Провадження № 4-с/537/12/2024
Справа № 537/3607/24
18.09.2024 Крюківський районий суд м. Кременчука Полтавської області у складі головуючого судді Маханькова О.В., за участю секретаря судового засідання Поколоти О.В. у відкритому судовому засіданні розглянувши скаргу представника скаржника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа Крюківський відділ Державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
на дії/бездіяльність органу примусового виконання,
встановив:
Представник заявника адвокат Глушко З.В. звернулася до суду із скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, відповідно до вимог якої просить суд визнати неправомірною відмову в.о. начальника Крюківського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Комаревцева Сергія Івановича щодо зняття арешту з коштів ОСОБА_2 , що був накладений згідно постанови від 11.06.2024 року по ВП № 75248139, яке було відкрите по самостійно ним виконаному 14.04.2024 року виконавчому документу та зобов'язати скасувати арешт коштів; визнати неправомірними дії державного виконавця Крюківського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шлюєвої Аліни Олексіївни щодо виведення в окреме виконавче провадження стягнення витрат на проведення виконавчих дій в розмірі 262,00 грн. де стягувачем є Крюківський ВДВС у м. Кременчуці та прийняття постанов по ВП №75380138 від 24.06.2024 про відкриття виконавчого провадження стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження з ОСОБА_2 в розмірі 262,00 грн. та від 24.06.2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 75 грн.; розгляд скарги провести за відсутності ОСОБА_2 та за відсутності адвоката Глушко З.В.
Скарга обґрунтована тим, що з повідомлення про арешт рахунку від 11.06.2024 року в мобільному за стосунку обслуговуючого банку ОСОБА_2 стало відомо про наявність постанови Крюківського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 10.06.2024 року про відкриття виконавчого провадження №75248139. Ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження стало відомо про постанову про арешт коштів боржника ( ОСОБА_2 (рнокпп: НОМЕР_1 ) від 11.06.2024 року в частині стягнення з ОСОБА_2 коштів в сумі 13084,12 грн. на користь Полтавської митниці. Однак, ще 14.04.2024 року ОСОБА_2 було добровільно сплачено на рахунок Полтавської митниці кошти в сумі 13084,12 грн., а виконавче провадження було відкрито 10.06.2024 року. У зв'язку з безпідставним зверненням Полтавської митниці до Крюківського ВДВС у м. Кременчуці про примусове стягнення з ОСОБА_2 коштів, ним було подано електронну скаргу, за результатом якої 13.06.2024 року Полтавська митниця направила до Крюківського ВДВС заяву про повернення виконавчого документа та закінчення виконавчого провадження №75248139 від 10.10.2024 року, у зв'язку із добровільною сплатою 14.04.2024 року ОСОБА_2 коштів в розмірі 13084,12 грн., про що надано виписку Державної казначейської служби України. Заява зареєстрована в ДВС 14.06.2024 р. Станом на 17.06.2024 року виконавче провадження не було закінчене, арешт з рахунку не був знятий та відповідна постанова державним виконавцем не приймається, у зв'язку з чим адвокатом Глушко З.В. було подано відповідний запит та заявлено вимогу про зняття арешту з рахунку. Відповідь на адвокатський запит адвокат Глушко З.В. не отримувала. Натомість в матеріалах АСВП № 75248139 з'явилася завантажена 27.06.2024 року відповідь в.о. начальника Крюківського ВДВС, датована 21.06.2024 вих. № 66263, згідно якої вбачається відмова щодо зняття арешту з коштів боржника, яка мотивована тим, що станом на 26.06.2024 року відсутні підстави для зняття арешту з коштів боржника через несплату мінімальних витрат в сумі 262,00 грн. Отже, стало відомо, що 19.06.2024 року державним виконавцем Шлюєвою Аліною Олексіївною було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження, при цьому арешт коштів ОСОБА_2 скасовано не було, натомість було постановлено про те, що стягнення витрат на проведення виконавчих дій виводиться в окреме виконавче провадження. Так, 24.06.2024 року було відкрито виконавче провадження №75248139 про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження з ОСОБА_2 в розмірі 262,00 грн. де стягувачем є Крюківський ВДВС у м. Кременчуці. При цьому прийнята ще одна постанова від 24.06.2024 року, якою стягнуто мінімальні витрати виконавчого провадження складають 75 грн. Із вказаного прямо вбачається порушення законних прав та інтересів ОСОБА_2 , який через помилку та неправомірні дії Полтавської митниці, якою безпідставно було направлено заяву до Крюківського ВДВС. Отже, ОСОБА_2 не зобов'язаний нести додаткові витрати. При тому, що Полтавська митниця відкликала неправомірну заяву, яка була першопричиною та наслідком вимушених витрат, що стягуються з ОСОБА_2 . Крюківським ВДВС у ВП № №75248139, що було виведене у ВП №75380138, а також незаконно слугує підставою для триваючого арешту його коштів. При цьому з 10.06.2024 по 26.06.2024 на адресу ОСОБА_2 не було направлено жодного рекомендованого листа. Тобто, нараховані витрати є навіть не обгрунтованими. Про всі постанови він дізнався з банківської установи, а потім з АСВП за отриманим в застосунку "Дія " ідентифікатором доступу. У свою чергу, органами державної виконавчої служби у примусовому порядку з ОСОБА_2 нічого стягнуто не було, примусового виконання фактично не відбувалося через відсутність такої підстави, адже кошти були сплачені стягувачу за два місяця до відкриття виконавчого провадження. Отже спірне виконавче провадження було відкрито за раніше виконаним виконавчим документом та не підлягало відкриттю, що своєю чергою також є підставою для зняття арешту з рахунків ОСОБА_2 та визнання протиправними та скасування постанов стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження.
