16.09.2024 Провадження по справі № 2/940/457/24
Справа № 940/964/24
Іменем України
16 вересня 2024 року Тетіївський районний суд Київської області у складі :
головуючого судді Мандзюка С.В.
за участю секретаря судового засідання Мудрик Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Тетієві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №100509553 від 07.01.2023 рокуу розмірі 29330,00 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначено, що 07.01.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №100509553, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 7000,00 грн, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін, встановлений договором та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором.
ТОВ«Мілоан» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 07.08.2024 року становить 29330,00 грн.
30.05.2023 року між ТОВ«Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № 98-МЛ/Т за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТОВ«Мілоан», зокрема і до ОСОБА_1 за кредитним договором №100509553 від 07.01.2023 року.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 14.08.2024 року відкрито провадження в справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу роз'яснено право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також наслідки ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, зокрема право суду вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Сторони у справі повідомлялися належним чином про дату, час і місце розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. У встановлений судом строк заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позов та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідач суду не надав, відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлено, що 07.01.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №100509553, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 7000,00 грн. строком на 15 днів до 21.01.2023 року. Договір підписано з боку відповідача ОСОБА_1 електронним підписом, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (а. с. 44-54).
Також, встановлено, що відповідачем підписано анкету-заяву на кредит № 100509553 від 07.01.2023 року та паспорт споживчого кредиту, що є додатком № 2 до договору про надання споживчого кредиту № 5179230 від 02.11.2021 року (а. с. 42-43, 56-57).
З довідки ТОВ «Мілоан» від 31.07.2024 року вбачається, що ОСОБА_2 з яким укладено договір про споживчий кредит № 100509553 від 07.01.2023 року ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор Z29034) та здійснено акцепт договору (а. с. 58).
Як зазначає позивач, ТОВ «Мілоан» виконало взяті на себе зобов'язання за договором, а саме надало відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору, що підтверджується платіжним дорученням № 57166017 від 07.01.2023 року (а. с. 59).
30.05.2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги № 98-МЛ/Т, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників ТОВ «Мілоан», зокрема і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 100509553 від 07.01.2023 року ( а. с. 62-73).
Відповідач ОСОБА_1 скористався кредитними коштами, але не виконує належним чином зобов'язання за договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором № 100509553 від 07.01.2023 року станом на 07.08.2024 року становить 29330,00 грн. і складається з: 7000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 21000,00 грн. - заборгованість за відсотками; 1330,00 грн. - заборгованість за комісією, що підтверджується відомостями про щоденні нарахування та погашення за кредитом та витягом з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 98-МЛ/Т від 30.05.2023 року (а. с. 60-61, 71).
24.07.2024 року позивачем на адресу відповідача було направлено досудову вимогу про сплату боргу в сумі 29330,00 гривень, проте остання залишилась без задоволення (а. с. 74-75).
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За положеннями ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Спеціальним законом, який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції є Закон України «Про електронну комерцію».
Так, у ст. 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до п. 6.1 кредитного договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
Відповідно до п. 6.4, п. 6.5 кредитного договору, укладення Товариством кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Товариством ідентичного за замістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмові формі.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідачем не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача, а також належних та допустимих доказів в спростування доводів позивача щодо нарахованої суми заборгованості.
Отже, з огляду на вищенаведені норми права, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановивши, що відповідач ОСОБА_1 допустив невиконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №100509553 від 07.01.2023 року укладеним між ним та ТОВ «Мілоан», суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог , інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 4357 від 02.08.2024 року (а. с. 90), а тому суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує його з відповідача.
Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 5000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги № 0103 від 01.03.2024 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та АО «Апологет»; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; ордер про надання правничої (правової) допомоги від 01.03.2024 року; витяг із замовлення № 4 до договору про надання правничої допомоги № 0103 від 01.03.2024 року; детальний опис наданих послуг за договором про надання правничої допомоги № 0103 від 01.03.2024 року від 31.07.2024 року; рахунок на оплату № 12 від 06.08.2024 року (а. с. 82-89).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи, що справа про стягнення кредитної заборгованості є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 3500,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».
Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 247, 264-268, 279, 354 ЦПК України, статтями 205, 207, 509, 513, 514, 525, 526, 530, 611, 638, 639, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд
вирішив:
ПозовТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, 3-й поверх, м. Львів, 79029, НОМЕР_2 , банк отримувача АТ «Креді Агріколь Банк», заборгованість за кредитним договором №100509553 від 07.01.2023 рокуу розмірі 29330 (двадцять дев'ять тисяч триста тридцять) гривень 00 копійок, понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 20 вересня 2024 року.
Суддя С.В. МАНДЗЮК