18 вересня 2024 року м. Рівне №460/7439/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - Позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 31873,65 грн та пеню в розмірі 892,5 грн, всього 32766,15 грн.
Стислий виклад позиції Позивача.
Позовна заява обґрунтована тим, що контролюючим органом сформований Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2023 рік, на загальну суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю - 31873,65 грн. Вказаний розрахунок сформований у зв'язку з невиконанням відповідачем нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, за що чинним законодавством визначена відповідальність. Просив задовольнити позов у повному обсязі.
Стислий виклад заперечень Відповідача.
Відповідач зазначає, що контролюючим органом нараховано адміністративно-господарську санкцію у зв'язку із не створенням 1-го робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за 2023 рік - 10 осіб. Однак, після отримання в електронному кабінеті розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, Відповідачем подано до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю письмове заперечення щодо неправомірності застосування таких санкцій з відповідним обґрунтуваннями та документами. Після ознайомлення з вказаним розрахунком, Відповідачем виявлено, що у ньому міститься помилка, яка була спричинена неправильними розрахунками середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. За усною інформацією, наданою працівниками Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, така помилка виникла у зв'язку із неврахуванням даних першого кварталу 2023 року через неподання Відповідачем об'єднаної звітності з ПДФО та ЄСВ за І квартал 2023 року, тобто за квартал, у якому у ФОП ОСОБА_1 не було жодного найманого працівника. Для виправлення помилки у розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, 01.04.2024 Відповідачем подано до Пенсійного фонду України в системі Медок об'єднану звітність з ПДФО та ЄСВ за І квартал 2023 року з прочерками. З врахуванням даних за перший квартал 2023 року середньооблікова чисельність працівників лише на кінець грудня 2023 року становить більше 8, а саме - 8,08, а не 10, як зазначено у розрахунку. З розрахунку вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік становить 8 осіб і такий показник було досягнуто лише на кінець грудня 2023 року, при цьому, з 16 листопада 2023 року уже було працевлаштовано одну особу з інвалідністю при показнику середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу на кінець жовтня 2023 року - 6,1, на кінець листопада 2023 року - 7,18. Таким чином, при досягненні показника середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу до рівня 8 осіб на кінець грудня 2023 року у Відповідача вже було створено 1 (одне) робоче місце для особи з інвалідністю і на яке вже було працевлаштовано особу з інвалідністю, що відповідає нормативу, встановленому статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а відповідно Відповідач не повинен сплачувати адміністративно-господарську санкцію, згідно з розрахунком, здійсненим Рівненським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. Просив відмовити позивачу у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 11.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
За правилами частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та з'ясувавши всі обставини, які мають правове значення для вирішення спору по суті, суд
Контролюючим органом сформований Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2023 рік щодо фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - Розрахунок):
розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік:
середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 10;
середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0;
норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 1;
фонд оплати праці штатних працівників - 637473,07;
середня річна заробітна плата штатного працівника - 63747,31;
кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю - 0,00;
сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу - 31873,65.
Розрахунок пені: облікова ставка НБУ - 13% річних; кількість днів - 366; відсотки від ставки НБУ - 120%; сума заборгованості - 31873,65 грн; розрахунковий розмір пені - 0,04% = (13 х 120 : 100 : 366); сума пені за один день - 12,75 грн; кількість днів прострочення - 70; загальна сума пені - 892,50 грн.
Відповідач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з листом від 01.04.2024, в якому повідомляв, що розрахунок середньооблікової чисельності працівників за 2023 рік є таким:
січень - 0 осіб,
лютий - 0 осіб,
березень - 0 осіб,
квітень - 1 особа - 0,25,
травень - 6 осіб - 1,4,
червень - 6 осіб - 2,17,
липень - 6 осіб - 2,71,
серпень - 7 осіб - 3,25,
вересень - 18 осіб - 4,89,
жовтень - 17 осіб - 6,1,
листопад - 18 осіб - 7,18,
грудень - 18 осіб - 8,08.
