Справа №752/25636/23
Провадження №2-о/752/91/24
09 вересня 2024 року м. Київ
Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
за участю секретаря Дураєвої А.О.,
заявниці ОСОБА_1 ,
представника заявника Гонди О.Ю. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту народження особи,-
Адвокат Гонда Олег Юрійович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту народження особи, заінтересована особа Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в Коростенській центральній міській лікарні, однак реєстрація її народження відбулася Богородським підрозділом Куменського міжрайонного відділу ЗАГС Міністерства юстиції Кіровської області Російської Федерації.
Матір'ю заявниці є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка 25.08.1990 уклала шлюб з ОСОБА_4 , після реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_5 .
Батьком заявниці є ОСОБА_4 , який не мав зареєстрованого місця проживання, оскільки був військовослужбовцем та мав багато відряджень.
ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про внесення змін до актового запису про народження, однак отримала відмову.
Просив:
встановити факт народження дитини жіночої статі - ОСОБА_1 , українки, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коростень, Житомирської області, України, громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
записати матір'ю дитини у свідоцтві про народження - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українку, громадянку України;
записати батьком дитини в свідоцтві про народження - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , українця, громадянина України;
допустити негайне виконання рішення.
Заявниця та її представник підтримали заяву, просили її задовольнити.
Заявниця зазначила, що не хоче, щоб місце її проживання, зазаначене у свідоцтві про народження, було пов'язане з країною - агресором. Крім того, у випадку, якщо свідоцтво про народження загубиться, вона не зможе його відновити.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися.
11.12.2023 судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
16.01.2024 судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі та призначено здійснювати розгляд зазначеної цивільної справи за правилами окремого провадження.
29.03.2024 Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надав до суду пояснення у яких зазначив, що державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_6 народила дівчинку в Коростеньскій центральній міській лікарні, проте державну реєстрацію народження здійснив компетентний орган державної реєстрації актів цивільного стану Російської Федерації, тобто матір дитини скористалася своїм правом у виборі місця державної реєстрації народження та зазначенням фактичного місця народження дитини.
03.09.2024 адвокат Гонда Олег Юрійович в інтересах ОСОБА_1 подав до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій просив:
встановити факт народження дитини жіночої статі - ОСОБА_1 , українки, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коростень Житомирської області, України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
поновити актовий запис про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений Богородським підрозділом Куменського міжрайонного відділу РАЦС Міністертсва юстиції Кіровської області Російької Федерації 18.07.1991 за №31;
записати матір'ю дитини у свідоцтві про народження - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українку;
записати батьком дитини в свідоцтві про народження - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , українця;
допустити негайне виконання рішення.
Суд з урахуванням приписів ч.3 ст. 49 , ч.3 ст. 294 ЦПК України залишає заяву без розгляду, оскільки заявником після початку розгляду справи по суті було замінено одні вимоги іншими та доповнено заяву новою вимогою, тобто змінено предмет заяви, що допускається не пізніше, ніж за п'ять днів до першого судового засідання.
Допитана як свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що ОСОБА_1 - її донька, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коростені Житомирської області. Її чоловік був військовослужбовцем, вони переїхали за місцем служби чоловіка і проживали в сел. Богородське Кіровської області, там же зареєстрували народження доньки. Інших дітей у неї немає.
Допитаний як свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що у 1991 році він проживав та був військовослужбовцем, службу проходив у військовій частині в сел. Богородське Кіровської області Російської Федерації, де також жила його колишнья дружина ОСОБА_3 . Після того як вона завагітніла, то поїхала народжувати в с. Стремигород Коростенського району Житомирської області. В цьому селі пологового будинку немає. Дружина народжувала у м. Коростень Житомирської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 його повідомили про народження дочки та надали відпустку. Він приїхав в м. Коростень, де зустрів куму, у якої проживала його дружина з новонародженою дитиною. Потім вони повернулися утрьох до місця його служби, дочка захворіла, її з матір'ю поклали у лікарню. Після одужання вони зареєстрували факт народження. Дочка зареєстрована за місцем його реєстрації.
Допитана як свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що знає заявницю та її матір. Матір ОСОБА_1 - це її однокласниця, вони знайомі з 1970 року. Проживали в с. Стремигород Коростенського району Житомирської області по сусідству. Чоловіком ОСОБА_3 був ОСОБА_4 , він був військовослужбовцем. ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 виїхали жити до Росії. Їх донька ОСОБА_10 народилася в м. Коростені Житомирської області. В цей час вона також проходила лікування у цьому пологовому будинку. ОСОБА_8 сказала, що народила дівчинку ІНФОРМАЦІЯ_1. У ОСОБА_3 одна дитина.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
25.08.1990 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 , актовий запис №149.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 03.11.2016 Богородським підрозділом Куменського міжрайонного відділу ЗАЦС міністерства юстиції Кіровської області, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Богородське Богородський район Кіровська область, про що 18.07.1991 складений актовий запис про народження №31, в якому батьком записаний ОСОБА_4 , українець, матір'ю - ОСОБА_3 , українка.
