Справа № 490/8258/24
нп 6/490/390/2024
Центральний районний суд м. Миколаєва
19 вересня 2024 року м. Миколаїв
Суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатін О.В., дослідивши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_1 , приватний виконавець Клименко Роман Васильович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Лігал», про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником,-
17.09.2024 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла заява ТОВ «Дебт Форс», заінтересовані особи: «Дебт Форс», заінтересовані особи: ТОВ «Вердикт Капітал», ОСОБА_1 , приватний виконавець Клименко Р.В., ТОВ «Кампсіс Лігал», про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником.
В обґрунтування підсудності поданої заяви Центральному районному суду міста Миколаєва заявник посилається на приписи статті 446 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) та те, що заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, за місцем виконання відповідного рішення.
Оскільки із останньої відомої заявнику інформації вбачається, що місцем зареєстрованого проживання боржника є АДРЕСА_1 , проте це не належить до юрисдикції Центрального районного суду міста Миколаєва.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2024 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
17.09.2024 року матеріали справи передано для розгляду судді.
Ознайомившись зі змістом поданої заяви та доданими до неї документами, суд приходить висновку про те, що заява не підсудна Центральному районному суду міста Миколаєва, виходячи з такого.
Відповідно правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21, оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення «несудового» органу, можна зробити такий висновок: заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
За нормою частини 2 ст. 446 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), процесуальні питання, пов'язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
Зі змісту заяви вбачається, що обираючи підсудність, заявник звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва за місцем знаходження боржника - ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 .
З витягу з реєстру теритріальної громади міста Миколаєва від 17.09.2024 року вбачається, що зареєстроване місце проживання боржниці ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 , що не відноситься до територіальної юрисдикції Центрального районного суду м. Миколаєва.
Згідно положень пункту 3 частини 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів - виконавчих написів нотаріусів.
У постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №263/14171/19 (провадження №61-21991св19) викладено наступний правовий висновок: «Визначення змісту категорії місця виконання рішення наведене у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». За правилами частин першої та другої наведеної статті виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи, за місцезнаходженням боржника-юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Виходячи зі змістустатті 24 Закону України «Про виконавче провадження'місцем виконання судового рішення є місце провадження виконавчих дій з його примусового виконання. Такі виконавчі дії провадяться за місцем проживання боржника, місцем його перебування, роботи або за місцем знаходженням його майна. Отже, місце виконання рішення та місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.».
Отже, за змістом частини 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», яка має назву «Місце виконання рішення», приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відтак, місцем виконання виконавчих документів є місце провадження дій з їх примусового виконання.
Отже, законодавець пов'язує місце виконання виконавчого документа не з місцем знаходження кабінету/офісу державного/приватного виконавця чи місцем відкриття виконавчого провадження, а саме з місцем вчинення виконавчих дій щодо конкретного боржника.
Таким чином, місце прийняття до виконання виконавчих документів уповноваженим виконавцем та місце виконання виконавчого документа можуть не співпадати та є відмінними правовими категоріями.
Оскільки місцем проживання боржника ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 , тому на вказану територію місця проживання боржника розповсюджується територіальна юрисдикція Ленінського районного суду міста Миколаєва.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'суди застосовують Європейську конвенцію з прав людинита основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Згідно з нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у пункті 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «незалежний і безсторонній суд, встановлений законом», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Вирішуючи питання про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справи до його юрисдикції (предметної та суб'єктивної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.
Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно пункту 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно положень ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються.
Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Вирішуючи питання про можливість прийняття заяви до розгляду, суд приходить до висновку: враховуючи звернення до суду з порушенням правил підсудності, справа підлягає направленню за підсудністю.
Оскільки місце проживання боржниці зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , матеріали позовної заяви слід передати до Ленінського районного суду м. Миколаєва.
Спори між судами про підсудність, згідно ст. 32 ЦПК України, не допускаються.
Керуючись ч. 1 ст. 31, 32, ч. 2 ст. 446, ст.260 ЦПК України, суддя, -
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», ОСОБА_1 , приватний виконавець Клименко Роман Васильович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кампсіс Лігал», про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником, передати за підсудністю на розгляд до Ленінського районного суду м. Миколаєва (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 81).
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.В. Саламатін