В листі Відповідач також зазначив, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік становить 8 осіб, і такий показник досягнуто лише на кінець грудня 2023 року. При досягненні показника середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу до рівня 8 осіб на кінець грудня 2023 року у Відповідача вже було створено 1 (одне) робоче місце для особи з інвалідністю і на яке вже було працевлаштовано особу з інвалідністю.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає таке.
Нормативно-правовим актом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII).
За правилами частини першої статті 19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (частина друга статті 19 Закону №875-XII).
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об'єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:
про працевлаштованих осіб з інвалідністю;
про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, та надсилає інформацію про таких осіб до Державного центру зайнятості для проведення роботи з їх працевлаштування.
За приписами частини першої статті 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону №875-XII).
Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону №875-XII, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
За приписами частини п'ятої статті 20 Закону №875-XII, у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону №875-XII.
Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 (справа № 120/4975/22, адміністративне провадження № К/990/15158/23) виснував: «Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або: 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-XII, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону № 875-XII, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулась до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості».
У спірному випадку Відповідач стверджує, що здійснивши заокруглення, середньооблікова кількість штатних працівників за 2023 складає 8 осіб, а не 10, як зазначено в Розрахунку, а при досягненні показника середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу до рівня 8 осіб на кінець грудня 2023 року у Відповідача вже було створено 1 (одне) робоче місце для особи з інвалідністю і на яке вже було працевлаштовано особу з інвалідністю, що свідчить про відсутність підстав для притягнення до відповідальності за невиконання нормативу.
Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 (справа № 340/4174/23, адміністративне провадження № К/990/38772/23) виснував: «Отже, надісланий у травні 2023 року позивачу розрахунок, створений відповідачем на підставі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, не є індивідуальним актом у розумінні КАС України, який може бути оскаржений до адміністративного суду, а законність такого розрахунку чи дій відповідача щодо його створення/надіслання, а також обчислення у ньому сум адміністративно-господарських санкцій не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства. Питання про виконання чи невиконання позивачем як фізичною особою-підприємцем, який використовує найману працю, у 2022 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю або про його вину/відсутність вини у невиконанні такого нормативу, може бути предметом правової оцінки у разі розгляду судом спору за позовом територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про примусове стягнення з нього нарахованих адміністративно-господарських санкцій».
Зважаючи на зазначену позицію суду касаційної інстанції (при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України)), суд дійшов висновку про необхідність вирішення питання щодо виконання чи невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, по суті даних Розрахунку.
Відповідач здійснив власний розрахунок середньооблікової чисельності працівників за 2023 рік:
січень - 0 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова - 0;
лютий - 0 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова - 0;
березень - 0 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова - 0;
квітень - 1 особа, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова - 0,25;
травень - 6 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова - 1,4;
червень - 6 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова - 2,17;
липень - 6 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова - 2,71;
серпень - 7 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова - 3,25;
вересень - 18 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова -4,89;
жовтень - 17 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 0 осіб, середньооблікова -6,1;
листопад - 18 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 1 особа, середньооблікова -7,18;
грудень - 18 осіб, кількість працівників з інвалідністю - 1 особа, середньооблікова -8,08.
Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286 затверджено Інструкцію зі статистики кількості працівників (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722) (далі - Інструкція), яка містить основні методологічні положення щодо визначення показників кількості працівників у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів їхньої оплати праці.
Дія Інструкції поширюється на всіх юридичних осіб, їхні філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (далі - підприємства), а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.
Відповідно до пункту 2.2. розділу 2 Інструкції, облікова кількість штатних працівників визначається на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих працівників і виключаючи тих, які вибули в цей день. Якщо підприємство на дату, вказану у формі державного статистичного спостереження, з будь-яких причин не працювало (вихідний або святковий день, з природних, технічних та економічних причин), облікова кількість працівників відображається за станом на останній день роботи, що передував цій даті.
Відповідно до пункту 2.3. розділу 2 Інструкції, в обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору.
Пунктами 2.4. та 2.5. розділу 2 Інструкції встановлені категорії працівників облікового складу, які включаються до облікової кількості штатних працівників.