Відповідно до даних паспорту громадянина України № НОМЕР_2 ОСОБА_1 народиласьІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження: с. Богородське Богородський район, Кіровська область, Російська Федерація,
10.05.2019 ОСОБА_11 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_12 . Шлюб між подружжям був розірваний рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 07.08.2023 у справі №279/3299/23, відновлено дошлюбне прізвище ОСОБА_1 .
Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Коростенська центральна міська лікарня Коростенської міської ради» від 15.06.2023 №1083 ОСОБА_6 , 1966 року народження, в Коростенській центральній міській лікарні народила дівчинку ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно даних епікризу від 22.05.1991 ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дівчинку вагою 3000 г, ростом 54 см.
Листом Голосіївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.07.2023 №2381/33.1-87 відмовлено ОСОБА_13 у внесені змін до актового запису про народження, складеного Богородським підрозділом Куменського міжрайонного відділу ЗАГС Міністерства юстиції Кировської області Російської Федерації на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки при державній реєстрації народження місце народження дитини вказане за фактичним місцем проживання одного з батьків, підстав для внесення змін не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод чи інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У відповідності до вимог ч. 2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д)означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 №925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основними складовими права на справедливий суд є: право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права (справа «Bellet v. France»); принцип юридичної визначеності (справи «Науменко проти України», «Полтораченко проти України», «Трегубенко проти України»); незалежність та безсторонність судової влади (справа «Pullar v. United Kingdom», «Совтрансавто-Холдинг проти України») право на розгляд справи судом у розумні строки (справі «Странніков проти України», «Науменко проти України»).
Згідно ч.5 ст. 177 ЦК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.
У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків. Державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
Згідно п. 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року, встановлено, що державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них.
Відповідно до п. 8 Розділу ІІ Інструкції Про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №22/5 від 29.12.1984, реєстрація народження провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них, а в разі хвороби, смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження - за заявою родичів, інших осіб або адміністрації лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини.
У цій справі заявником не доведено, які, чим саме та ким порушені його права. Не підтверджено заявником й того, що існують певні перешкоди для реалізації ним особистих немайнових чи майнових прав.
Судом встановлено, що фактично заявниця народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коростень Житомирської області, УРСР. Проте одразу після народження дитини реєстрація її народження батьками не була проведена, оскільки вони разом з новонародженою дочкою виїхали до міста служби батька заявниці ОСОБА_4 до с. Богородське Богородський район Кіровська область.
Реєстрація народження ОСОБА_1 відбулась с. Богородське Богородського району Кіровської області, де був складений актовий запис про її народження, внесені відомості про батьків та видано свідоцтво про її народження.
Суд зазначає, що реєстрація народження заявниці проводилася в порядку, визначеному чинним законодавством, яке діяло на момент такої реєстрації, за місцем проживання одного з батьків, зокрема, батька заявниці, який проходив військову служба та проживав в пос. Богородське Кіровської області Російської Федерації зі своєю колишньою дружиною, яка є матір'ю заявниці ОСОБА_3 , що було підтверджено свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Таким чином, само по собі зазначення в свідоцтві про народження заявниці місця народження на території Російської Федерації, яке не співпадає з її фактичним місцем народженням в м. Коростень Житомирської області, Україна, не свідчить про порушення прав заявниці.
Крім того, мета, задля якої вона звернулась для суду за встановленням цього факту, зокрема те, щоб місце її проживання, зазначене у свідоцтві про народження, не було пов'язане з країною - агресором, та можливість у випадку втрати свідоцтва про народження відновити його, свідчать про відсутність порушень прав заявниці на день ухвалення судового рішення.Встановлення факту, про який просить заявниця, не пов'язує виникнення, зміну або припинення для неї правовідносин.
За таких обставин, відсутність порушеного права заявника є підставою для відмови у задоволенні заяви в частині вимог про встановлення факту народження дитини жіночої статі - ОСОБА_1 , українки, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Коростень, Житомирської області, України, громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та вимог записати матір'ю дитини у свідоцтві про народження - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українку, громадянку України та записати батьком дитини в свідоцтві про народження - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , українця, громадянина України. Крім того вимога записати відомості, що батьки заявниці є громадянами України також явно необґрунтовані, оскільки станом на день народження ОСОБА_1 . Україна як самостійна держава не існувала, оскільки Акт проголошення незалежності України, був ухвалений Верховної Ради УРСР тільки 24.08.1991.
Також є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, вимога допустити негайне виконання рішення, оскільки відповідно до приписів ч.4 ст. 315 ЦПК України негайному виконанню підлягає ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні вимог заяви слід відмовити в повному обсязі.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України судові витрати не відшкодовуються, оскільки суд відмовив у задоволенні вимог.
Керуючись ст.ст. 12- 13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 293-294, 315, 354-355 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Заінтересована особа: Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 92, код ЄДРПОУ 26088630.
Повний текст рішення складено 16.09.2024.
Суддя Ж. І. Кордюкова