Справа № 490/8312/24
нп 2-о/490/265/2024
Центральний районний суд м. Миколаєва
18 вересня 2024 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Шафієва А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, -
18.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва із заявою про встановлення факту смерті матері, громадянки України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Добропілля Голопристанського району Херсонської області.
В заяві зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебувала на тимчасово окупованій частині території України, а саме у селі Добропілля Голопристанського району Херсонської області, у зв'язку з чим відсутня можливість для належного оформлення медичних документів та отримання довідки про смерть у відповідності до чинного законодавства України. Таким чином, заявник не може в інший спосіб, окрім судового порядку, встановити факт смерті матері, який необхідний йому для реалізації в майбутньому спадкових прав.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
18.09.2024 року матеріали справи передані на розгляд судді.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду 18 вересня 2024 року на 17 год. 30 хв.
Заявник, в позовній заяві просив провести розгляд заяви без його участі, вказав що заяву підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити.
Представниця заінтересованої особи - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на адресу суду направила заяву, в якій просила розглядати справу без її участі та вказала, що не має заперечень проти вимог заяви.
Враховуючи наведені вище обставини, неявка у судове засідання учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 24.04.1982 року батьками заявника є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Отже, із наведеного слідує, що ОСОБА_4 є матір'ю заявниці.
Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 28.05.2024 року Скадовським районним відділом запису актів цивільного стану управління РАЦС Херсонської області - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце народження село Люблінець Новий, Любачевського району, Львівської області), померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в Херсонській області, Голопристанський район, с. Добропілля.
Також в матеріалах справи містяться протокол встановлення смерті особи, довідка про смерть № С-00926 від 28.05.2024 року, акт огляду трупа від 28.05.2024 року, в яких міститься інформація про смерть матері заявника.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 8 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Як передбачено ч.ч.1, 2 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України. Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.
Відповідно до ст. 1 Закону України №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Загальновідомою та такою, що не потребує доказування в контексті ст. 82 ЦПК України є обставина, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє по теперішній час.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 «Про затвердження переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» визначено перелік тимчасово окупованих російською федерацією територій, до якого входить село Добропілля Голопристанського району Херсонської області.
Відповідно до статті 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 №1064.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п. п. 13, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Окрім того, відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі викладеного, суд вважає надані заявником документи, як доказ смерті особи можливо прийняти, не дивлячись на те, що установи, які видали ці документи, знаходяться на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України.
Також суд вважає на необхідне роз'яснити, що згідно ч. 2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Приймаючи до уваги викладені заявником обставини та їх підтвердження, з метою захисту прав особи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст 317 та п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 19, 49, 81, 247, 263-265, 293, 294, 315, 317, 319, 430 ЦПК України суд, -
Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (54029, м. Миколаїв, вул. Шосейна, 11, код ЄДРПОУ 04053950) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України - задовольнити повністю.
Встановити факт смерті громадянки України - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_4 ), яка народилась в селі Люблінець Новий, Любачевського району, Львівської області, та яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Добропілля, Голопристанського району, Херсонської області.
Роз'яснити заявнику, що рішення суду про встановлення фактів, які підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Саламатін