Підпунктами 2.6.1., 2.6.2. пункту 2.6. розділу 2 Інструкції передбачено, що не включаються до облікової кількості штатних працівників, працівники прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств, та які залучені до виконання робіт за цивільно-правовими договорами (договорами підряду).
За правилами пункту п.3.1. розділу 3 Інструкції, середня кількість працівників підприємства за період (місяць, квартал, з початку року, рік) визначається як сума таких показників:
- середньооблікової кількості штатних працівників;
- середньої кількості зовнішніх сумісників;
- середньої кількості працюючих за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до пункту 3.2. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору. Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з'явились або не з'явились на роботу.
Підпунктами 3.2.1.-3.2.2. пункту 3.2. розділу 3 Інструкції встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів приймається на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував.
Відповідно до підпункту 3.2.5. пункту 3.2. розділу 3 Інструкції, середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
За правилами пункту 6 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», яка затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 №591 «Про затвердження форми звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо її заповнення», у рядку 01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за звітний рік, яка визначається відповідно до пункту 3.2 глави 3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за №1442/11722.
У спірному випадку, Розрахунок містить графу саме щодо «середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік» - 10 осіб.
Так, середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників (пункт 3.2 Інструкції).
Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на кількість календарних днів звітного місяця.
А кількість штатних працівників облікового складу за вихідний, святковий і неробочий день приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день. У випадку двох або більше вихідних чи святкових і неробочих днів підряд кількість штатних працівників облікового складу за кожний з цих днів береться на рівні кількості працівників облікового складу за робочий день, що їм передував (підпункт 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції).
При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункт 3.2.2 пункту 3.2. Інструкції).
Суд зауважує, що Інструкція містить вичерпний перелік осіб, які не враховуються до «середньооблікової» та «облікової».
До «облікової» кількості не включаються такі категорії осіб:
працівники, які працюють за зовнішнім сумісництвом,
особи, які співпрацюють за договором ЦПХ з підприємством (ФОПом),
практиканти,
особи, скеровані підприємствами для навчання у навчальних закладах з відривом від виробництва,
особи, які навчаються за рахунок коштів, передбачених у зведених кошторисах будівництва, для роботи на підприємствах, які вводитимуться в дію,
працівники, які подали заяви про звільнення і припинили роботу до закінчення строку попередження або які припинили роботу без попередження адміністрації. Вони виключаються з облікового складу працівників з першого дня невиходу на роботу,
працівники, які працюють за внутрішнім сумісництвом, в обліковій кількості штатних працівників враховуються як одна фізична особа.
До «середньооблікової» кількості не включаються такі категорії осіб:
особи, які співпрацюють за договором ЦПХ з підприємством (ФОПом),
практиканти,
особи, скеровані підприємствами для навчання у навчальних закладах з відривом від виробництва,
особи, які навчаються за рахунок коштів, передбачених у зведених кошторисах будівництва, для роботи на підприємствах, які вводитимуться в дію,
працівники, які подали заяви про звільнення і припинили роботу до закінчення строку попередження або які припинили роботу без попередження адміністрації. Вони виключаються з облікового складу працівників з першого дня невиходу на роботу,
працівниці, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, перебувають у відпустках для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку,
працівники, які працюють за внутрішнім сумісництвом, в обліковій кількості штатних працівників враховуються як одна фізична особа.
В матеріалах справи містяться Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого (сплаченого) з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» за 1-4 квартали 2023 року, з додатками - «Відомості про нарахування заробітної плати» за 2-4 квартали 2023 року, з такими даними:
1 місяць 1 квартал 2023 року: 0 осіб;
2 місяць 1 квартал 2023 року: 0 осіб;
3 місяць 1 квартал 2023 року: 0 осіб;
1 місяць 2 квартал 2023 року: 1 особа;
2 місяць 2 квартал 2023 року: 6 осіб;
3 місяць 2 квартал 2023 року: 6 осіб (задвоєні показники щодо ОСОБА_2 );
1 місяць 3 квартал 2023 року: 6 осіб;
2 місяць 3 квартал 2023 року: 7 осіб (задвоєні показники щодо ОСОБА_3 );
3 місяць 3 квартал 2023 року: 18 осіб (задвоєні показники щодо ОСОБА_4 );
1 місяць 4 квартал 2023 року: 17 осіб (задвоєні показники щодо ОСОБА_4 );
2 місяць 4 квартал 2023 року: 17 осіб (задвоєні показники щодо ОСОБА_4 );
3 місяць 4 квартал 2023 року: 17 осіб (затроєні показники щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ).
