваченого ОСОБА_6 звільнено від кримінальної відповідальності за частинами 1, 2 ст. 125 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Кримінальне провадження, внесене 02 вересня 2020 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020145240000060 за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 125 КК України, закрито у зв'язку із закінченням строків давності притягнення останнього до кримінальної відповідальності.
Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров'я, тобто кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження, тобто кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за обставин, викладених в ухвалі суду.
Вказану ухвалу потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_8 оскаржили в апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року апеляційні скарги потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_8 залишено без задоволення, а ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року залишено без змін.
Не погодившись із ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій, представник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 оскаржив їх в касаційному порядку.
У поданій касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Захисник вказує, що судами не враховано, що ОСОБА_6 свідомо наніс потерпілій тілесні ушкодження, після чого у неї стан здоров'я став тяжким, проте не поніс за це ніякого покарання. Проте судом не були допитані свідки для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності. Крім того, ОСОБА_6 неодноразово не з'являвся у судові засідання без поважних причин, ухилявся від суду, тому вони переносилися на значні терміни, внаслідок чого судовий розгляд затягнувся. Водночас потерпілі ОСОБА_4 та ОСОБА_8 не ознайомлені із клопотанням захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та судовий розгляд проведений за відсутності потерпілої ОСОБА_8 , чим порушені її права, передбачені ч. 3 ст. 56 КПК України. При цьому матеріали кримінального провадження не містять даних про повідомлення останньої належним чином про час та місце судового розгляду та не з'ясовувалися причини її неявки. Апеляційний суд вказаних порушень не усунув та належним чином доводи апеляційних скарг не перевірив, тому рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши долучені до скарги копії судових рішень, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.
Доводи касаційної скарги представника потерпілої про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при винесенні оскаржуваних судових рішень колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Як убачається з наданих копій судових рішень, ОСОБА_6 інкриміновано кримінальні правопорушення, передбачені частинами 1, 2 ст. 125 КК України, які були вчиненні 02 вересня 2020 року.
28 листопада 2023 року захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав клопотання про звільнення вказаного обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності за частинами 1, 2 ст. 125 КК України. У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання свого захисника та в обґрунтування зазначив, що відповідно до статті 49 КК України вищевказаний строк сплив, тому він має бути звільненим від кримінальної відповідальності.
Суд першої інстанції, розглянувши клопотання захисника, дійшов висновку, що строки давності, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 49 КК України, закінчились, а тому постановив ухвалу, якою звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за частинами 1, 2 ст. 125 КК України та закрив кримінальне провадження щодо нього, з чим погодився і суд апеляційної інстанції.
При цьому твердження касаційної скарги представника потерпілої про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при винесенні вказаних судових рішень через безпідставне закриття кримінального провадження щодо потерпілої ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 125 КК України є необгрунтованними, враховуючи наступне.
Нормами п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
Однією з підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності є закінчення строків давності, визначених ст. 49 КК України.
За приписами ч. 4 ст. 286 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення ст. 49 КК України є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов'язок розглянути відповідне питання.
Згідно пунктів 1, 2 ч.1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
З копій судових рішень слідує, що ОСОБА_6 обвинувачується, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, щодо потерпілої ОСОБА_4 , яке було вчинене 02 вересня 2020 року.
Санкцією ч. 2 ст. 125 КК України (в редакції від 01 січня 2024 року) передбачено покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправних робіт на строк до одного року, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.
Згідно ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, належать до кримінального проступку.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановив, що станом на 28 листопада 2023 року закінчились строки притягнення обвинуваченого ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності, зокрема, за ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки з дня вчинення зазначеного кримінального правопорушення (02 вересня 2020 року) минуло понад три роки.
Що стосується тверджень представника потерпілої про затягування розгляду справи через неявку обвинуваченого, то вони не заслуговують на увагу.
Так, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника.
При цьому судами встановлено відсутність даних, які б свідчили про наявність обставин, передбачених частинами 2, 3 ст. 49 КК України, зокрема щодо зупинення чи переривання строків давності, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України.
