195/1634/24
1-кс/195/278/24
іменем України
18.09.2024 року с-ще Томаківка Дніпропетровської області
Слідчий суддя Томаківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Томаківського відділення поліції Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у відношенні до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у скоєні злочину передбаченого ч.1 ст. 115 КК України у кримінальному провадженні № 12024041590000183, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.06.2024 року,-
18.09.2024 року до Томаківського районного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання слідчого ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у відношенні до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у скоєні злочину передбаченого ч.1 ст. 115 КК України у кримінальному провадженні № 12024041590000183, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.06.2024 року.
В обґрунтування клопотання слідчий послався на те, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у тому, що він, будучи військовослужбовцем, призваним на військову службу за призивом під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , який обіймає посаду механіка-водія відділення радіолокаційної розвідки радіотехнічної батареї НОМЕР_1 дивізіону військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «старший солдат», 17 листопада 2024 року близько 04 години 38 хвилин перебуваючи за місцем свого тимчасового проживання за адресою: АДРЕСА_1 , маючи прямий умисел на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи при цьому суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння смерті іншій людині, бажаючи їх настання, діючи умисною, зі зброї з метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на умисне вбивство свого товариша військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_7 , взявши до рук свою службову зброю - АКС-74у № НОМЕР_3 , та тримаючи її у руках здійснив не менше двадцяти пострілів в напрямку потерпілого ОСОБА_7 , від чого останній помер на місці вчинення злочину.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 153 від 17 вересня 2024 року наданого Нікопольським районним відділенням КЗ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » смерть ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , настала в результаті гострої крововтрати, травми грудної частини аорти, наскрізного проникаючого вогнепального кульового поранення грудної клітини та черевної порожнини.
Клопотання обґрунтоване наявністю ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися від органів досудового розслідування та суду;незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
При розгляді клопотання в судовому засіданні прокурор та слідчий підтримали клопотання та наголосили, що ОСОБА_4 підозрюється у вчинені особливо тяжкого злочину та наявністю ризиків передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, тому обрання даного запобіжного забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обовязків.
У судовому засіданні підозрюваний ОСОБА_4 заперечував проти кваліфікації злочину, вказував, що це був самозахист, а не навмисне вбивство.
Захисник підозрюваного в судовому засіданні заперечував проти даного клопотання, вказує що він від слідства не скривався і не збирається скриватись в подальшому. Та вказав що в його підзахисного міцні соціальні зв?язки, тому просить суд обрати більш м?який запобіжний захід.
Вислухавши пояснення сторін кримінального провадження, дослідивши наявні у матеріалах провадження докази, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що 17.09.2024 року гр. ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
В ході проведення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню було встановлено достатній обсяг обставин, що дають підстави підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.115 КК України.
Крім того,підозра у вчиненні злочину гр. ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами:, а саме:
- протоколом огляду місця події, а саме території та домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в ході проведення якого зафіксовано відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, а також виявлено та вилучено знаряддя, предмети біологічні сліди вчинення злочину.
- показаннями свідка ОСОБА_8 , котра надала покази про те, що 17 вересня 2024 року приблизно о 01 годині 28 хвилин їй на мобільний телефон подзвонив її чоловік ОСОБА_4 та повідомив, що за місцем їх дислокації був прильот та після вона виїхала до місця дислокації чоловіка, а саме в село Преображенка, де виявила, що насправді між ним та іншим військовослужбовцем ОСОБА_9 відбувся конфлікт, в ході чого її чоловік застосував закріплену за ним автоматичну зброю та здійснив постріли в останнього;
- показаннями свідка ОСОБА_10 , який надав покази про те, що він проходить службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_4 , де також проходять службу ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , які наразі дислокуються у селі Преображенка. Так, 17 вересня 2024 року о 02 годині 42 хвилини йому зателефонував ОСОБА_11 та повідомив, що йому телефонував ОСОБА_4 та повідомив, що застрелив ОСОБА_7 та потім через де який час йому зателефонував ОСОБА_4 та повідомив що в нього трапилася надзвичайна подія, він застрелив ОСОБА_7 ;
- показаннями свідка ОСОБА_11 , який надав покази про те, що він проходить службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_4 , де також проходять службу ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , та вони наразі дислокуються у селі Преображенка. Так, 17 вересня 2024 року о 02 годині 30 хвилин йому зателефонував ОСОБА_4 та повідомив, що він вбив з автоматичної зброї ОСОБА_7 , та щоб він цю інформацію не розповсюджував, бо через це останній буде розстрілювати всіх хто підійде до домоволодіння;
- письмовим повідомленням про підозру ОСОБА_4 про вчинення злочину;
- іншими матеріалами кримінального провадження.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується, зокрема до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_4 на даний час підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років позбавлення волі, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, встановлено ризики, які знайшли своє підтвердження в ході досудового розслідування та на даний час не зникли, а саме:
п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, у зв'язку з чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання, оскільки на час розгляду клопотання ОСОБА_4 є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та його підрозділ, у зв'язку із виконанням бойових завдань, постійно здійснює передислокацію на території України, тому перебуваючи на волі ОСОБА_4 може повернутись до місця несення служби і в такому разі виконання загальних засад Кримінального процесуального кодексу України в частині розумності строків судового розгляду забезпечити не вдасться за можливе та підозрюваний буде посилатися на неявку до органу досудового розслідування та суду мотивуючи проходженням військової служби.
В той же час, враховуючи активність проведення бойових дій на території України, наявний очевидний ризик переховування підозрюваного ОСОБА_4 від органів досудового розслідування або суду на території, які не підконтрольні Українській владі.