Відповідач зазначає, що за 10 місяців 2023 року (січень - жовтень) - середньооблікова чисельність працівників становила 6,1: 0 (січень) + 0 (лютий) + 0 (березень) + 1 (квітень) + 6 (травень) + 6 (червень) + 6 (липень) + 7 (серпень) + 18 (вересень) + 17 (жовтень) = 61 / 10 (місяців) = 6,1 (сумарно за 10 місяців 2023 року).
За аналогічним розрахунком, за 11 місяців 2023 року (січень - листопад) - середньооблікова чисельність працівників становила 7,18: 0 (січень) + 0 (лютий) + 0 (березень) + 1 (квітень) + 6 (травень) + 6 (червень) + 6 (липень) + 7 (серпень) + 18 (вересень) + 17 (жовтень) + 18 (листопад) = 79 / 11 (місяців) = 7,18 (сумарно за 11 місяців 2023 року).
При цьому, збільшення кількості найманих працівників з 17 (у жовтні) до 18 (у листопаді) відбулося саме за рахунок працевлаштування особи з 15.08.2024 з інвалідністю.
Разом з тим, у річному розрахунку середньооблікової штатної чисельності осіб з інвалідністю за цілий рік абсолютне значення буде менше 1 за рахунок того, що у січні - жовтні 2023 року не було осіб з інвалідністю: 0 (січень) + 0 (лютий) + 0 (березень) + 0 (квітень) + 0 (травень) + 0 (червень) + 0 (липень) + 0 (серпень) + 0 (вересень) + 0 (жовтень) + 1 (листопад) + 1 (грудень) = 2 / 12 (місяців) = 0,17.
Отже, суд погоджується з доводами Відповідача про те, що Розрахунок містить некоректне значення «середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік - 10».
Наказом Міністерства економіки України від 2.04.2022 №827-22 затверджено, зокрема, Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 травня 2022 р. за № 565/37901) (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 1.4. Порядку, Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).
Роботодавець визначає вид форми № 3-ПН - первинна або уточнювальна.
Первинна форма № 3-ПН подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).
Уточнювальна форма № 3-ПН подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії(й), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата(ів) тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).
Актуальність зазначеної(их) у поданій формі № 3-ПН вакансії(й) уточнюється фахівцем центру зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним чи фіксованим зв'язком, надсилання/отримання повідомлення електронною поштою. Також таке уточнення здійснюється перед направленням зареєстрованого безробітного або особи, яка шукає роботу, до роботодавця.
За правилами пункту 1.8. Порядку, роботодавець може самостійно повідомити центр зайнятості про закриття вакансії(й) шляхом електронної комунікації, зокрема мобільним або фіксованим зв'язком, надсилання повідомлення електронною поштою, а також під час особистої зустрічі з фахівцем центру зайнятості.
Отже, відповідно до цих правових актів на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН у разі наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.
Судом установлено, що звітність за формою 3-ПН Відповідачем подано 18.10.2023 року.
Саме за направленням Радивилівського управління Дубенської районної філії Рівненського обласного центру зайнятості і було працевлаштовано особу з інвалідністю - ОСОБА_7 .
Роботодавець не обмежений у пошуку працівників, у тому числі осіб з інвалідністю, виключно через посередництво Державної служби зайнятості і пошук власними силами та засобами потенційного працівника з інвалідністю та подальше його працевлаштування жодним чином не свідчить про не створення робочого місця для особи з інвалідністю, що і підтверджується працевлаштування ОСОБА_7 , яка є особою з інвалідністю, з 16.11.2023.
Вказане свідчить про відсутність порушення з боку Відповідача щодо виконання вимог статті 19 Закону №875-XII, та свідчить про відсутність правових підстав для притягнення Відповідача до відповідальності у порядку статті 20 Закону №875-XII в частині визначення суми штрафу та застосування пені.