Представником Крюківського відділу Державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до суду подані пояснення щодо скарги, в якій зазначено, що У Крюківському відділі державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження АСВП №75248139 з примусового виконання постанови №553/2428/23 від 10.10.2023 р. виданої Ленінським районним судом міста Полтави про стягнення з ОСОБА_2 на користь держави штрафу в розмірі 13084,12 грн. По-перше, що стосується порушення законних прав та інтересів ОСОБА_2 , які виникли через помилку та неправомірні дії Полтавської митниці, якою невчасно повідомлено виконавчу службу про сплату штрафу в повному обсязі. Виконавче провадження №75248139 було відкрито 10.06.2024 на підставі заяви Полтавської митниці (м. Полтава, вул. Кукоби Анатолія, 28, м. Полтава, 36022). Копію постанови про відкриття направлено 10.06.2024 за вих. №61515 на адресу ОСОБА_2 , зазначену у виконавчому документі (м. Кременчук, пров. Михайлівський, б. 29). Твердження представника скаржника про те, що виконавчою службою не було направлено жодного рекомендованого листа, є помилковим, тому як у матеріалах виконавчого провадження АСВП №75248139 перебуває список УКРПОШТИ №14.06.2024 згрупованих відправлень «Рекомендований лист», згідно якого відправлення №0600931169839 вручено особисто ОСОБА_2 22.06.2024 р. 10.06.2024 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження на суму 1308,41 грн. Виконавчий збір стягується згідно постанови державного виконавця, яка виноситься одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). У постанові про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем зазначається розмір та обов'язок сплати виконавчого збору. 14.06.2024 до відділу надійшло повідомлення стягувача про сплату штрафу в розмірі 13084,12 грн, про що свідчить виписка з рахунку Державної казначейської служби за 14.04.2024 р., копію якої додали. Тому, у виконавчому провадженні №75248139 виконавчий збір не стягувався, так як борг у повному обсязі сплачений до відкриття виконавчого провадження. 10.06.2024 було винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження», які склали 262,00 грн. Необхідно зазначити, що виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. 19.06.2024 державним виконавцем відповідно до п.9 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, при цьому, постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження виведено в окреме виконавче провадження. З огляду на вищевказане, 24.06.2024 відкрито виконавче провадження №75380138 з примусового виконання постанови №75248139 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, на суму 262,00 грн. Відповідно, у виконавчому провадженні №75248139 24.06.2024 винесено постанову про стягнення мінімальних витрат в розмірі 75,00 гр. Станом на 06.09.2023 відсутні підстави для зняття арешту з коштів боржника, тому як інформація про сплату боргу (загальна сума боргу становить 337,00 грн) до відділу не надходила.
В судове засідання скаржник ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, в скарзі просить судове засідання провести без його участі та участі представника.
Представник Крюківського відділу Державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце повідомлений належним чином, подав до суду заяву про проведення судового засідання без його участі, а в задоволенні скарги скаржнику просить відмовити.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наявні докази, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно ст. 1 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Положеннями ч. 1 ст. 477 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Із наведеного слідує, що у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, може бути розглянута скарга на дії державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 346/79/17.
Як вбачається з матеріалів скарги, представник скаржника адвокат Глушко З.В. звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження № 75380138 та накладенні арешту на кошти боржника ОСОБА_2 у виконавчому провадженні № 75148139 з виконання постанови Ленінського районного суду м. Полтави № 553/2428/23 від 10.10.2023 про стягнення з ОСОБА_2 витрати на зберігання вилученого предмета правопорушення в сумі 13084,12 грн. на користь держави за вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб'єктами та їх підпорядкованістю.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зазначеній редакції).
Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Так, частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно з частиною другою статті 40-1 Закону № 606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
На час звернення із заявою та розгляду справи порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до 3 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частин першої, другої ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Як вбачається з матеріалів скарги, заявник в порядку ЦПК України прагне вирішити спір, що виник у зв'язку з виконанням постанови Ленінського районного суду м. Полтави про накладення адміністративного стягнення в порядку КУпАП. Враховуючи характер спірних правовідносин та зважаючи на те, що в межах ЦПК України не приймались рішення та не видавались виконавчі листи, дії державного виконавця не можуть бути оскарженні в порядку цивільного судочинства шляхом подачі скарги.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду викладеного, вирішення даного спору не належить до цивільної юрисдикції та він повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, тому провадження необхідно закрити.
Керуючись ст. 1, 2, 12, 19, 477, 255 ЦПК України, суд,
постановив:
Провадження у справі за скаргою представника скаржника ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , заінтересована особа Крюківський відділ Державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на дії/бездіяльність органу примусового виконання - закрити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Маханьков О.В.