При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі підозрюваного будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а дієвим запобіжним заходом, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування підозрюваного у разі не обрання йому запобіжного заходу.
п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - незаконно впливати на свідків по даному кримінальному провадженню, існування даного ризику обґрунтовується тим, що кримінальне правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_4 є особливо тяжким злочином та вчинене проти життя та здоров'я особи, у зазначеному кримінальному провадженні показання свідків, які особисто знайомі з підозрюваним, мають доказове значення, таким чином, більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою, не здатні запобігти зазначеному ризику.
п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - ОСОБА_4 розуміючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наслідки та ризик втечі для нього, перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності може вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового слідства.
п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України - враховуючи особу ОСОБА_4 вчиняючи особливо тяжкий злочин в умовах воєнного стану, з метою уникнення покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, може фактично самовільно залишити місце несення служби, що само по собі утворює склад інших кримінальних правопорушень, передбачених за ст.ст. 407 - 408 КК України. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
- особисте зобов'язання - не можливо застосувати у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 підозрюваний у вчиненні особливо тяжкого злочину, що може виразитися у перешкоджанні встановленню об'єктивної істини по даному кримінальному провадженні, повного, всебічного розслідування шляхом знищення та спотворення ним речей (доказів), які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення з метою уникнення кримінального покарання, незаконно впливати на свідків та потерпілого;
- особиста порука - не можливо застосувати у зв'язку з тим, що до сторони обвинувачення та суду не було звернення із письмовим зобов'язанням про те, що особа поручається за виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов'язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу. Разом з тим, поручителі з числа цивільних осіб не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків, оскільки ОСОБА_4 на теперішній час є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу за місцем дислокації військової частини, що фактично унеможливить поручителем з числа цивільних осіб забезпечити належне виконання покладених на нього обов'язків відповідно до ст. 194 КПК України. Водночас, поручителі з числа командування військової частини та інших військових формувань не зможуть забезпечити виконання підозрюваним обов'язків, але навіть у тому разі, якщо у суді під час розгляду даного клопотання будуть такі звернення, на думку слідства такий запобіжний захід не є достатнім для запобігання зазначеним ризикам;
- застава - прокурору не надходили заяви або клопотання від підозрюваного ОСОБА_4 , його захисника, рідних або інших осіб про врахування можливостей внесення грошових коштів на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України при звернені слідчого, прокурора до слідчого судді з клопотанням про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу;
- домашній арешт - не можливо застосувати у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації та підлягає постійному візуальному контролю з метою запобігання вчиненню вищевказаних ризиків.
Разом з тим вказаний запобіжний захід в умовах воєнного стану, позбавляє військовослужбовця виконувати свій конституційний обов'язок, що не кореспондується ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, а тому обрання відносно нього іншого запобіжного заходу створить передумови для переховування підозрюваного від суду. Більше того, за таких обставин підозрюваний отримає можливість незаконно впливати на свідків, потерпілу у кримінальному провадженні будь-яким чином.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено вищевказаними матеріалами існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що підозрюваний має можливість переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, може здійснити вплив на свідків, тому що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для підозрюваного у цьому випадку можуть бути признаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання, а також беручи до уваги вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його вік, посаду, репутацію, стан здоров'я, майновий стан та інші обставини, приймаючи до уваги особливу суспільну небезпеку протиправних дій підозрюваного для запобігання вказаним ризикам об'єктивно необхідним є застосування щодо нього запобіжного заходу - тримання під вартою як до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі підозрюваного. Таким чином, констатовані ризики є обґрунтованими та доведеними.
Не утворює підстав для звільнення підозрюваного і участь останнього у бойових діях пов'язаних з захистом суверенітету та незалежності України, оскільки ці обставини мали місце і на час вчинення злочину, а отже вони не утворюють для підозрюваного жодних моральних запобіжників при обранні ним моделі поведінки.
Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного будь-якого альтернативного запобіжного заходу, слідчий, прокурор звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у вигляді тримання стосовно підозрюваного під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання підозрюваного під вартою.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. У розумінні положень, що наведені у чисельних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №12244/86,12245/86, 12383/86 від З0.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. «Для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5&1(с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту, ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання» (справа «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.2007).
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ: у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14.03.1984 Суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України свідчать про його підвищену суспільну небезпеку. У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Так, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення ОСОБА_4 переховування від суду, незаконного впливу на свідків, потерпілого, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Матеріали кримінального провадження, які додаються до даного клопотання підтверджують обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення та обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його причетності до інкримінованого злочину потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, що не виключає можливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним, у сукупності із даними про особу підозрюваного та з огляду на наявність у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, унеможливлюють застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
За викладених обставин у сукупності, сторона обвинувачення вважає, що застосування запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою в повній мірі відповідає меті його застосування - забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а застосування більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_4 є недостатніми.
Також, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
За викладених обставин у сукупності, суд вважає, що застосування запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою в повній мірі відповідає меті його застосування - забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а застосування більш м'яких запобіжних заходів до ОСОБА_4 є недостатніми.
Керуючись вимогами ст. ст. 36, 131, 132, 176 - 178, п.4 ч.2, ч.4 ст. 183, ст.ст. 184, 194, 376 КПК України, слідчий суддя,
Клопотанняслідчого СВ Томаківського відділення поліції Нікопольського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у відношенні до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб , тобто до 15.11.2024 включно, без визначення розміру застави у відповідності до положень ч. 4 ст. 183 КПК України.
Строк дії ухвали до 15.11.2024 року включно.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а ОСОБА_4 - в той же строк, але з моменту вручення йому копії ухвали суду.
Дата складання повного тексту ухвали 19.09.2024 року.
Суддя: ОСОБА_1