Щодо спірного питання про проведення чи не проведення органами Держпраці відповідної перевірки, суд зазначає таке.
Так, Позивач звертався до Управління інспекційної діяльності у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці з листом від 06.03.2024 №388/01-15 «Щодо проведення перевірок», в якому просив провести позапланові перевірки суб'єктів господарювання, зокрема Відповідача.
Листом від 04.04.2024 Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці повідомило Позивача про відсутність правових підстав для проведення позапланових заходів з огляду на приписи Закону України №877-V та Закону України 2136-IX.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-IX (далі - Закон №2136-IX), у період дії воєнного стану центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи можуть здійснювати за заявою працівника або профспілки позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання та фізичними особами, які використовують найману працю, в частині додержання вимог цього Закону, а також з питань виявлення неоформлених трудових відносин та законності припинення трудових договорів.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) здійснюються у порядку, встановленому Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Позапланові заходи державного нагляду (контролю) у період дії воєнного стану здійснюються:
за наявності підстав,визначених абзацами п'ятим, восьмим, дев'ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності";
за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації;
у зв'язку з невиконанням суб'єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року.
У період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України, не застосовуються.
Такі ж положення викладено у постанові Кабінету Міністрів України «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» №303 від 13.03.2022, за якими припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні».
Отже Законом №2136-IX не визначено можливості для проведення у період дії воєнного стану позапланових заходів, зокрема, за зверненням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (окрім: за наявності підстав, визначених абзацами п'ятим, восьмим, дев'ятим, десятим частини першої статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"; за зверненням Київської міської військової адміністрації або обласної військової адміністрації; у зв'язку з невиконанням суб'єктом господарювання приписів про усунення порушень вимог законодавства, виданих після 1 травня 2022 року).
Проте суд зазначає, що факт неможливості проведення відповідної перевірки суб'єкта господарювання органами Держпраці не впливає на можливість визначення та нарахування Позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо таке нарахування було правомірним.
Установлені під час розгляду справи обставини та наявні у матеріалах справи докази свідчать про некоректність формування Розрахунку, та вжиття Відповідачем належних заходів щодо працевлаштування особи з інвалідністю, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат в частині судового збору у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.
Відповідач подав до суду заяву про стягнення з Позивача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 12000,00 грн.
Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами частини дев'ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд зазначає, що вартість послуг (робіт) адвоката - розмір гонорару може установлюватися двома способами: (1) фіксований розмір гонорару, який зазначається у договорі (у такому разі не потребується оформлення інших документів щодо вартості послуг); (2) визначення розміру гонорару в інших документах, які оформлені після укладення договору (додаткова угода, акт приймання-передачі робіт, розрахунок вартості послуг тощо).
Відповідач надав суду копію Договору про надання правової допомоги від 26.07.2024 року із зазначенням фіксованої суми гонорару - 12000,00; копію рахунку №INV-001895 від 26.07.2024; копію платіжної інструкції №756 від 31.07.2024; звіт з описом наданої Адвокатським бюро «Миколи Бляшина» правової допомоги ФОП ОСОБА_1 по справі №460/7439/24 за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю станом на 09.08.2020.
У постанові Верховного суду від 04.02.2020 у справі №280/1765/19, адміністративне провадження №К/9901/607/20) міститься правовий висновок про те, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У постанові Верховного Суду від 15.04.2021 у справі № 160/6899/20 містяться правові висновки: «Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо»;
«У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям».
При вирішення питання щодо стягнення з Позивача на користь Відповідача суми витрат на правничу допомогу адвоката, суд застосовує вказані вище принципи. Тому, на користь Відповідача підлягає стягненню сума витрат у розмірі 5000,00 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вулиця Замкова, 10а, квартира 1, місто Рівне, 33028; код ЄДРПОУ 13979356) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без задоволення.
Стягнути з Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн 00 коп.
У стягненні витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7000 грн 00 коп - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 18 вересня 2024 року
Суддя К.М. Недашківська