Так, як слідує із копій судових рішень, у матеріалах справи відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_6 ухилявся від досудового розслідування або суду, оскільки судові засіданні у даному кримінальному провадженні відкладались з різних обґрунтованих причин, зокрема, за клопотанням сторін, у тому числі і у зв'язку із перебуванням обвинуваченого на лікуванні, що було підтверджено відповідними документами. Також у матеріалах справи відсутні дані на підтвердження того, що до закінчення зазначених у ч. 1 ст. 49 КК України строків обвинувачений ОСОБА_6 вчинив новий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Тому суд першої інстанції в судовому засіданні, виклавши належне обґрунтування, задовольнив клопотання захисникапро звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків, передбачених ч. 1 ст. 49 КК України, при цьому зазначив, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні, зокрема, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, строк притягнення до кримінальної відповідальності за яке сплив, відсутнє переривання перебігу давності, обвинувачений не ухилявся від слідства або суду та наявна згода обвинуваченого на таке звільнення.
Враховуючи вищенаведене, районний суд дійшов до обгрунтованого висновку про необхідність задоволення клопотання захисника ОСОБА_7 та звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, зокрема, за ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки в судовому засіданні встановлено, що кримінальні правопорушення, у яких обвинувачується ОСОБА_6 згідно ст. 12 КК України належать до кримінальних проступків та з дня їх вчинення минуло більше трьох років.
Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, перевірив наявність обставин, які не перешкоджають задовольнити подане клопотання, та задовольнив його.
При цьому доводи касаційної скарги представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 про допущення судом першої інстанції істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді клопотання захисника через ненадання його для ознайомлення потерпілим, відсутність належного повідомлення потерпілої ОСОБА_8 про час та місце судового розгляду та розгляд його за відсутності вказаної потерпілої не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
Так, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України потерпілий або його законний представник чи представник наділені правом на касаційне оскарження судових рішень у тій частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
Як убачається зі змісту касаційної скарги та доданого до неї доручення, вона подана представником ОСОБА_5 в інтересах потерпілої ОСОБА_4 , тому вказаний представник не наділений повноваженнями оскарження судових рішень в частині порушення прав потерпілої ОСОБА_8 . Водночас Верховний Суд звертає увагу, що вказана потерпіла є окремим учасником судового провадження, який може реалізувати своє право на оскарження судових рішень, проте касаційної скарги від неї не надходило.
Крім того, з копії рішення районного суду слідує, що потерпіла ОСОБА_4 була присутня в судовому засіданні 28 листопада 2023 року при розгляді клопотання захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 про звільнення останнього від кримінальної відповідальності за частинами 1, 2 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та висловила свою думку, заперечивши проти його задоволення. Водночас потерпіла ОСОБА_8 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
При цьому, як слідує з копій судових рішень, з урахуванням наведеного та думки потерпілої ОСОБА_4 щодо застосуванням до ОСОБА_6 положень ст. 49 КК України в суду були відсутні правові підстави для незастосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності.
Крім того, твердження касаційної скарги представника потерпілої щодо незаконності судових рішень через те, що районний суд не допитав свідків під час судового розгляду для притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, то вони не заслуговують на увагу, враховуючи наступне.
Згідно ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Статтею 62 Конституції України встановлені права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч. 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Оскільки при звільненні від кримінальної відповідальності вирок не ухвалюється, а питання вирішується шляхом постановлення у судовому засіданні ухвали про закриття провадження у випадку встановлення підстав, передбачених вищезазначеними вимогами закону, тому винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних проступків у вказаному рішенні не встановлюється.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, діючи в межах свої повноважень та з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування у даному випадку інституту звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності,про що у судовому рішенні навів докладні мотиви.
Таким чином, за змістом ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 372 КПК України.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження, зокрема, за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_4 на вказану ухвалу суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, та обгрунтовано визнав їх безпідставними, навівшивідповідні мотиви. Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
За таких обставин, доводи касаційної скарги представника потерпілоїпро істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при винесенні оскаржуваних судових рішень, є неспроможними.
Інші доводи касаційної скарги не містять вказівки на порушення судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілої ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 28 листопада 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3